(no subject)
в Rijksmuseum несподівано приходить одне з тих осяянь, що нічого не означають для сторонніх, коли я розповідаю про них, й насправді так много означають для мене: я починаю розуміти, як відрізнити портрети Рубенса від портретів Ван Дайка. легше за всього це зробити по руках: Ван Дайк чітко промальовує анатомічну структуру, а руки на полотна Рубенса як шматки хліба, пухкі та бесформенні.
дивлячись на полотна Рембрандта, чомусь починаю думати, що повинен бути якийсь зв'язок між Рембрандтом та Ван Гогом: якась спорідненність структури фарби, нашарування мазків. згодом в книжному відділі музея Ван Гога знаходжу маленьку академічну брошуру, що розповідає про захоплення Ван Гога саме Рембрандтом, яке він висловлював у багатьох листах до свого брата. мова не йде про технічний бік малювання. скоріше про бажання малювати "правдиво", тобто відображаючи життя, а не роботу уяви (тема, яка стає каменем спотикання між Ван Гогом та Гогеном, аж до повного злостивого розладу між ними.)
ніхто й ніколи в жодному художньому вузі не вчить так званому connoisseurship - оцінці та розумінню фізичних аспектів художніх об'єктів. такі речі збираєш сам, по крихтах, протягом всього життя.
в музеї Ван Гога дивуюся не стільки роботам, які я неодноразово бачила в інших місцях (кожен пованжний музей має за справу честі показати щось з Ван Гога), дивуюся одному з переконань Ван Гога, що малював переважно непримітних селян з грубими негарними обличчями, бо саме такі люди на його думку стояли ближче до природи. ніколи не могла зрозуміти, чому негарне й грубе сприймається як природнє, а красиве (читай симетричне) - як штучне, створене людьми, а отже несправжнє. в цьому проявляється якась зверхність до природного світу, що сприймається нездатним породити красу. патерналістське відношення колонізатора до природи.
для когось Амстердам є столицею легальних наркотиків та легко доступних сексуальних послуг. для мене Амстердам виявляється столицею супів: такий рівень різноманіття та смачності я не зустрічала ніде. зараз найбільше згадується суп з гірчицею, та вугрем, інший з селери та креветок й ще один з тиквою, чорносливом, чечевицею та говядиною.
безперечно, Амстердам залишається містом тюльпанів. довідуюсь, що під час тюльпанної манії, що досягла свого апогею в 1637 році певні сорти цих квітів продавалися за баснословно нереальни гроші: одна луковиця тюльпана могла коштувати до 4000 флорінті, в той час як годовий дохід якогось пекаря чи чоботоря складав 300 флорінтів, за 32 флорінти можна було купити чотири тонни пива, а за 192 флорінти - дві тонни масла. тюльпани, що традиційно в Україні можна було знайти тільки навесні, завжди асоціювалися у мене з вимушеними восьмиберезневими подарунками від "хлопчиків класу" та з першотравневими святами. тому я в день від'їзду я купую чортополох. в квітковому магазині. звичайний собі, гарно оформлений букет чортополоха.