Например, для удержания разумно низких цен на социально значимые товары/услуги полезно, чтобы один из конкурентов на данном рынке был планово неприбыльным государственным предприятием. Аналогичная ситуация в случае, когда население получает услуги (квази)бесплатно, а конкуренция есть по их качеству (например, образование). США как контрпример не принимается - именно в этих областях у них серьезное отставание от мировых лидеров.
Тоді не лише пенсії, а всі соцвиплати, включно з допомогою по безробіттю. Що призведе до ситуації, яку красномовно змалював один совкоемігрант у відомій пісеньці: "сіжу на велфері, как цар на іменінах, нігдє работать ніжилаю, ніхачу".
Або ж ще гірше, коли "соціально незахищені" замість хліба купуватимуть на ті гроші горілку, наркоту, тощо, й держава буде винною, що вони масово гинуть від дистрофії з квашиоркором.
Як на мене, найкращий вихід винайшли в США. Продуктові талони, за які можна придбати саме товари першої необхідності. Які коштують нормальної риночної ціни, але незаможним дістаються безкоштовно.
1. На хліб - ринкова ціна. Усім велфєрщікам, хто залежав від низької ціни на хліб - підвищення виплат на відповідну суму. І нехай глютеночутливий пенсіонер краще купить собі за ті гроші рису чи картоплі, а держава припинить грати роль благодійника.
2. А ще краще - велфєр - фтопку. Держава винна лише платникам податків.
3. Якщо страшно 1 чи 2, навіть такий простий механізм, як продуктові талони (якщо ви наполягаєте на тому, що держава повинна витирати сопельки бідолахам, які не відрізняють хліб від алкоголю) вирішує проблему державних пікарень. Не потрібні вони, і соціальна ціна на хліб - то маячня.
2 (й трохи з 3). Соціал-дарвінізм це інша крайність. Така ж небезпечна для людства, як соціалістична зрівнялівка. Розвинені країни по цих граблях вже ходили. З усіма воркхаузами та смертною карою за кроля з королівського лісу. Й усі, незалежно одне від одного, прийшли до висновку: підгодовувати незаможних усією громадою вигідніше, аніж змушувати їх красти чи грабувати заради шматка хліба. То ж витирання шмаркльок це не лише гуманізм по відношенню до бідолах, а насамперед убезпечення суспільства в цілому від наслідків негуманного до них ставлення
( ... )
З дорослими треба як з дорослими. На що вони витрачають гроші - то їх проблема, і лізти туда державі не треба. Якщо ідуть на правопорушення - карати згідно з законодавством.
Найкраще розвиваються країни як раз з соціал дарвінізмом. Вікторіанська Англія, сучасний Китай. Не чув про великі проблеми там. Держава повинна лише прийняти та слідкувати за додержанням антимонопольного законодавства.
Держ- прибутковим бути не може апріорі. Навіть якщо воно якимось чудом прибуткове, то в приватних руках було б прибутковим вдвічі.
1. Підприємства, що виробляють товари/послуги, які є монополією держави: друк грошей, документів, штампування номерних знаків, тощо. В світі є досвід залучення приватних підприємців до цих сфер, але в більшості країн утримуються від подібних експериментів 2. Стратегічні, на кшталт Укрзалізниці. Хоча монополії не має бути й тут. 3. Збиткові, але дуже потрібні державі, типа вугільних шахт. Звісно, за умови, якщо купувати аналогічну продукцію деінде реально дорожче, ніж дотувати їх. 4. Суперприбуткові, чиї прибутки цілком йдуть до бюджету, а дещо зменшеною ефективністю можна знехтувати.
1. Да 2. Нет. Концессия 3. Нет. Так и доигрались с ебучим дамбасом. 4. Нет. Есть акцизы для выравнивания. Я помню котлы за 50 косарей у государственного директора "Криворожстали"
Ви ж питали про взагалі, а не про нашу конкретну ситуацію. От я й відповів на ваше запитання, виходячи з відомих мені фактів загалом й стисло. Якщо ж конкретизувати, то
( ... )
1 і 2, згоден до певної міри (ви і сами зробили застереження) 3. Можливо, якщо ресурс стратегічний і є загроза припинення його постачання з закордону. Дуже рідкий випадок. Вугілля під нього не дуже підходить, у вас є приклади? 4. Не дуже розумію. Якщо приватний підприємець побудував надприбутковий бізнес, то нехай збагачується і сплачує податки, а інші намагаються повторити його успіх.
3. Не лише стратегічний, а й просто обмежений в світі, або ж у конкретній державі. Або ж такой, що життєво необхідний громадянам, чи окремим їх категоріям, хоча існуванню власне держави його відсутність може й не загрожувати Приклади навскидку: Ті ж шахти в Британії до Тетчер. NASA. Legal Services Corporation. BBC. RAI. Укроборонпром.
4. Звісно, нехай. Хоча деякі держави/діячі/громадяни вважають, що надприбуткуткові підприємства неодмінно треба націоналізувати (й зазвичай знищити їхні надприбутки іншими нераціональними діями). Але. Робити те ж саме державам теж ніхто не забороняє. Або чесно купити в підприємця-власника, як зробили з Saudi Aramco. Щоправда, коли держава вирішує займатися таким надприбутковим бізнесом, вона зазвичай обмежує, або ж зовсім виганяє конкурентів з поляни. Що вочевидь не є нормальним, але трапляється й нерідко. Як-от у Ірані з монополією державної NIGC, або ж на Хуйлостані з газпромом.
Reply
Reply
США как контрпример не принимается - именно в этих областях у них серьезное отставание от мировых лидеров.
Reply
Reply
Або ж ще гірше, коли "соціально незахищені" замість хліба купуватимуть на ті гроші горілку, наркоту, тощо, й держава буде винною, що вони масово гинуть від дистрофії з квашиоркором.
Як на мене, найкращий вихід винайшли в США. Продуктові талони, за які можна придбати саме товари першої необхідності. Які коштують нормальної риночної ціни, але незаможним дістаються безкоштовно.
Reply
2. А ще краще - велфєр - фтопку. Держава винна лише платникам податків.
3. Якщо страшно 1 чи 2, навіть такий простий механізм, як продуктові талони (якщо ви наполягаєте на тому, що держава повинна витирати сопельки бідолахам, які не відрізняють хліб від алкоголю) вирішує проблему державних пікарень. Не потрібні вони, і соціальна ціна на хліб - то маячня.
Reply
Reply
Найкраще розвиваються країни як раз з соціал дарвінізмом. Вікторіанська Англія, сучасний Китай. Не чув про великі проблеми там. Держава повинна лише прийняти та слідкувати за додержанням антимонопольного законодавства.
Держ- прибутковим бути не може апріорі. Навіть якщо воно якимось чудом прибуткове, то в приватних руках було б прибутковим вдвічі.
Reply
хотя как раз облэнерго продали аж зашумело :)
Reply
Reply
1. Підприємства, що виробляють товари/послуги, які є монополією держави: друк грошей, документів, штампування номерних знаків, тощо. В світі є досвід залучення приватних підприємців до цих сфер, але в більшості країн утримуються від подібних експериментів
2. Стратегічні, на кшталт Укрзалізниці. Хоча монополії не має бути й тут.
3. Збиткові, але дуже потрібні державі, типа вугільних шахт. Звісно, за умови, якщо купувати аналогічну продукцію деінде реально дорожче, ніж дотувати їх.
4. Суперприбуткові, чиї прибутки цілком йдуть до бюджету, а дещо зменшеною ефективністю можна знехтувати.
Ніби все.
Reply
2. Нет. Концессия
3. Нет. Так и доигрались с ебучим дамбасом.
4. Нет. Есть акцизы для выравнивания. Я помню котлы за 50 косарей у государственного директора "Криворожстали"
Reply
Reply
Reply
3. Можливо, якщо ресурс стратегічний і є загроза припинення його постачання з закордону. Дуже рідкий випадок. Вугілля під нього не дуже підходить, у вас є приклади?
4. Не дуже розумію. Якщо приватний підприємець побудував надприбутковий бізнес, то нехай збагачується і сплачує податки, а інші намагаються повторити його успіх.
Reply
Приклади навскидку:
Ті ж шахти в Британії до Тетчер. NASA. Legal Services Corporation. BBC. RAI. Укроборонпром.
4. Звісно, нехай. Хоча деякі держави/діячі/громадяни вважають, що надприбуткуткові підприємства неодмінно треба націоналізувати (й зазвичай знищити їхні надприбутки іншими нераціональними діями). Але. Робити те ж саме державам теж ніхто не забороняє. Або чесно купити в підприємця-власника, як зробили з Saudi Aramco. Щоправда, коли держава вирішує займатися таким надприбутковим бізнесом, вона зазвичай обмежує, або ж зовсім виганяє конкурентів з поляни. Що вочевидь не є нормальним, але трапляється й нерідко. Як-от у Ірані з монополією державної NIGC, або ж на Хуйлостані з газпромом.
Reply
Leave a comment