Вело-пригоди на день народження (частина 1)
Маршрут: Могилів-Подільський - Буша - Ячмінь - Могилів-Подільський - Косуец - Сорока - Косуец - Рубленівка - Березівка - Могилів-Подільський
1 день: нічний переїзд по Могилів-Подільському
2 день: червоний колір
3 день: синій - на автобусі, зелений - на велосипеді
4 день: фіолетовий
Все почалось з того, що мені дуже закортіло поїхати в Молдову в вело-тур.
Я собі уявляла купу людей на веліках і такий ніби-то відпочиваючий темп пересування.
Потім почались пригоди: то білети є, то нема (а все через те, що Андрій - аболтус). Потім виявилось, що буде не купа народу, а лише 3 людини + інструктор (потім виявилось, що ще один відпав). Якийсь повний кавардак.
Нарешті сіли в потяг. І ви думаєте, що пригоди закінчились - а ні :) Той самий Андрій зателефонував Юрі (який виступає в ролі інструктора) і «торжествєнно» заявив, що в мене день народження от прямо в цей день, і вони мають шось таке купити на якій-небудь довгій зупинці. І шо ви собі думаєте? Авжеж, вони запізнились на потяг, тому що зупинка в Жмеринці виявилась не така вже й велика.
Їду я сама у поїзді і думку гадаю: що буду робити з 3 веліками, кого і по чому бити, і коли вже збиралася іти в сусідній вагон до знайомих, падати їм на хвіст - приходить смс від хлопців, що то такий сюрприз :) Просто їм дуже-дуже сильно закортіло проїхатися на таксі від Жмеринки до Могилів-Подільського.
Особливо сподобався момент, коли вже всі звільнили вагони, а я дивлюся на все те барахло і думаю яким чином його витягати, і тут провідник видає: «Ми вже приїхали. Вигрібайтесь звідсіля». Легко сказати. Тут з’являються пропажі - і виносять весь мотлох в ніч на перон.
Зібрали велосипеди. Напялили на мене каску і вперед серед ночі в кінець славного міста Могилів-Подільського. Екстрім ще той - нічого не видно, машини намагаються повернути в мене, хоча я і їхала посередині.
Ночували на верху Дністровського каньйону з видом на річку, хоча вночі того і не було видно. Ще поруч був пам’ятник героям.
Хтось забудькуватий забув покласти нам в їжу чай - тому пили акацієвий чай - цікавий смак :)
Також мені вручили пляшечку червоного вина зі Жмеринки (це та, яка була винуватицею запізнення на потяг) - яку ми швиденько і розпили за мій вже закінчившийся день народження.
Вранці до нас нізвідки підійшов прикордонник і попросив документи. І потім так само, не зрозуміло куди, зник. Гарно поснідавши, ми рушили в сторону Буші.
Чесно кажучи, останній раз їздила на велосипеді (і то типу Україна) на такі великі відстані 10 років тому. Вниз їхати спочатку дуже подобалось, потім зрозуміла, що і вниз попа дуже славно відбивається. Вгору було ще гірше. Напевне більшість дороги вгору до Буші було пройдено мною пішки :)
В Буші дуже цікава жіночка Людмила провела для нас екскурсію. Мені дуже сподобалось, але як завжди я запам’ятала враження, а не самі історії :)
Вона показала нам Скельний Храм, який на її думку більш схожий на ворота до Храму, а не на самий храм. Діти коли заходять до цих кам’яних глиб - кажуть: «Сім-Сім, відкрийся».
Також розказувала, що Буша - центр ізотеричного зосередження.
Згадувала фільм Аватар: «Може то не про Пандору мова йшла, а про нашу Землю!»
А взагалі сама вона жила в Одесі, а коли перший раз потрапила до Буші - вирішила залишитися. Типу дуже тягне її до цього місця.
Ще ми відвідали Гайдамацький яр. Запам’ятався тим, що дещо схожий на Кам’яне село в Поліссі, а також сподобалася маленька печерка (або велика - точно не знаю, тому що ми залізли тільки з краєчку).
Потім було повернення на трасу до Ячміня (знову улюбленою дорогою вгору :))
В Ячміні ми мали переправитися на паромі в Молдову. Але хіба ж то хлопці знали мою вдачу :) Вода піднялася - і паром на ходить. Я, навіть, і не здивувалася.
Було прийнято рішення ночувати прям отутечки (сили вже покинули мене) недалеко від переправи. Юрко шось знав про прикордонників і прикордонну зону, де типу не дуже можна ночувати. Тому він поїхав до застави питати що і як, і де ще можна перетнути кордон.
Шось там типу далеко можна було перетнути кордон в іншому місці - і тому вирішили вранці за допомогою автобусу їхати в славне місто Могилів-Подільський.
Також Ямпіль запам’ятався Ямпільським банушем, який готував нам Юрко.
Пишіть рецепт:
Беремо 800 мл сметани і варимо її аж поки вона повністю не розтопиться, і не стане ріденькою. Потім поступово добавляється борошняна крупа. Паралельно треба нарізати ковбаску або сало (краще і те, і друге :)) і трохи підсмажити. Після того, як крупа готова - вона поливається підливою з ковбаски.
Далі ми шукаємо собачку (або вона нас сама знаходить) - і віддаємо частину своєї порції годуючій собачці.
Ще, ввечері, коли я вже вмостилася в своєму теплому спальничку, на нас в засаді очікували прикордонники, які не знали, що з нами робити: чи то одразу мочити, чи то розпитати хто ми такі. Добре, що вирішили зробити друге. А, правду кажучи, вони виявились досить добрими. Сказали, що знаходитися на цій території після 22:00 заборонено, але якщо вже ми тут розклали наметика - то можемо залишитися тут. Треба тільки документики показати. Далі з’явився якийсь їх начальник, вислухав своїх підлеглих, і після того, як дізнався, що в нас є каски - дозволив дожити до ранку :)
Дозвіл спати отримано. Сплю :)
1 день: нічний переїзд по Могилів-Подільському
2 день: червоний колір
3 день: синій - на автобусі, зелений - на велосипеді
4 день: фіолетовий
Все почалось з того, що мені дуже закортіло поїхати в Молдову в вело-тур.
Я собі уявляла купу людей на веліках і такий ніби-то відпочиваючий темп пересування.
Потім почались пригоди: то білети є, то нема (а все через те, що Андрій - аболтус). Потім виявилось, що буде не купа народу, а лише 3 людини + інструктор (потім виявилось, що ще один відпав). Якийсь повний кавардак.
Нарешті сіли в потяг. І ви думаєте, що пригоди закінчились - а ні :) Той самий Андрій зателефонував Юрі (який виступає в ролі інструктора) і «торжествєнно» заявив, що в мене день народження от прямо в цей день, і вони мають шось таке купити на якій-небудь довгій зупинці. І шо ви собі думаєте? Авжеж, вони запізнились на потяг, тому що зупинка в Жмеринці виявилась не така вже й велика.
Їду я сама у поїзді і думку гадаю: що буду робити з 3 веліками, кого і по чому бити, і коли вже збиралася іти в сусідній вагон до знайомих, падати їм на хвіст - приходить смс від хлопців, що то такий сюрприз :) Просто їм дуже-дуже сильно закортіло проїхатися на таксі від Жмеринки до Могилів-Подільського.
Особливо сподобався момент, коли вже всі звільнили вагони, а я дивлюся на все те барахло і думаю яким чином його витягати, і тут провідник видає: «Ми вже приїхали. Вигрібайтесь звідсіля». Легко сказати. Тут з’являються пропажі - і виносять весь мотлох в ніч на перон.
Зібрали велосипеди. Напялили на мене каску і вперед серед ночі в кінець славного міста Могилів-Подільського. Екстрім ще той - нічого не видно, машини намагаються повернути в мене, хоча я і їхала посередині.
Ночували на верху Дністровського каньйону з видом на річку, хоча вночі того і не було видно. Ще поруч був пам’ятник героям.
Хтось забудькуватий забув покласти нам в їжу чай - тому пили акацієвий чай - цікавий смак :)
Також мені вручили пляшечку червоного вина зі Жмеринки (це та, яка була винуватицею запізнення на потяг) - яку ми швиденько і розпили за мій вже закінчившийся день народження.
Вранці до нас нізвідки підійшов прикордонник і попросив документи. І потім так само, не зрозуміло куди, зник. Гарно поснідавши, ми рушили в сторону Буші.
Чесно кажучи, останній раз їздила на велосипеді (і то типу Україна) на такі великі відстані 10 років тому. Вниз їхати спочатку дуже подобалось, потім зрозуміла, що і вниз попа дуже славно відбивається. Вгору було ще гірше. Напевне більшість дороги вгору до Буші було пройдено мною пішки :)
В Буші дуже цікава жіночка Людмила провела для нас екскурсію. Мені дуже сподобалось, але як завжди я запам’ятала враження, а не самі історії :)
Вона показала нам Скельний Храм, який на її думку більш схожий на ворота до Храму, а не на самий храм. Діти коли заходять до цих кам’яних глиб - кажуть: «Сім-Сім, відкрийся».
Також розказувала, що Буша - центр ізотеричного зосередження.
Згадувала фільм Аватар: «Може то не про Пандору мова йшла, а про нашу Землю!»
А взагалі сама вона жила в Одесі, а коли перший раз потрапила до Буші - вирішила залишитися. Типу дуже тягне її до цього місця.
Ще ми відвідали Гайдамацький яр. Запам’ятався тим, що дещо схожий на Кам’яне село в Поліссі, а також сподобалася маленька печерка (або велика - точно не знаю, тому що ми залізли тільки з краєчку).
Потім було повернення на трасу до Ячміня (знову улюбленою дорогою вгору :))
В Ячміні ми мали переправитися на паромі в Молдову. Але хіба ж то хлопці знали мою вдачу :) Вода піднялася - і паром на ходить. Я, навіть, і не здивувалася.
Було прийнято рішення ночувати прям отутечки (сили вже покинули мене) недалеко від переправи. Юрко шось знав про прикордонників і прикордонну зону, де типу не дуже можна ночувати. Тому він поїхав до застави питати що і як, і де ще можна перетнути кордон.
Шось там типу далеко можна було перетнути кордон в іншому місці - і тому вирішили вранці за допомогою автобусу їхати в славне місто Могилів-Подільський.
Також Ямпіль запам’ятався Ямпільським банушем, який готував нам Юрко.
Пишіть рецепт:
Беремо 800 мл сметани і варимо її аж поки вона повністю не розтопиться, і не стане ріденькою. Потім поступово добавляється борошняна крупа. Паралельно треба нарізати ковбаску або сало (краще і те, і друге :)) і трохи підсмажити. Після того, як крупа готова - вона поливається підливою з ковбаски.
Далі ми шукаємо собачку (або вона нас сама знаходить) - і віддаємо частину своєї порції годуючій собачці.
Ще, ввечері, коли я вже вмостилася в своєму теплому спальничку, на нас в засаді очікували прикордонники, які не знали, що з нами робити: чи то одразу мочити, чи то розпитати хто ми такі. Добре, що вирішили зробити друге. А, правду кажучи, вони виявились досить добрими. Сказали, що знаходитися на цій території після 22:00 заборонено, але якщо вже ми тут розклали наметика - то можемо залишитися тут. Треба тільки документики показати. Далі з’явився якийсь їх начальник, вислухав своїх підлеглих, і після того, як дізнався, що в нас є каски - дозволив дожити до ранку :)
Дозвіл спати отримано. Сплю :)