show me the way out, please
Понад усе зараз хочеться свободи. Свободи від себе і всіх своїх залежностей. Здається, нічого незвичного не відбувається, ти живеш собі, набуваєш якихось звичок, тішишся чомусь, чогось засмучуєшся. А тим часом - крок за кроком, ковток за ковтком - узалежнюєшся.
Я знаю, що ендорфіно-залежна. Пошуко-інфікована. Вкушена мухою Це-це й хвора гарячкою мандрів. Я - носій збудника пригодошукання. Щоби «все було добре», мені потрібне почуття закоханості. Постійне. Почуття любленості. Шоколад. Хороша музика, книжки, підтримка, листи, дотики, тепло, кави-чаї, писанина, прогулянки, квіти, несподіванки. Потрібно щось для когось значити. Усвідомлювати, що роблю щось потрібне.
І все би нічого. Але ж я точно знаю, що щастя - то не суміш приємних «наркотиків» у правильних пропорціях, а щось набагато більше, глибше, об’ємніше, ширше, всеохоплююче й водночас таке дрібне, що може поміститися в гірчичному зернятку. Щастя - у свободі.
Отої свободи мені зараз хочеться понад усе.