(no subject)
Не всі розуміють, що погрожувати ядерною дубиною для досягнення політичних цілей - це прямий шлях до самознищення.
З точки зору теорії ігор, стабільною є ситуація взаємно-гарантованого знищення. Тобто коли двоє противників можуть у будь-якому разі нанести іншому неприйнятні збитки - такі, які нівелюють будь-які виграші від війни. Це означає, що жодній стороні немає сенсу вдаватись до ядерних ударів, окрім ситуації, коли їм і без того загрожує знищення. І ці міркування виносять ядерну зброю «за дужки».
Ці всі міркування, повторюсь, дійсні для ситуації ядерного стримування: коли застосуванням ядерної зброї погрожують лише за напад на країну. Зовсім інша ситуація виникає, коли одна зі сторін починає погрожувати ядерною зброєю, намагаючись досягти зовнішніх цілей. Другій стороні тоді залишається або постійно поступатись, або в якийсь момент упертись. І от в цьому разі сторона, яка погрожувала, опиняється перед вибором: відступити, знаючи, що її загрозі відсьогодні слухати не будуть, або реально напасти.
Ця ситуація, на відміну від ситуації ядерного стримування, не є стабільної: немає ніяких гарантій, що у жодному випадку використання ядерної зброї є невиграшним вибором для сторін. Підкреслю: для обох сторін: адже якщо у сторони, котру шантажують, немає підстав бути впевненою, що сторона-агресор не задіє ядерну зброю, то їй стає вигідно зробити це першою: в такому разі вона виграє значно більше, ніж якщо перший удар нанесуть по ній.
Наступний факт: якщо умовних «полюси» - три, то при конфлікті двох з них третьому теж достанеться ядерний удар. Бо другого шансу вже не буде, і не вдарити по третій стороні - значить виявитися під її владою.
А тепер повертаємося з теорії ігр в реальний світ, і перекладаємо на поточну ситуацію. Коли путін погрожує Заходу ядерною зброєю, у Пекіні це чують як «він підставляє нас під ядерний удар». Чудова тактика, як вважаєте?
З точки зору теорії ігор, стабільною є ситуація взаємно-гарантованого знищення. Тобто коли двоє противників можуть у будь-якому разі нанести іншому неприйнятні збитки - такі, які нівелюють будь-які виграші від війни. Це означає, що жодній стороні немає сенсу вдаватись до ядерних ударів, окрім ситуації, коли їм і без того загрожує знищення. І ці міркування виносять ядерну зброю «за дужки».
Ці всі міркування, повторюсь, дійсні для ситуації ядерного стримування: коли застосуванням ядерної зброї погрожують лише за напад на країну. Зовсім інша ситуація виникає, коли одна зі сторін починає погрожувати ядерною зброєю, намагаючись досягти зовнішніх цілей. Другій стороні тоді залишається або постійно поступатись, або в якийсь момент упертись. І от в цьому разі сторона, яка погрожувала, опиняється перед вибором: відступити, знаючи, що її загрозі відсьогодні слухати не будуть, або реально напасти.
Ця ситуація, на відміну від ситуації ядерного стримування, не є стабільної: немає ніяких гарантій, що у жодному випадку використання ядерної зброї є невиграшним вибором для сторін. Підкреслю: для обох сторін: адже якщо у сторони, котру шантажують, немає підстав бути впевненою, що сторона-агресор не задіє ядерну зброю, то їй стає вигідно зробити це першою: в такому разі вона виграє значно більше, ніж якщо перший удар нанесуть по ній.
Наступний факт: якщо умовних «полюси» - три, то при конфлікті двох з них третьому теж достанеться ядерний удар. Бо другого шансу вже не буде, і не вдарити по третій стороні - значить виявитися під її владою.
А тепер повертаємося з теорії ігр в реальний світ, і перекладаємо на поточну ситуацію. Коли путін погрожує Заходу ядерною зброєю, у Пекіні це чують як «він підставляє нас під ядерний удар». Чудова тактика, як вважаєте?