Бодяга
У кожного є своя Бодяга. Бодяга, це така фіговина, яку особа чоловічої статі придумує собі із настанням зрілості і з якою носиться потім все життя. Бодяга стає причиною всіх його вчинків і з часом стає сенсом його життя. Це може бути що завгодно: збирання пузліток від шоколадок, ліплення коників з гімна, запускання адронного колайдера, побудова перпетуум мобіле, боротьба з сусідами (москалями, жидами), за/проти глобалізації, за/проти глобального потепління і т.д.
Моя Бодяга - це дисертація. Це та річ, яка мене доконує. Я із нею побрався 12 років тому, і всі ці 12 років моя кохана дисертація отруювала мені життя. Ці 12 - це термін, який я відбув за невідомі нені гріхи. Мабуть таки відомі, але я не буду тут про них розводитися. Моя бодяга - це прокляття, яке мені передалося у спадок від тата і це покарання за гріхи мої і моєї сімейки. Гріхи спільні, але віддуваюся за них лише я.
Переважна більшість людей любить свою Бодягу: вони її плекають, доглядають, любуються нею. Я свою Бодягу ненавиджу. Вона абсолютно безглузда, і позбавлена будь-якого сенсу. Парадокс, але саме тому я і не можу її позбутися. Весь цей час я не міг переламати себе і представити її у всій красі на загальний огляд. І байдуже, що всі розуміють: не я її вибирав, вона мене вибрала.
Жодному поясненню не піддається, як таке мого статися зі мною? На моїх очах захистилося кілька ідіотів, які тепер можуть до свого прізвища спереду дописувати Ph.D.
Мені 33 (дуже символічно) і жити із своєю Бодягою надалі я не маю наміру. Жити намір маю, але Бодягу, явно треба міняти. Тиждень тому я подав останню статтю, необхідну мені до захисту. Сьогодні я приступив до написання безпосередньо дисертації. Орієнтовно планую скінчити до 15 квітня. Склепаю лівою ногою і дам підсрачника до розгляду вельмишановною Вченою Радою. Всі знали, яке лайно я жер 12 років, тепер нехай і вони його скуштують.
Ще трошки.