Звуки музики

[ierijon]

Дивно, але коли діти були крихітними і я не мала вільного часу взагалі, я умудрялася писати про діток. Зараз, коли вільний час не часто, але трапляється, я не пишу. Розслабилася, розлінувалася. Не включаю комп’ютер взагалі. ФБ читаю зі смарта, там же сиджу на лавочці у Вайбері з іншими мамками і обговорюю дитяче меню, дитячі хвороби, дитячі ліки, дитячі садочки, дитячі чобітки і що всі чоловіки неблагодарні деспоти. Телевізор у нас, щоб запускати через нього на Ютьюбі мультики і музику. Спочатку вони проходять мамину цензуру, а потім дитячу. Мамина цензура просто сувора. А от дитяча цензура сурова і нещадна. Якщо дитина через 10 секунд каже: «Не то!», значить «не то», і вмовляти марно, треба шукати те, що буде «то». До «то» у нас відносяться світлі відеокліпи і світлі ж мультики. Світлі - це ті, що ви промінюють любов. Ми ще до року почали танцювати під waka waka Шакіри. Там є все, що треба. По-перше, м’ячик. Дяді бігають і луплять по тому м’ячику. І радіють, як діти. По-друге, різнобарвні шмотки на людях, і люди цікаві, різнокольорові теж. По-третє, тьотя Шакіра дуже мила, посміхається і стрибає. Мама каже, що тьотя танцює, але воно ж ясно, що тьотя просто стрибає і посміхається. Як мама хочу подякувати за цей фонтан любові. Наразі у нас на обкатці новий Шакірин кліп ЛА ЛА ЛА. Теж про м’ячик. Але тепер ще є звірі та птахи, а звірів і птахів ми вже знаємо і впізнаємо навіть. І барабан там знатний, нам подобається. Але безумовний незмінний фаворит серед кліпів - bailando від Енріке Іглесіаса з прикольними чуваками, які поводяться, як діти. Тема м’ячика тут теж розкрита. Відеоряд просто бомбовий. Діти застигали біля екрана і всотували ці рухи, ці жести, ці повороти. І ось ми вже не просто стрибаємо, ми танцюємо і руками, і ногами, і головою, і пішли повороти, розвороти, пішло немовляцьке фламенко, а я, розкривши рота, лише спостерігаю, як день за днем їхні рухи стають більш наповненими. Дякую Енрікушецці нашому Іглесіасу за те, що не полінувався зробити 4 чудові версії чудової пісні: іспанську, англійську і дві португальські за участі звізд-аборигенів. Те, що я півроку щодня слухаю і дивлюся цей кліп і мене ще не нудить, означає лише одне: це зроблено з любов’ю. Третє місце заслужено посів Рікі Мартін. Так, той самий гей. Жонатий. Чи то пак, заміжній. Не знаю, хто там у них тато, а хто мама, але дитину виховують. Ні, я не вважаю гейство нормою. Але хто тут озвався нормальний? Давайте поколупаємося у вас у голові, знайдемо таких тарганів, що можна з них цілу пательню шкварок насмажити (це я до старовірів, лицемірів і пустосвятів).  У Рікі є прекрасна пісня pegate. «Як казала моя мамця, все владнати можна танцем!» - співаю я малечі разом з Мартіном, і вони радісно кивають.  Весела пісня з яскравим текстом і наповненням. Почесне четверте місце на цьому ж концерті діти віддали пісні recuerdo. Пісня сумна, пронизлива і невимовно ніжна. Співає він її не голосом - оголеною душею, а поряд сидить ще одна оголена душа, Марі де Чамбао, і вдвох вони за три хвилини створюють таку атмосферу, що потім ще півгодини щемить у серці та очах. А діти ще не знають, про що то дядя плаче, про що то тьотя голосить. Вони відчувають, що то любов ллється, і сидять тихенько, слухають.

Самі ще не співають (хоча я дуууже надіюся, що музичним слухом вони в маму або в будь-кого з роду мого батька, там у нас всі не обділені). Ромка мужик, він більше мовчить. Або верещить. Піснею то не назвеш, бо верещить він виключно в порядку істерики, лише задля досягнення певної мети. До шафи не верещить, їй начхати на його децибели. Лише до живих істот. А пісня, як відомо, то інша справа, її можна співати і до шафи, і у ванні до качечки. Марусю поки що пробило тільки на віршики. Є в нас книжка, а там «Їхав їхав пан, пан на конику сам, сам….». Маруся закарбувала цей речитатив і тепер розповідає тонічні вірші. Там багато цікавих слів, хоча крім «пан, пан!» я нічого не розумію. Головне - експресія та ентузіазм, а цього добра в Марусі вистачає. Думаю, скоро ми перейдемо на силабо-тонічну поезію, а там і до пісень недалеко.