САТОРІ

[if_ro]

І строгий нашийник твого погляду, і в'язкий жований лукум твого голосу,
і застережний колір твоїх очей, і гастрономічна зваженість твоїх слів,
і наповненість між словами, і внутрішньом'язова твоя тіснота,
і звичка не звикати
перетворюють тіло твоє на мисливські угіддя
для полювання за блукаючим болем, в яких ти дозволяєш пострілювати
в перервах між посухами кожному іншому, в режимі хаотичного вибору треку.
Тоді розводиш їх по різних кутках своєї свідомості, щоб сказати подумки "брейк",
тоді в понятті "вислизати" вишукуєш сльози, тоді й пісні твої -
як хронічна втома,
тоді й веселки тобі - лише кольори розкладів м'яса,
тоді й перегризаєш шиї променям сонця,
щоб не випасали твої тіні,
і виглядаєш золоті дощі абстиненції
на шляху до блаженної ентропії свого пізнання...