Символізм
Для мене завжди символом тихого затишку в світі були копиці сіна на околицях села.
Вони означали, що якісь невідомі мені чоловіки зрання правили косу - перестук линув над селом. Йшли росяними стежками. А вже потім, дужою рукою, як люблять творці реклами - витирали піт, знімали мокрі сорочки, пили крижаний квас, принесений дружиною - мамою - донькою - сином і раділи сонячній погоді: не замокне, не пропаде...
Копиці сіна означали, що бабуся встане на світанку, умиється, пов'яже чисту хустину, візьме хліб з сіллю для корови і принесе в дійниці тепле молоко з щільною пінкою...
А потім будуть коржики з маком і сонні п'яти онуків під клаптевою ковдрою. Ні, не трендовий нині печворк, а латочки зі старих поношених кофтинок. Тому що - ощадливі, тому що "одне на мені - друге на тині - третє в скрині на свято". А для Миколки коржики заховають під рушничок. Тому що Миколай вже з 5 ранку на рибалці (бач, велосипеда під сараєм нема і вудок саморобних де поплавки з гусячого пір'я теж - нема!). А кішка спить під лялясом і ще не біжить зустрічати рибалку за обніжок...
Значить сам Миколка сидить в ранковому тумані, рука тремтить від напруги, поплавок легенько вібрує, а собака поруч, ще зовсім щеня - смикається, метушиться.
Хлопець шипить на неї, щоб тихо сиділа, бо він прямо відчуває, як м'які губи здобичі заграють з хлібною скоринкою. Але собака лупить хвостом по кропиві, бризки летять на Миколу, його рука ривком підсікає і над водою блищіть сріблом спинка карасика.
Щеня дзвінко гавкає. Миколка знімає улов і для порядку з підлітковим максималізмом матюкає собаку, що більше ніколи не візьме її на рибалку...
Символ.
Тому що луки можуть бути брутально спалені і загиджені, а поля рясно засіяні років на тридцять вперед страшним врожаєм. Здичавілі корови будуть збиватися в зграї і помирати від маститу та голодних мародерів.
Бабуся, майже в наркозі буде поспіхом завантажена в машину старшого сина (їхати ні в яку не хотіла, прийшлось воду зі снодійним). З найважливіших речей в її порепаних долоньках буде тільки пенсійне та фотокартка покійного чоловіка...
Миколка останній раз прорветься десь з-під Іловайська, щоб перекричати всі ефіри тихим: я люблю вас!
Щоб потім поза доступом - телефон, тіло, інформація...
А глуха і сліпа собака буде жити на руїнах дому і повертати голову в сивих шрамах контузій в той бік, звідки була електричка, звідки прибігали діти і майорів аромат ковбаси.
Вона буде чекати Миколку, тому що вона тепер точно вміє ходити на рибалку.
Тільки немає з ким.
2014-2020
Наталія Лелюх