* * *

Mar 09, 2014 21:27



«- Продовжуй, - сказав Уарса Вестону.

- Мене не... не... - почав Вестон малакандрійською, але спинився. - Мені не вдається висловити думку їхньою клятою мовою! - сказав він англійською.

- Кажи Ренсому, він перекаже по-нашому, - сказав Уарса.

Вестон одразу погодився. Він був переконаний, що настала його смертна година, і був сповнений рішучості висловити те чи не єдине, окрім своєї науки, що він вважав важливим. Він прочистив горло, прийняв позу і почав:



- Ви можете вважати мене банальним грабіжником, але на моїх плечах - доля людства. Ваш общинний устрій, зі зброєю кам’яного віку та хатинками-вуликами, примітивними човниками та нерозвиненим соціальним укладом, ніяк не можна порівняти з нашою цивілізацією - з нашою наукою, медициною та юстицією, з нашою армією, архітектурою і торгівлею, з нашою транспортною системою, яка стрімко знищує простір і час. Наше право витіснити вас - це право вищого щодо нижчого. Життя...

- Хвилинку, - сказав Ренсом англійською. - За один раз я не перекладу більше. - І, повернувшись до Уарси, він став перекладати якомога старанніше. Це було важко, і результат - він оцінив його не дуже високо - виглядав приблизно так:

- Серед нас, Уарсо, є такі гнау, що беруть їжу і... всякі речі в інших гнау, коли ті не дивляться. Він каже, що він не з таких. Він каже, що те, що він зараз робить, змінить багато чого для тих наших людей, які ще не народились. Він каже, що серед вас гнау одного роду живуть разом, у хроссів є списи, схожі на ті, що ми використовували дуже давно, ваші хатинки маленькі і круглі, ваші човни маленькі й легкі, як у нас колись, і що у вас лише один керівник. Він каже, що у нас все не так. Він каже, що ми багато чого знаємо. У нашому світі трапляється, що тіло живої істоти відчуває біль і слабшає, і він каже, що інколи ми знаємо, як це зупинити. Він каже, що у нас є багато зіпсутих людей, і ми вбиваємо їх, або зачиняємо в хатинах, і що у нас є люди, які вирішують суперечки між зіпсутими гнау щодо їх будинків, партнерів та речей. Він каже, що ми знаємо багато способів, якими гнау однієї землі можуть убивати гнау з інших земель, і дехто з нас навчений цьому. Він каже, що ми будуємо дуже великі і міцні будинки, й інші речі - як пфифльтриги. І ще він каже, що ми обмінюємось речами між собою, і можемо переміщувати важкі речі дуже швидко і далеко.

У зв’язку з усім оцим, він каже, що якщо наші люди вб’ють усіх ваших, це не буде вчинком зіпсованого гнау.

Щойно Ренсом закінчив, Вестон продовжив:

- Життя вище за будь-яку моральну систему; його вимоги є абсолютними. Не за племінними табу та прописними істинами воно проклало свій безжалісний марш від амеби до людини, від людини - до цивілізації.

- Він каже, - почав Ренсом, - що живі істоти є важливішими за питання, чи є вчинок зіпсутим, чи добрим... ні, так не може бути... він каже, що краще бути живим і зіпсованим, ніж мертвим... ні... він каже... він каже... я не можу пояснити вашою мовою, що він каже, Уарсо. Але він хоче сказати, що єдина річ гарна: коли є дуже багато живих істот. Він каже, що до першої людини було багато тварин, і що пізніші з них кращі за ранніх; але він каже, що ці тварини народились не через те, що старші розказували молодшим про зіпсуті та правильні вчинки. І ще він каже, що ці тварини не відчували жалю.

- Воно... - почав Вестон.

- Перепрошую, - перервав його Ренсом, - я забув, хто - воно.

- Життя, звісно, - кинув Вестон. - Воно безжально зруйнувало всі перешкоди й обійшло всі невдачі, і сьогодні, в своїй найвищій формі - цивілізованій людині - і в мені, як її представникові, воно просунулось далі, до того міжпланетного стрибка, який, імовірно, відведе його назавжди від загрози смерті.

- Він каже, - підсумував Ренсом, - що ці тварини навчились робити багато складних речей, окрім тих, хто не навчились; ті померли, й інші тварини не шкодували за ними. І ще він каже, що найкраща тварина зараз - це людина, що робить великі хати і рухає великі вантажі і робить все те інше, що я сказав раніше; і що він - один з них, і що інші були б раді, якби дізналися, що він робить. Він каже, що якби він зміг вбити всіх вас і поселити на Малакандрі наших людей, то вони могли б продовжувати жити тут після того, як щось би пішло не так з нашим світом. А потім, якби щось трапилось із Малакандрою, вони могли б піти та вбити всіх гнау в іншому світі. А потім в іншому - і так вони б ніколи не вимерли.

- В ім’я цього права, - сказав Вестон, - права, або, якщо хочете, могутності самого Життя, я готовий рішуче підняти прапор людини на землях Малакандри: йти крок за кроком, витіснюючи, де це буде потрібно, нижчі форми життя, які ми знайдемо, забираючи планету за планетою, систему за системою, поки наше потомство - яку б дивну форму і розум воно б не мало - не буде жити у Всесвіті скрізь, де Всесвіт населений.

- Він каже, - переклав Ренсом, - що через це вбити всіх вас і привести нас сюди не буде зіпсованим вчинком, або, каже він, це буде можливим вчинком. Він каже, що не відчуватиме жалю. Він повторює, що, можливо, вони матимуть можливість рухатись далі з одного світу в інший, і де б вони не з’явились, вони вбиватимуть всіх. Я думаю, він зараз говорить про світи, що крутяться навколо інших сонць. Він хоче, щоб народжені від нас істоти розповсюдились якнайширше, де тільки зможуть. Він каже, що не знає, що це будуть за істоти.

- Я можу загинути, - сказав Вестон. - Але поки я живий, я, маючи у своїх руках ключ, не погоджусь закрити ворота майбутнього для своєї раси. Думаючи про це майбутнє, що лежить за горизонтом, я переконуюсь: неважливо, що нас чекає, достатньо того, що Прийдешнє є.

- Він каже, - переклав Ренсом, - що не полишить спроб зробити це, якщо його не вбити. І ще він каже, що хоч він і не знає, що трапиться в майбутньому з істотами, що народяться від нас, він дуже хоче, щоб це трапилось.

Вестон, скінчивши промову, автоматично озирнувся в пошуках крісла. На Землі він зазвичай плюхався в крісло, коли починались оплески.»

К. С. Льюїс. За межі мовчазної планети

Це я до чого. Якщо ви зустрінете сотні пафосу, перекажіть їх простою людською мовою. Можна й інопланетною. Багато що стане значно зрозуміліше.

християнство, література

Previous post Next post
Up