Хрещендо-2
Ти ж знала, що війна ще не війна,
допоки кров не вийде на орбіти
очні,
i поки є за чим божеволіти,
і ти наново вчилася радіти,
приймалась вiра
і приймались ми,
як ïï діти, самозваноï вiйни,
невизнаноï нашими кiстьми,
що ïх кидали ми собі під ноги,
збігши,
-свою непереможність перемігши,-
у стан проблисковóї маячні,
щасливий випадок на всякий замінивши.
А страх стирав відмінності у лицях,
хоча у них потреби й не було,
бо до очей вже підступало дно
й неволі воля Божа - у зiницi:
захитано вертаючи тепло,
коловся лід,
лід лона твойого