Коники
У мене є така давня-давня мрія мати власного коня. Особливих сантиментів до власної дівчачої машини в мене нема (мабуть, тому й машини нема))), а ось коні... Страшезно їх люблю.
А оскільки я щойно впоралася з робочим завданням - закінчила вичитку шматка нового перекладу Біблії, над яким працювала вже довший час - то вирішила потішити себе мріями й приємними спогадами. Тому заварюйте собі чаю, заодно захопіть печиво, і влаштуємо собі сієсту.
У робочих подорожах за кордон, в яких нам довелося побувати минулого року, коней ми зустрічали всюди (крім Німеччини - принаймні, у мене на фотографій звідти їх немає, хоча є багато іншого цікавого):
при в"їзді до Румунії (позаду - українські Карпати)
у Будапешті
у місті, в яке я закохалася, - Відні - коней чимало!
у Празі
та Варшаві:
у Сіетлі, США
справжніх ми бачили багато в Південній Кароліні, США, але, на жаль, не було часу їх познимкувати.
Але найкращі коні, як на мене, у Збаражі:
Карпатах
і Синяві - рідному селі мого чоловіка.
До речі, саме в цьому селі вже другий рік поспіль здійснилася моя заповітна різдвяна мрія, пов"язана теж із конями, про неї більше тут.
а це дядько Петро - чудовий ковбой із Синяви!!!
Більше коно-фотографій за однойменним тегом).