Про гуманізм до росіян
Моєму синові 2 роки і 9 місяців.
Із найдовших слів він вівчив слово "бомбосховище".
Воно звучить як "бобосовхище".
Він каже : "мама працює, там війна".
Так, він знає слово "війна" і називає всі літери в ньому.
Він не плаче, коли його висмикують зі сну, запихають в комбінезон і біжать.
Він каже "сково безпека" і тільки раз сказав "мені страшно, але не бійся, мама".
Ми в безпечному місті. Мені гріх на шось скаржитися. Все добре, все є. Я відчуваю скільки турботи і підтримки.
У мене не лишилося нікого в Росії, з ким можна було б говорити хоча б на рівні "пішов нахуй". Свої "пішов нахуй" я сказала уже давно.
Я намагаюся для себе усе це закарбувати, щоб колись, коли почнуть мені лити у вуха гуманізм до росіян, я чітко згадувала сина, який в 2 роки і 9 місяців вивчив слово бомбосховище. І щоб за цим чітко поставали перед очима Охтирка, Буча, Ірпінь, Гостомель і Харків.
Татуся Бо