Як Фенцур отримав владу і підставив міськраду
Існуюча в наші дні ієрархія влади передбачає, що в заповіднику (якщо якомусь Фенцуру щось у голову вдарить, або якщо комусь на місці щось у конверті подарують) нічого не зможуть зробити без дозволу зверху, тобто з Києва. Це дуже незручно для Василя, адже все потрібно погоджувати з київським "татом". Василю потрібно було якось вирішувати питання. І він вирішив, правда, частково.
В Кам’янці побутує вислів "Старе місто Фенцура". І це справді так. Бо він робить в ньому все, що захоче, використовуючи всі свої повноваження. А якщо своїх не вистачає, знаходить шпаринки і позичає повноваження вищих чиновників - благо вони вважають його простачком і не розуміють, що він в дурника лише грає.
Є у Василя Фенцура одна невичерпна складова його стабільного прибутку - забудова Старого міста. Тут він отримав всю повноту влади, розвівши як дітлахів міську владу і отримавши від неї карт бланш. Одного разу Василь пропхав до міськради документ, згідно з яким практично вся повнота влади над долею Старого міста передавалася йому особисто. Він - генеральний директор Національного історико-архітектурного запровідника. Він - голова Вченої ради заповідника (не маючи ані вченого ступеня, ані наукових досягнень). Він очолює тендерні комітети, які визначають замовників на реставраційні роботи в заповіднику. Але йому реставраційних робіт здалося замало. Держава ж не часто дає кошти на реставрацію. А джерело прибутку повинно бути постійним. І він його знайшов - це забудова Старого міста. Благо - вже давно вчені говорили про регенерацію заповідника, доводили, що так можна відродити втрачену історичну привабливість Старого міста. І він розробив геніальний документ під назвою "Положення про проведення науково-дослідних, проектних, ремонтно-реставраційних і будівельних робіт для відтворення втраченої забудови на території Національного історико-архітектурного заповідника "Кам’янець". Але геніальність Василя ще й в тому, що він переконав міську владу затвердити цей документ, мовляв, без цього - ніяк, а з ним у нас великі перспективи!
Вже саме поява такого документа є нонсенсом, це все одно, що пішак в обхід короля видасть якийсь указ на місцевому рівні і затвердить його королівською печаткою. Як так вийшло, що місцева влада схвалила такий документ? Можливо їй було по-своєму вигідно так по-дурному підставлятися, не дотримуючись субординації, але також можливо, що Фенцур своїх рідних чиновників просто підставив. Всім зрозуміло, що бюрократична система в нашій країні дуже заплутана, тому цілком ймовірно, що чиновники не угледіли нічого поганого в тому, що Василь раптом захотів управляти забудовою Старого міста. Заповідник, який хоче повністю контролювати дії забудовників - це ж те, що потрібно! Так, все вірно, але тільки у двох випадках, якщо це заповідник європейського рівня або якщо заповідник наш, але ним керує ідейна людина, небайдужа до долі пам'яток архітектури. А у нас ситуація інша. Василь - це одноклітинний організм, у нього одне завдання - їсти. Навіть, якщо він хоче їсти без оглядки на верхівку влади. Голод - це страшна сила.
Можна запитати, як так вийшло, що "король" не помітив дивної тактики свого "пішака"? Відповімо просто - тактика тільки для пішака здавалася скритною і до кінця прорахованою. Адже ви ж читаєте цей матеріал, а це означає, що Василь десь щось упустив, не все прорахував. Йому довго вдавалося залишатися в тіні, але час вже не той, щоб такого героя тримати в комірчині. Пора струсити з нього пил і показати людям.
А як же місцева влада, запитаєте ви? А ми відповімо, що це одна з особливостей Фенцура - він часто перед собою ставить щити з живих людей, і неважливо хто вони - співробітники "його заповідника", яких він різними способами змушує ділити тягар його особистих злочинів, або місцеві чиновники, які підписують документи, підготовлені Фенцуром, не підозрюючи, наскільки вони підставляються. Василь знає, що коли раптом з Києва поллються потоки лави, то не на нього, адже він осторонь (сам же нічого не підписував, все стверджували вищі інстанції!). Вони поллються на інших, хто за законом несе відповідальність - приміром на головного архітектора, який відповідає за забудову Кам’янця-Подільського.
І, як ви розумієте, є постійний прибуток, бо будувати хотять всі. І ось Василь, без смаку і талантів, отримує контроль над усім Старим містом і ласий шматочок території - всього лише якісь там 120 гектарів, та це ж дрібниця в масштабах держави. Завіса.
Далі продемонструємо вам улюблений твір мистецтва Василя, той документ, який довго давав йому право робити все, що він захоче. Колись давно у Франції був король Людовик XIV, якому приписують знаменитий вислів "Держава - це я!", Так от після прийняття документа, опублікованого нижче, Фенцур напевно не раз стояв у повний зріст перед дзеркалом у власноруч спотвореному будиночку і гордовито вимовляв "Заповідник - це я! Міськрада мені дала на це повне право!".
В цьому документі є геніальні новації! Приміром - методика проведення робіт визначається "за взаємною згодою сторін" - тобто його, Василя, та "забудовників". Корупціонери, вчіться!
Василь дуже пишався цим документом. Він не лише оприлюднив його у друкованому виданні. Він постійно дбав про його періодичне оновлення і перезатвердження міськрадою (а вона чемно перезатверджувала). Адже для нього - це індульгенція, бо у тій діяльності, яку він веде роками, без страховки нікуди подітися. Шкода тільки, що Фенцур не помітив, як світ змінився і як люди раптом почали придивлятися до його епілептичних нападів, матеріалізованих у забудові Старого міста.
Отже, рекомендуємо. Читайте. Думайте. Аналізуйте. Підкресленням ми виділили особливо важливі місця, де показано, скільки влади переходить під контроль Фенцура:
І ще кілька деталей. Тут згадуються якісь безіменні проектні організації, які займаються створенням всієї необхідної для забудовника документації. Що це за організації? Все просто - це, в більшості випадків, теж Фенцур:
І апофеозом у всій цій клоунаді служить текст, де ми бачимо цікаву фразу (вище про неї згадували) "за взаємною згодою сторін". Хоч десь Василь написав головну думку прямим текстом:
В Кам’янці побутує вислів "Старе місто Фенцура". І це справді так. Бо він робить в ньому все, що захоче, використовуючи всі свої повноваження. А якщо своїх не вистачає, знаходить шпаринки і позичає повноваження вищих чиновників - благо вони вважають його простачком і не розуміють, що він в дурника лише грає.
Є у Василя Фенцура одна невичерпна складова його стабільного прибутку - забудова Старого міста. Тут він отримав всю повноту влади, розвівши як дітлахів міську владу і отримавши від неї карт бланш. Одного разу Василь пропхав до міськради документ, згідно з яким практично вся повнота влади над долею Старого міста передавалася йому особисто. Він - генеральний директор Національного історико-архітектурного запровідника. Він - голова Вченої ради заповідника (не маючи ані вченого ступеня, ані наукових досягнень). Він очолює тендерні комітети, які визначають замовників на реставраційні роботи в заповіднику. Але йому реставраційних робіт здалося замало. Держава ж не часто дає кошти на реставрацію. А джерело прибутку повинно бути постійним. І він його знайшов - це забудова Старого міста. Благо - вже давно вчені говорили про регенерацію заповідника, доводили, що так можна відродити втрачену історичну привабливість Старого міста. І він розробив геніальний документ під назвою "Положення про проведення науково-дослідних, проектних, ремонтно-реставраційних і будівельних робіт для відтворення втраченої забудови на території Національного історико-архітектурного заповідника "Кам’янець". Але геніальність Василя ще й в тому, що він переконав міську владу затвердити цей документ, мовляв, без цього - ніяк, а з ним у нас великі перспективи!
Вже саме поява такого документа є нонсенсом, це все одно, що пішак в обхід короля видасть якийсь указ на місцевому рівні і затвердить його королівською печаткою. Як так вийшло, що місцева влада схвалила такий документ? Можливо їй було по-своєму вигідно так по-дурному підставлятися, не дотримуючись субординації, але також можливо, що Фенцур своїх рідних чиновників просто підставив. Всім зрозуміло, що бюрократична система в нашій країні дуже заплутана, тому цілком ймовірно, що чиновники не угледіли нічого поганого в тому, що Василь раптом захотів управляти забудовою Старого міста. Заповідник, який хоче повністю контролювати дії забудовників - це ж те, що потрібно! Так, все вірно, але тільки у двох випадках, якщо це заповідник європейського рівня або якщо заповідник наш, але ним керує ідейна людина, небайдужа до долі пам'яток архітектури. А у нас ситуація інша. Василь - це одноклітинний організм, у нього одне завдання - їсти. Навіть, якщо він хоче їсти без оглядки на верхівку влади. Голод - це страшна сила.
Можна запитати, як так вийшло, що "король" не помітив дивної тактики свого "пішака"? Відповімо просто - тактика тільки для пішака здавалася скритною і до кінця прорахованою. Адже ви ж читаєте цей матеріал, а це означає, що Василь десь щось упустив, не все прорахував. Йому довго вдавалося залишатися в тіні, але час вже не той, щоб такого героя тримати в комірчині. Пора струсити з нього пил і показати людям.
А як же місцева влада, запитаєте ви? А ми відповімо, що це одна з особливостей Фенцура - він часто перед собою ставить щити з живих людей, і неважливо хто вони - співробітники "його заповідника", яких він різними способами змушує ділити тягар його особистих злочинів, або місцеві чиновники, які підписують документи, підготовлені Фенцуром, не підозрюючи, наскільки вони підставляються. Василь знає, що коли раптом з Києва поллються потоки лави, то не на нього, адже він осторонь (сам же нічого не підписував, все стверджували вищі інстанції!). Вони поллються на інших, хто за законом несе відповідальність - приміром на головного архітектора, який відповідає за забудову Кам’янця-Подільського.
І, як ви розумієте, є постійний прибуток, бо будувати хотять всі. І ось Василь, без смаку і талантів, отримує контроль над усім Старим містом і ласий шматочок території - всього лише якісь там 120 гектарів, та це ж дрібниця в масштабах держави. Завіса.
Далі продемонструємо вам улюблений твір мистецтва Василя, той документ, який довго давав йому право робити все, що він захоче. Колись давно у Франції був король Людовик XIV, якому приписують знаменитий вислів "Держава - це я!", Так от після прийняття документа, опублікованого нижче, Фенцур напевно не раз стояв у повний зріст перед дзеркалом у власноруч спотвореному будиночку і гордовито вимовляв "Заповідник - це я! Міськрада мені дала на це повне право!".
В цьому документі є геніальні новації! Приміром - методика проведення робіт визначається "за взаємною згодою сторін" - тобто його, Василя, та "забудовників". Корупціонери, вчіться!
Василь дуже пишався цим документом. Він не лише оприлюднив його у друкованому виданні. Він постійно дбав про його періодичне оновлення і перезатвердження міськрадою (а вона чемно перезатверджувала). Адже для нього - це індульгенція, бо у тій діяльності, яку він веде роками, без страховки нікуди подітися. Шкода тільки, що Фенцур не помітив, як світ змінився і як люди раптом почали придивлятися до його епілептичних нападів, матеріалізованих у забудові Старого міста.
Отже, рекомендуємо. Читайте. Думайте. Аналізуйте. Підкресленням ми виділили особливо важливі місця, де показано, скільки влади переходить під контроль Фенцура:
І ще кілька деталей. Тут згадуються якісь безіменні проектні організації, які займаються створенням всієї необхідної для забудовника документації. Що це за організації? Все просто - це, в більшості випадків, теж Фенцур:
І апофеозом у всій цій клоунаді служить текст, де ми бачимо цікаву фразу (вище про неї згадували) "за взаємною згодою сторін". Хоч десь Василь написав головну думку прямим текстом: