автостоп львів - брест
о десятій я добрався до київської траси і там перейшов на луцький напрямок.
наступні півтори години я довго чвалав попід дорогу з випнутим пальцем,
але я насолоджувався дорогою та сонячним небом і мені було добре та затишно.
і протягом того часу я не сильно переймався тим, що мені ніхто не зупиняється.
минаючи друге село, на виїзді я застопив новенький бусік.
цим автобусом-буратіно, з повним салоном галицьких хлопців, я дістався до радехіва,
де одразу зупинив чоловіка, який завіз мене в луцьк,
за луцьком я швидко застопив старенького фольксваґена,
який підкинув мене кілометрів з п'ять.
коли ми їхали почався проливний дощ, тому хлопчина
зупинився мені на зупинці, де я сховав під навісом,
щоб швидше застопити якусь машину,
я вийшов на дорогу і почвалав по під узбіччя,
де місив ногами придорожній пил,
який під ногами швидко перетворювався на болото.
я відчував, що мої кеди швидко намокали,
тому я намагався йти по асфальту.
але коли повз мене проносилися машини,
заді них підіймався весь водневий пил,
який миттю осідав на мені,
тому я вирішив ліпше ризикнути взуттям, ніж своїм виглядом.
але досить швидко мені зупинилась вантажівка,
яка підкинула мене до ковеля.
коли я йшов по ковелю, то подумав,
що можна було б сісти на електричку і так дістатися до бресту,
бо так було б простіше перетнути кордон.
але доходячи до залізничного вокзалу я зупинив машину з білоруськими номерами.
по дорозі білорус мені розповідав про свій агробізнес в україні,
який він п'ять років тому переніс в україну з білорусії.
бо за його словами в білорусії просто нереально вести
якийсь бізнес, бо його одразу задавлює податкова,
а тут, в україні, можна обійтися хабаром і таким чином вирішити всі проблеми.
на моє нарікання про страшну корупцію, воділа сказав:
- розумієш, корупція - це двигун прогресу.
але я так не думаю.
пізніше чоловік розповів, що його дочка їздить також автостопом,
тому він мені і зупинився.
на україно-білоруському кордоні кидається в очі
разюча різниця між українською митницею і білоруською.
на українському кордоні стояли якісь три вагончики,
які були під хистким накриттям, де посередині висів облізлий та вигорілий на сонці тризуб.
під навісом ліниво пересувалися наші флегматичні митники в своїй обвислій формі.
на білоруському посту одразу відчуваєш всю різницю митниць.
будівлі білоруської митниці здорові, сучасні та нещодавно побудовані.
на посту стоять охайні білоруські митники,
які значно швидше працюють біля автомобільних черг,
ніж наші ліниві та повільні співвітчизники.
на моє запитання про стан самої білорусі,
воділа тільки лаконічно сказав: "сам побачиш!".
коли ми від'їжджали від кордону, одразу відчувається зміна дорожнього покриття,
яке було просто ідеальне порівняно з українськими "дорогами".
узбіччя доріг були чистими, охайними та доглянутими.
при дорозі потягнулися прикордонні села.
було дико лише від того, що там скрізь були рівненькі, одинакові та свіжопофарбовані паркани.
окремими місцями тягнулися вулиці нових будинків.
на першому перехресті водій мене висадив і поїхав на кобрин,
а я попрямував в сторону бреста, до якого лишалося двадцять кілометрів.
пройшов я метрів з триста і мене підібрав якийсь молодий білорус.
про білорусь він говорив з гордістю і якимось поетитом,
а потім, коли ми говорили про україну, він сказав:
- так, я буваю НА україні! брудні міста, вбиті дороги...
стало абідно за дєржаву.
проте я й не намагався зробити ремарку - справедливо.
в'їжджаючи в брест з обох сторін дороги було багато будівельних майданчиків.,
де кипіла будівельна робота по побудові нових мікрорайонів.
виїхавши на проспект потягнулися по під дорогу радянські багатоповерхівки,
які, порівняно з українськими, були доглянуті та "свіжі" на вигляд .
перше враження від білорусі було таке, ніби я потрапив в східну частину європейського союзу.
попрощався я з білорусом в центрі міста.
потім я пішов на центральну вулицю бреста.
на центральній вулиці всі будинки були свіжо відремонтовані та доглянуті.
на перших поверхах розміщувалися різні бутики європейських брендів.
на алеї гуляли молоді мами з колясками і різнокольорова молодь.
чомусь перші асоціації з брестом у мене виникли з нашим франківськом.
а ще, все побачене йшло в розріз з тим, що я уявляв і думав побачити.
бо я думав, що побачу вбиті будівлі і сірих людей,
які ходять в білоруському трикотажі.
потім я довгенько шукав обмінник.
коли знайшов його, то біля нього стояла велика черга людей,
які одразу ж викупила в обміннику мої десять євро,
о годині дванадцятій я попрямував на залізничний вокзал,
де за якісь зовсім смішні гроші пішов спати в кімнату відпочинку.
наступні півтори години я довго чвалав попід дорогу з випнутим пальцем,
але я насолоджувався дорогою та сонячним небом і мені було добре та затишно.
і протягом того часу я не сильно переймався тим, що мені ніхто не зупиняється.
минаючи друге село, на виїзді я застопив новенький бусік.
цим автобусом-буратіно, з повним салоном галицьких хлопців, я дістався до радехіва,
де одразу зупинив чоловіка, який завіз мене в луцьк,
за луцьком я швидко застопив старенького фольксваґена,
який підкинув мене кілометрів з п'ять.
коли ми їхали почався проливний дощ, тому хлопчина
зупинився мені на зупинці, де я сховав під навісом,
щоб швидше застопити якусь машину,
я вийшов на дорогу і почвалав по під узбіччя,
де місив ногами придорожній пил,
який під ногами швидко перетворювався на болото.
я відчував, що мої кеди швидко намокали,
тому я намагався йти по асфальту.
але коли повз мене проносилися машини,
заді них підіймався весь водневий пил,
який миттю осідав на мені,
тому я вирішив ліпше ризикнути взуттям, ніж своїм виглядом.
але досить швидко мені зупинилась вантажівка,
яка підкинула мене до ковеля.
коли я йшов по ковелю, то подумав,
що можна було б сісти на електричку і так дістатися до бресту,
бо так було б простіше перетнути кордон.
але доходячи до залізничного вокзалу я зупинив машину з білоруськими номерами.
по дорозі білорус мені розповідав про свій агробізнес в україні,
який він п'ять років тому переніс в україну з білорусії.
бо за його словами в білорусії просто нереально вести
якийсь бізнес, бо його одразу задавлює податкова,
а тут, в україні, можна обійтися хабаром і таким чином вирішити всі проблеми.
на моє нарікання про страшну корупцію, воділа сказав:
- розумієш, корупція - це двигун прогресу.
але я так не думаю.
пізніше чоловік розповів, що його дочка їздить також автостопом,
тому він мені і зупинився.
на україно-білоруському кордоні кидається в очі
разюча різниця між українською митницею і білоруською.
на українському кордоні стояли якісь три вагончики,
які були під хистким накриттям, де посередині висів облізлий та вигорілий на сонці тризуб.
під навісом ліниво пересувалися наші флегматичні митники в своїй обвислій формі.
на білоруському посту одразу відчуваєш всю різницю митниць.
будівлі білоруської митниці здорові, сучасні та нещодавно побудовані.
на посту стоять охайні білоруські митники,
які значно швидше працюють біля автомобільних черг,
ніж наші ліниві та повільні співвітчизники.
на моє запитання про стан самої білорусі,
воділа тільки лаконічно сказав: "сам побачиш!".
коли ми від'їжджали від кордону, одразу відчувається зміна дорожнього покриття,
яке було просто ідеальне порівняно з українськими "дорогами".
узбіччя доріг були чистими, охайними та доглянутими.
при дорозі потягнулися прикордонні села.
було дико лише від того, що там скрізь були рівненькі, одинакові та свіжопофарбовані паркани.
окремими місцями тягнулися вулиці нових будинків.
на першому перехресті водій мене висадив і поїхав на кобрин,
а я попрямував в сторону бреста, до якого лишалося двадцять кілометрів.
пройшов я метрів з триста і мене підібрав якийсь молодий білорус.
про білорусь він говорив з гордістю і якимось поетитом,
а потім, коли ми говорили про україну, він сказав:
- так, я буваю НА україні! брудні міста, вбиті дороги...
стало абідно за дєржаву.
проте я й не намагався зробити ремарку - справедливо.
в'їжджаючи в брест з обох сторін дороги було багато будівельних майданчиків.,
де кипіла будівельна робота по побудові нових мікрорайонів.
виїхавши на проспект потягнулися по під дорогу радянські багатоповерхівки,
які, порівняно з українськими, були доглянуті та "свіжі" на вигляд .
перше враження від білорусі було таке, ніби я потрапив в східну частину європейського союзу.
попрощався я з білорусом в центрі міста.
потім я пішов на центральну вулицю бреста.
на центральній вулиці всі будинки були свіжо відремонтовані та доглянуті.
на перших поверхах розміщувалися різні бутики європейських брендів.
на алеї гуляли молоді мами з колясками і різнокольорова молодь.
чомусь перші асоціації з брестом у мене виникли з нашим франківськом.
а ще, все побачене йшло в розріз з тим, що я уявляв і думав побачити.
бо я думав, що побачу вбиті будівлі і сірих людей,
які ходять в білоруському трикотажі.
потім я довгенько шукав обмінник.
коли знайшов його, то біля нього стояла велика черга людей,
які одразу ж викупила в обміннику мої десять євро,
о годині дванадцятій я попрямував на залізничний вокзал,
де за якісь зовсім смішні гроші пішов спати в кімнату відпочинку.