нєту дома, нєту флага...
памятаю декілька років тому я їздив в крим на весілля до свого друга дитинства.
весілля було хороше, але запамятав я не це. а ось такий випадок.
там був родич мого друга з луганська, депутат, який пізніше виявився шовіністом і українофобом, але по черзі.
так от, спершу він мене кривляв, що я розмовляв зі всіма українською. щоправда мене то не дратувало, а швидше тішило, що така людина як він, яка хизувалася своїм мандатом депутата наліво і направо, опускала себе, ніж мене - в силу своєї обмеженості. але те тішило до того часу, допоки ми не опинилися в якомусь ресторані, де він хильнувши зо два літра пива, не почав вимагати щоб я дав йому, цитую: "дань уваженія". тобто: "гаварі са мной парусскі, как всє здєсь!" всі - це мій друг та його брат які розмовляли на російській мові, але які є україномовними. так от, дань уваженія йому я так і не дав, відповівши, що він мене і так чудово розуміє. я навіть виїбнувся і запропонував йому спілкуватися англійською. напевно, то його ще більше розізлило, бо потім він почав переходити на особистості.
- такіє как ти, прадажниє бандери, развалівают нам страну! вот сатрітє, ета же салдат ющенкоюгенд, - на що мої приятелі реготали разом з уважаємим дядєй с луганска.
потім ми поверталися додому, до того часу уважаємава дєпутата розвезло остаточно, бо він почав мене пихати і штовхати, так вимагав з мене дань уваженія.
- бля, рєбята, сатрітє, да у нєво даже кєпка как у бандеравца, - а потім він різким рухом збив з мене мою кєпку, я нахилився і гордо, як вміє грігаровіч(ой, я влюбльон в тєбя, мой гєрой:)) і напялив її на себе знову. - да такіє как ти наших атцов в спіну расстрєлівалі.
було прикро...
а мораль така: двоє україномовних чуваків, які пристосувалися під оточуюче середовище, розмовляючи російською, навіть, коли треба було б проявити солідарність рідному, або й підтримку, а якщо копнути глибше - просто припинити це галімотьйо, або й вступитися за свого друга, то вони просто стояли осторонь і тримали свої язики в сраці, а коли було смішно і весело, як намагався це зобразити дЄПУТАТ, вони солідарно з ним реготали.
а зараз така ситуація: є людина яка охає і ахає, що таке ганебне положення української культури та мови і що все так пресується та утискається і бла, бла, бла... але як тільки справа дійшла до комерційної складової, тобто ринкової конюктури, вона робить продукт російською, бо так він більш конкурентноспроможний... в донецьку.
гірко...
дешево... по хохляцьки.
весілля було хороше, але запамятав я не це. а ось такий випадок.
там був родич мого друга з луганська, депутат, який пізніше виявився шовіністом і українофобом, але по черзі.
так от, спершу він мене кривляв, що я розмовляв зі всіма українською. щоправда мене то не дратувало, а швидше тішило, що така людина як він, яка хизувалася своїм мандатом депутата наліво і направо, опускала себе, ніж мене - в силу своєї обмеженості. але те тішило до того часу, допоки ми не опинилися в якомусь ресторані, де він хильнувши зо два літра пива, не почав вимагати щоб я дав йому, цитую: "дань уваженія". тобто: "гаварі са мной парусскі, как всє здєсь!" всі - це мій друг та його брат які розмовляли на російській мові, але які є україномовними. так от, дань уваженія йому я так і не дав, відповівши, що він мене і так чудово розуміє. я навіть виїбнувся і запропонував йому спілкуватися англійською. напевно, то його ще більше розізлило, бо потім він почав переходити на особистості.
- такіє как ти, прадажниє бандери, развалівают нам страну! вот сатрітє, ета же салдат ющенкоюгенд, - на що мої приятелі реготали разом з уважаємим дядєй с луганска.
потім ми поверталися додому, до того часу уважаємава дєпутата розвезло остаточно, бо він почав мене пихати і штовхати, так вимагав з мене дань уваженія.
- бля, рєбята, сатрітє, да у нєво даже кєпка как у бандеравца, - а потім він різким рухом збив з мене мою кєпку, я нахилився і гордо, як вміє грігаровіч(ой, я влюбльон в тєбя, мой гєрой:)) і напялив її на себе знову. - да такіє как ти наших атцов в спіну расстрєлівалі.
було прикро...
а мораль така: двоє україномовних чуваків, які пристосувалися під оточуюче середовище, розмовляючи російською, навіть, коли треба було б проявити солідарність рідному, або й підтримку, а якщо копнути глибше - просто припинити це галімотьйо, або й вступитися за свого друга, то вони просто стояли осторонь і тримали свої язики в сраці, а коли було смішно і весело, як намагався це зобразити дЄПУТАТ, вони солідарно з ним реготали.
а зараз така ситуація: є людина яка охає і ахає, що таке ганебне положення української культури та мови і що все так пресується та утискається і бла, бла, бла... але як тільки справа дійшла до комерційної складової, тобто ринкової конюктури, вона робить продукт російською, бо так він більш конкурентноспроможний... в донецьку.
гірко...
дешево... по хохляцьки.