Вже третій раз за останніх 2 місяці зо мнов приключилася одна і та ж історія: вертаючись пізно ввечері додому, я деколи ачкую ловити машину і чемно чекаю на тролейбус. Їхати мені тре від Садового кольця в кінець Фрунзенської набережної (це по прямій і триває ця поїздка не більше 7 хвилин). Квиток тре або заблаговрємєнно купувати в кіоску по 17 руб., або в водія по 25 руб (= 5 грн.). Де ті кіоски я по сєй дєнь не відаю, то завжди купую в водія. Так ось, вже втретє, заходячи в порожній тролейбус після 23:00, водій (кожного разу інший), дивлячись на протянуті мнов гроші, каже: проходітє дєвушка, при цьому натискає якусь там в себе в кабіні волшебну кнопочку, що опускає турнікет. Я в нєдоумєніі заходжу (при чому кожного разу в більшому нєдоумєнії), зручно вмощуюся і тільки готуюся далі слухати музичку в наушниках, як виходить више згадуваний водій, питає до якої зупинки мені тре, бо... (вніманіє!) він собирається гнати без зупинок.
Ось так безплатно, без зупинок, в повністю мому порожньому тролейбусі, я за 5 хвилин опиняюся дома. Мєлочь, но як приятно, чьорд падєрі.
П.С. А ше ми з
gerachka були в гей-клюбі "3 абізяни", де почувши нашу українську рєчь до нас моментально прилип никросівий хлопчик, який з піною коло рота розказував, шо він помічник нар. депутата А. В. Шкіля. і чекав від нас одномубогуізвєстноякої реакції.
Занавєс