Отже, все ближче і ближче та сама мить.
Коли Путін або під софітами, під об‘єктивами та телекамерами всього світу, після всіх погроз та попереджень країн Заходу все ж таки кидає свої танки на прорив, або вимушений відповзати назад з ганьбою, під завивання російських телеканалів про «небачену перемогу».
Ми не знаємо, як воно буде. Але ми знаємо дві речі.
Перше. Повномасштабна атака Росії буде означати початок її розпаду. І цей розпад наступить швидко. Скоріш за все, при нашому поколінні. Але вартуватиме нам багато крові. Багато життів. А відступ Росії, навпаки, вартуватиме нам менше у короткостроковій перспективі, але дорожче у довгостроковій.
А друге - це те, що ми впливаємо на ситуацію.
Кожен з нас.
Київ насичений телекамерами. Вони - очі народів. Очі інших націй. І ці очі мають бачити не тільки дивні заяви нашої влади. Вони мають бачити нас і нашу позицію. Бачити, що ми - не росіяни. Що ми інші. І що ми готові до бою.
Завтра, о 14:00, різні люди, організації, партів зберуться в Києві біля пам‘ятника Шевченку, щоб показати: ми будемо чинити опір. Ми, українці, хочемо тільки перемоги. Віримо в перемогу. Готові працювати заради перемоги.
І нехай нас буде багато. United we stand.
Субота. 14:00. Київ, парк Шевченка. Побачимось там.
Юрій Гудименко