про листи
Я довго не наважувалася відкрити конверт і прочитати цей лист.
Щотижня мені надходить багато листів, листівок і навіть маленьких пакуночків. Люди дякують за книжки, ставлять питання, розповідають про себе. Я стараюся відповідати хай і однією строкою, хоча не завжди це вдається зробити вчасно.
Але саме цього листа я ніяк не могла відкрити. Його переслала мені мама дивовижної дівчини, з якою ми познайомилися якраз завдяки моїм книжкам. Вона лежала в хоспісі, читала їх і вирішила мені написати. Я відповіла на її лист - і ми почали спілкуватися. Вона така сильна, така добра, така щира. Турботлива й уважна. Вона пише мені про себе, про людей, які її оточують. Про діток і юнок, які лежать у хоспісі й з усіх сил борються з хворобою, яка прикула їх до ліжок. І завжди вона пише з надією.
Але якось вона написала мені про дівчину, котра нещодавно померла. Сказала, що перед смертю читала мої книжки й написала мені листа.
Лист виявився таким світлим, таким легким, таким майже безтурботним. "Хочу тебе пожелать здоровья и много силы, чтобы ти жила долго и написала еще много таких добрых книг для людей, - писала Маша. - Чтобы люди, которые будут их читать, знали, что на земле можно быть счастливыми без больших денег, без войны, без обмана. Пиши про доброту! Это очень важно! Пиши про красивую природу, про чувства и про людей".
Я читала й не могла перестати плакати. Думала про ті всі слова, яких не написала, думала про глибину, яку вирішила замінити легкістю, думала про те, про що маю писати далі. Думала про дивовижних людей, яких доторкнулася, навіть не здогадуючись про це. Думала про свою заклопотаність, неуважність і скороминучість - і передзвонила-написала тим, кому давно обіцяла. Для кого не знаходила часу й продовжувала любити виключно "віртуально", без такого важливого практичного підґрунтя. Хоч і завжди свято вірила в практичне християнство і практичні вияви любові... Practice what you preach.
І дякую за листи.
Щотижня мені надходить багато листів, листівок і навіть маленьких пакуночків. Люди дякують за книжки, ставлять питання, розповідають про себе. Я стараюся відповідати хай і однією строкою, хоча не завжди це вдається зробити вчасно.
Але саме цього листа я ніяк не могла відкрити. Його переслала мені мама дивовижної дівчини, з якою ми познайомилися якраз завдяки моїм книжкам. Вона лежала в хоспісі, читала їх і вирішила мені написати. Я відповіла на її лист - і ми почали спілкуватися. Вона така сильна, така добра, така щира. Турботлива й уважна. Вона пише мені про себе, про людей, які її оточують. Про діток і юнок, які лежать у хоспісі й з усіх сил борються з хворобою, яка прикула їх до ліжок. І завжди вона пише з надією.
Але якось вона написала мені про дівчину, котра нещодавно померла. Сказала, що перед смертю читала мої книжки й написала мені листа.
Лист виявився таким світлим, таким легким, таким майже безтурботним. "Хочу тебе пожелать здоровья и много силы, чтобы ти жила долго и написала еще много таких добрых книг для людей, - писала Маша. - Чтобы люди, которые будут их читать, знали, что на земле можно быть счастливыми без больших денег, без войны, без обмана. Пиши про доброту! Это очень важно! Пиши про красивую природу, про чувства и про людей".
Я читала й не могла перестати плакати. Думала про ті всі слова, яких не написала, думала про глибину, яку вирішила замінити легкістю, думала про те, про що маю писати далі. Думала про дивовижних людей, яких доторкнулася, навіть не здогадуючись про це. Думала про свою заклопотаність, неуважність і скороминучість - і передзвонила-написала тим, кому давно обіцяла. Для кого не знаходила часу й продовжувала любити виключно "віртуально", без такого важливого практичного підґрунтя. Хоч і завжди свято вірила в практичне християнство і практичні вияви любові... Practice what you preach.
І дякую за листи.