Як Василь Фенцур планомірно знищує Кляштор кармеліток на скельці та залишки міських укріплень
Нещодавно ми вам розповідали, як Василь Фенцур «проводить розкопки» і «рятує» старовинні підвали. Цього разу ми вам розповімо про ще один талант видатного директора заповідника - ви дізнаєтеся, як він вміло «регенерує» забудову Старого міста, як він «відтворює» втрачені будівлі.
У центрі уваги територія між Вірменським ринком та Вірменським бастіоном, де знаходилась будівля старого Арсеналу, побудованого на території ще більш старого кляштору. Таким був Арсенал:
А так його «відновив» Василь Фенцур за своїм власним проектом:
Один з найефектніших видів на Старе місто - це вид з замку на Вірменський бастіон і розташовані над ним тераси. На верхній терасі, відразу над Вірменським бастіоном в 17 столітті стояв «кляштор кармелітів на скельці». Свою назву він отримав саме від розташування на скельній терасі. Кляштор займав територію між Вірменським бастіоном і західною межею Вірменського ринку. На жаль, кляштор розібрали турки в кінці 17 століття, і територія пустувала аж до початку 20 ст. Однак на ній, ймовірно, зберігалися археологічні залишки кляшторних споруд і укріплень 17-18 століть, а може й більш ранніх. Адже наприклад в 2012 р. біля Вірменського бастіону виявили залишки давньоруського оборонного валу. Це доводить, що територія неподалік від Вірменського бастіону ще з давньоруських часів була заселена і тут століттями проходила лінія оборони. На сьогоднішній день, мабуть, саму докладну інформацію про кляштор можна знайти в монографії Ольги Пламеницької «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі», яку видали в Кам'янці в 2005 році. З цієї ж монографії можна дізнатися, що історія кляштору була нерозривно пов'язана з історією міських укріплень в районі Вірменського бастіону.
Ось як виглядала територія кляштору Кармелітів над Вірменським бастіоном на початку 2000-х рр. - пустир, порослий деревами:
Ідея повернути цій території провідну роль серед пам'яток Старого міста виникла не сьогодні. Ще у серпні 2003 р. депутат міськради Мирослав Мошак звернувся до Київського інституту теорії та історії архітектури (НДІТІАМ) із запитом щодо історико-культурної цінності території між Вірменським бастіоном і Вірменським ринком. Нагадаю, що це той самий інститут, який розробляв історико-архітектурний опорний план Старого міста, тому звернулися саме до нього.
Інститут надав цілком зрозумілу відповідь: територія цінна і потенційно приваблива за умови професійного підходу до її регенерації. На той момент інститут вже багато років працював над різного роду документацією по Старому місту, тому і запропонував допомогу в розробці проекту:
У листопаді 2003 року знайшлася фірма ТзОВ «Кам'янець-реєстр», яка побажала стати орендарем ділянки, щоб «освоїти» цю потенційно привабливу територію площею 800 кв.м. До речі, цікаво, що вартість території була визначена в 264 тисячі гривень, а річна орендна плата була встановлена на диво смішна - 2640 гривень (всього 3,3 грн за 1 кв.метр). Ділянку здали в оренду на 3 роки, і за цей час орендар був зобов'язаний розробити і реалізувати проект.
Історико-архітектурний опорний план Старого міста позначав цю територію як зону особливо цінного археологічного культурного шару (очевидно, через наявність кляштору), на якій всі роботи повинні вестися за участю археологів. Червона стрілка вказує на місце, про яке йде мова:
У квітні 2005 р. ТзОВ «Кам'янець-реєстр» отримує благословення міської влади на «виконання підготовчіх робіт з відбудови втраченої історічної забудови»:
А в листопаді того ж року міськвиконком вже дає дозвіл на «відтворення втраченої забудови». Якщо вам стало цікаво, яка різниця між «відбудовою» і «відтворенням», то відповідь проста - ніякої різниці немає. Найголовніше знаходимо у пункті 2, згідно з яким заповідник отримує права на «здійснення архітектурного нагляду за відтворенням». Іншими словами, Василь Фенцур отримав можливість, про яку він давно мріяв! Тепер він міг запропонувати свої послуги з супроводу всіх робіт. Про це сказано завуальовано: замовник повинен був отримати у заповідника (себто у Василя Фенцура) всі необхідні дані для розробки проектної документації, а розроблену документацію (до речі, неясно, хто повинен був її розробляти), узгоджену «у встановленому порядку», направити для узгодження у виконком:
Порядок розробки та погодження проектної документації для історико-культурних заповідників встановлений законодавством України і є єдиним для всіх. Але в Старому місті діє свій особливий порядок, розроблений Фенцуром (див. Положення про відтворення втраченої історічної забудови) - таке собі законодавство «місцевого розливу», за яким заповіднику загальний закон не писаний. Згідно з місцевими законами все вирішує Василь Фенцур.
Від бюрократії повернемося до ділянки. Ось як вона виглядала ще в листопаді 2006 р.:
А в березні 2006 р. територію обгородили парканом, який у Старому місті вже став символом змін на гірше:
Пройшов ще рік терплячого очікування Фенцура. Нарешті в 2007 році орендар отримує «архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) на відтворення втраченої історічної забудови по вул. Замковій (Вірменські бастіоні) з прістосуванням под готельний комплекс». Ось так! Ще один готельний комплекс до тих, що вже є по сусідству («Тарас Бульба», «Амадеус») та неподалік («Клеопатра»).
Зміст АПЗ стандартний, але в ньому є й особливості, що відображають розташування ділянки на території заповідника. Ну, наприклад, необхідно виконати обов'язкове для історичних територій «історико-архітектурне містобудівне обгрунтування», відповідно до якого буде виконуватися подальше проектування, а також визначатися, як саме виглядатиме новобуд. Висоту необхідно було визначити виходячи з архівних даних. Також потрібно було виконати попереднє архітектурно-археологічне дослідження фундаментів і підвалів. За результатами розкопок вже можна було визначити вид окремих елементів будівлі. Крім того, необхідно було врахувати рекомендації історико-архітектурного опорного плану. У пункті 7 АПЗ сказано, що роботи передбачаються не будівельні, а «ремонтно-реставраційні», а це означає, що потрібно було отримати реставраційне завдання. Ну і нарешті розробку проекту необхідно було замовити не в того, в кого душа забажає, а в спеціалізованій проектній організації.
Як багато красивих слів! Як багато правильних вимог! І знаєте, що найдивніше? Жодну з цих стандартних вимог так і не було виконано! Красиві слова залишилися тільки на папері. І тільки на папері існувала видимість нормального старту робіт. Ніхто не став розробляти історико-архітектурне містобудівне обгрунтування. Про нього просто забули, і згодом органи, що видавали дозвіл на проведення будівельних робіт (див. нижче) навіть не звернули увагу на вимогу АПЗ, начебто мова йшла не про національний історико-архітектурний заповідник, а про яку-небудь дачну ділянку. Не стали возитися і з розкопками і з вивченням підземних частин будівлі. Межі ділянки визначили довільно, а не з урахуванням історичних меж. Коротше кажучи, почався цирк.
Наприкінці весни 2007 року за зеленим парканом почалися «підготовчі роботи», тобто приступили до розкопок фундаментів. Взагалі-то, щоб починати такі роботи на території заповідника, необхідно отримати дозвіл служби охорони культурної спадщини - Міністерстві культури. Але схема оформлення всіх цих папірців заднім числом вже була налагоджена, так що почали, як годиться, до отримання дозволу. Директор заповідника Василь Фенцур всі дозволи на всі роботи як вже повелося отримує один раз «на все - про все», після завершення робіт: ну не їздити ж по різних відомства кожного разу! Треба ж скоріше будувати!
Ось як виглядали розкопки в липні 2007 року:
А ось так виглядали «обміри» розкопаних фундаментів. Зверніть увагу, що на кресленні чомусь відсутня поперечна стіна, яка чітко видна на фото. Василь Фенцур особисто зробив це креслення! Але неясно - хто проводив обміри (прізвища відсутні), невідомо - коли (дати теж немає). Ось як у розумінні дирекції національного заповідника виглядає заявлене в АПЗ «архітектурно-археологічне дослідження» фундаментів! Ніяких даних про знахідки, зроблені під час розкопок. І вже годі шукати щось про територію впритул до фундаментів, де могли бути інші споруди. Втім, знаючи стиль роботи Фенцура, можна не сумніватися, що він представив все так, що не залишалося сумніву - нічого цінного там немає, отже будувати можна. Він настільки був впевнений, що все може робити, що навіть не виготовив формального акту про археологічне обстеження території. Адже задумайтеся на хвилинку - тут був монастир 17 століття з костелом, надбрамною баштою, огорожею, внутрішніми будівлями - повноцінне господарство, якому як мінімум 350 років! Загалом, ось так у виконанні Василя Фенцура виглядає креслення, за яким повинні виконуватися «реставраційні роботи». Що ж, цілком в його стилі:
Трохи вище про це вже згадувалося, а тепер окремо відзначимо пікантність ситуації - дозвіл Міністерства культури на «проведення земляних робіт по розкриттю фундаментів втраченої історічної забудови» було отримано заднім числом через півроку після розкопок - 9 грудня 2007 року!
На якій же основі розроблявся проект «відродження» одної з споруд на території монастиря? І не менш важливе питання - хто ж розробив цей проект? Ви ще не здогадалися? Ну звичайно - автором проекту був Василь Фенцур! А якщо точніше, то «підприємець архітектор Фенцур Василь Володимирович». А ще точніше - генеральний директор НІАЗу Василь Володимирович Фенцур. Нагадаємо, що відповідно до вимог АПЗ виконувати проектні роботи повинна була «спеціалізована проектна організація». За законом спеціалізовані проектні організації в обов'язковому порядку повинні мати ліцензію на виконання проектно-реставраційних робіт і мати в штаті профільних фахівців. Приватним підприємцям такі ліцензії не видавалися. І хоча Василь Фенцур був просто «підприємцем», це йому не завадило, використовуючи службове становище, удати із себе «спеціалізовану проектну організацію». І надалі всі на це закрили очі. З чого б це?
Співробітники заповідника самовіддано попрацювали для свого директора і підготували історичну довідку по об'єкту, який планували відновити. Весь цей час ми не описували будівлі, яку мав відновити геніальний дослідник підвалів, археолог, реставратор, науковець, архітектор і директор в одній особі - Василь Фенцур, але тепер давайте з познайомимося з жертвою його дослідження і проектування:
Іл. 1
Іл. 2
Іл. 3
Іл. 4
Іл. 5
Іл. 6
Іл. 7
Іл. 8
Іл. 9
Іл. 10
Іл. 11
Іл. 12
Іл. 13
Іл. 14
Іл. 15
Іл. 16
Іл. 17
Іл. 18
Зверніть увагу, наскільки в цій довідці поверхово проаналізована інформація про той період, коли на ділянці знаходився кляштор 17 століття і про вірогідні його рештки. Нагадаємо, що цю інформацію містила монографія Ольги Пламеницької, видана в Кам'янці в 2005 році:
Але у списку джерел історичної довідки навіть згадки про монографію Пламеницької немає, хоча довідку писали в НІАЗі через два роки після її виходу. Очевидно, це не випадковість - дуже вже не хотілося Фенцуру акцентувати увагу на цінності культурного шару ділянки і на тому, що може бути заховане під землею. Особливу увагу зверніть на згадану в довідці споруду, збудовану початку ХIХ століття, від якої збереглися фундаменти - саме це і є той будинок, що стояв на ділянці проектуаання. Він був одноповерховим з двосхилим дахом - так показано на кресленнях на іл. 11 і 12. Саме її за вимогами до відбудови втрачених історичних об’єктів мав відновити Фенцур. Адже в данному випадку є підземна частина і є архівний материіал, на якому зображено фасад.
Що ж запроектував Фенцур на місці цієї будівлі? А те, що хотів замовник готелю! А замовнику одноповерхова будівля не потрібна. Йому потрібен будинок поверхи на три-чотири. І Фенцур проектує те, щого бажає замовник. Убогу триповерхову будівлю, що за архітектурою немає нічого спільного з тим, що існувало на ділянці. Ось так вона виглядає на розробленому підприємцем, архітектором і директором заповідника Фенцуром проекті:
Таке воно - «відтворення по-кам’янецьки» за принципом «чого забажаєте?». Не біда, що проект «відтворює» будівлю, якої не було - ані за поверховістю, ані за архітектурою ця будівля не співпадає з історичною. І все це до тогог ж називається «реставраційними роботами».
Робити обгрунтовані проекти, які б відроджували дух середньовічного міста, - цього Фенцур не вміє. І тому він робить те, що вміє. Тепер його задача - переконати всіх, що це і є те, що треба!
Для початку потрібно дістати схвалення «Вченої ради» заповідника. З цим жодних проблем немає, якщо врахувати, що «Вчене раду» очолює сам Фенцур який, між іншим, сам «невчений» (в усякому разі у нього немає ані наукових ступенів, ані наукових робіт).
І як ця «Вчена рада» відреагувала на фантазію Фенцура під назвою «Ескізній проект відбудови втрачених оборонних споруд Верхнього Ронделю по вул. Францісканській»? Виявляється, вкрай позитивно! Як позитив було відзначено «відтворення містобудівної ситуації» (нікого не бентежило, що вона залишилася недослідженою), а також «вдало знайдену форму даху» (ніхто не зауважив, що дах запроетовано на будівлі, якого ніколи не було). А також було відзначено як позитив «врахування при проектування матеріалів «Комплексної програми регенерації заповідніка». Щоб не думала Пламеницька, яка розробляла цю програму, що її думку не враховують. Головне - частіше згадувати програму та на неї посилатися. А хто там знає - що в тій Програмі написано и намальовано?
Одним словом, чудовий проект «відтворення» втраченої будівлі був одностайно схвалений Вченою радою заповідника 10 грудня 2007. Ура!
І, керуючись рішенням ради, директор заповідника Василь Фенцур погоджує проект, розроблений Василем Фенцур - архітектором. Зауважте - рішення приймала Вчена рада, а не Фенцур особисто. Василь дуже не любить особистої відповідальності і завжди намагається приймати рішення колегіально. Спочатку він «обробляє» кожного, хто буде голосувати і виступати, для кожного знаходить свої аргументи (кому щось пообіцяє, кого чимось полякає), а потім збирає всіх на раду. І виходить ретельно спланований експромт. Звичайно, не всі мислять на рівні плінтуса, як Василь. Є в заповіднику тверезі люди, які подумки крутять пальцем біля скроні, дивлячись на проекти Фенцура. Але вони бояться виступити проти невизнаного генія дослідження та проектування.
Виникає думка, чи не страждає Василь роздвоєнням особистості? Сам настругав проект, потім прийшов сам до себе, розглянув, визнав, що проект вийшов дуже грамотним, і, природно, його схвалив.
Кумедно, що проект Василя Фенцур був схвалений «Вченою радою» його особистого заповідника 10 грудня 2007, а днем раніше, 9 грудня 2007 р., Міністерство культури України видало дозвіл на проведення земляних робіт з розкриття фундаментів будівлі. Формально послідовність дотримана: спочатку розкопки, потім проект. Тільки от маленький нюанс - за документами виходить, що на розкопки та проектування Фенцуру вистачило одного грудневого дня. Ну хіба не талант?
22 квітня 2008 проектну документацію затвердив міськвіконком. І Вже 15 травня 2008 р. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельніцькій области видала дозвіл на виконання будівельних робіт:
Василь вміє навіть ділитися, якщо йому це вигідно. Наприклад, «авторський нагляд» за своим недолугим дітищем він доручили «своєму хлопцеві» - місцевому архітектору Мілуді Шахубу. Ну навіщо світитися на будівельному майданчику, щоб всі бачили? Тихо собі запроектував, тихо погодив в колі друзів, і ніхто не здогадується, що у всіх під носом розкручується корупційна схема.
Що ж воно вийшло врешті-решт у Василя та Мілуді? Звичайний готель, якому місце на трасі або на околиці міста, але точно не в заповіднику. На додаток, будівля капітально перекрила вид на домініканський костел.
Тепер туристи милуватимуться творчим обличчям Фенцура. А якщо хтось буде критикувати будинок, то в першу чергу подумають на забудовника, який щось зробив не так. А Василь Фенцур, за старою добре засвоєною, а головне дієвою звичкою, буде кожному пошепки жалітися, що «його не послухали» і що «він цього не хотів», і що «влада робить все як хоче», і «забудовник його не слухає» і що він, Василь, вже написав подання в прокуратуру, але прокуратура нічого вирішує. Хоча насправді все набагато гірше. Все, що трапилося на ділянці, сталося з волі Василя Фенцура і за ретельно спланованою ним схемою. Який камінь? Який гонт? Забудьте! З цими матеріалами заповідник взагалі не вміє працювати, та й не любить, якщо говорити прямо. Це просто не сучасно і економічно не вигідно.
А вийшло, звідки не подивишся, що будинок Василя перекрив геть усе і став головною спорудою міського краєвиду:
Та і з Вірменського ринку виглядає потужно! Правда, збудований будинок дещо відрізняється від схваленого Вченою радою НІАЗу проекту - перероблено вікна, а «вдало знайдену форму даху» змінено, тобто спрощено, але це вже дрібниці, на які архітектурно-будівельна інспекція просто закрила очі. Хоча й не повинна була, не мала права. Це - серйозне порушення. Головне, що в заповіднику імені Фенцура з'явився черговий шедевр від Фенцура:
Є ще одна обставина, на яку варто звернути увагу. «Вчена рада», як зазначено в протоколі, розглядала не відбудову «втраченої забудови на земельній ділянці по вул. Замковій» (раніше всі документи саме так називали цей об’єкт), а «відбудову втрачених оборонних споруд Верхнього Ронделю по вул. Францисканській». Виходить, що об’єктом проектування є пам'ятка оборонної архітектури! А хіба має право приватний підприємець Фенцур відбудовувати втрачені оборонні споруди на территории пам'ятки архітектури національного значення (Вірменського бастіону) та на территории національного заповідніка?
І ви напевно не звернули увагу, що спочатку в документах було написано, що всі роботи мали вестися на вулиці Замковій, а закінчилися вони появою будинку на сусідній Францисканській вулиці. Для чого це зроблено - запитаєте ви? А для того, що в разі претензій Ваcиль Фенцур завжди може сказати - та ми лише схвалили напрямок робіт на ділянці Верхнього ронделю, а сам будинок ми не схвалювали. Ми, тобто заповідник, тобто Фенцур як директор особисто, не несе відповідальності за те, що фактично будинок придумано, а ситуацію спотворено. Хто ж несе? Відповідають міська влада, яка погодила проект (містобудівна рада міста) та інспекція архітектурно-будівельного контролю, яка дала дозвіл на будівництво. А от в дозволі на будівництво (див. вище) зазначено стару назву - «відтворення втраченої історічної забудови з прістосуванням под готельний комплекс по вул. Замковій ». І все гаразд, або майже все.
Важко взагалі сказати, що ж за споруда перед нами - адже такого в жоден історичний період не було. Була будівля одноповерхового арсеналу. А справжній триповерховий будинок, історична кам’яниця, дуже красива ренесансова споруда, показана на гравюрі Кіпріана Томашевича 1672 р., стояла поруч, і від неї збереглися фундаменти. Що ж тепер робитимуть зі справжнім триповерховим будинком? Фенцур на це натякнув у проекті. На фасаді він показав, що з правого боку щось високе примикає. Здається, він хоче поряд «відновити» ще один будинок. Ніхто йому не заперечить - він господар Старого міста. Хоче - збудує будинок там, де його не було. Хоче - змінить місцеположення цілої вулиці (як він зробив з вулицею Довгою - просто перемістив її вбік), хоче - вивезе на смітник підземні залишки середньовічних кам’яниць і всі археологічні культурні шари разом з трипільськими, черняхівськими, римськими, давньоруськими знахідками! Вважайте, у Фенцура - власний маєток площею 120 гектарів. Генеральний директор діє з розмахом! 25-річний досвід роботи на цьому посту багато чого його навчив. А головне - навчив маніпулювати обставинами, замовниками, начальниками і підлеглими - і завжди виходити сухим з води.
А тому він не зупиняється на половині шляху. Ще багато чого потрібно знищити, адже кляштор Кармелітів займав ще й значну частину сусідньої ділянки, що іде вбік кляштору домініканок і яка належить ТОВ «Тектоніка». Час іде, Василь поспішає, і ось вже знищення сусідньої ділянки в наші дні стало не далекою перспективою, а реальністю. Цю сувору реальність Василь Фенцур прикрив «археологічними розкопками».
Тут директорові заповідника просто підфартило. На сусідній невеличкій ділянці біля Вірменського бастіону приватний підприємець, власник ТОВ «Панорама-форт», вирішив пристосувати під невеличке кафе залишки напівпідвальної споруди. І за порадою Ольги Пламеницької замовив археологічні дослідження археологічній службі ПП «Подільська археологія» (м.Тернопіль). Це були перші розкопки у Кам’янці професійних археологів з Тернопільщини. Саме на цій ділянці вже через пару місяців роботи було відкрито важливу для Кам’янця знахідку - давньоруський вал. Через цю знахідку археологи відразу стали відомими і отримали «кредит довіри» кам’янчан. І тут Василь Фенцур зорієнтувався миттєво. Він запропонував нічого не підозрюючим археологам нову перспективну ділянку для розкопок - неподалік, на території, яку придбав вже інший «забудовник», ТОВ «Тектоніка». Звичайно, археологи погодилися! Але вони не знали, що їх запланували просто використати. І використали блискуче! Ця «Тектоніка» знаєте що будує? Правильно, ви не помиляєтесь»! Ще один готель для туристів! А що треба зробити, щоб збудувати готель для туристів? Правильно! Зруйновати пам’ятку культурної спадщини! Бачите - Василь тільки но задумав, а ми вже все зрозуміли! І тому скоро ми вам розповімо - як ведуться масштабні вандалічні «археологічні розкопки» під пильним оком директора НІАЗ Фенцура і під прикриттям «Подільської археології».
Василь широким і глибоким фронтом продовжує наступати на вмираючій кляштор Кармелітів.
Далі буде…
Висловлюємо подяку всім небайдужим, хто допоміг зібрати факти злочинної діяльності Василя Фенцура.
У центрі уваги територія між Вірменським ринком та Вірменським бастіоном, де знаходилась будівля старого Арсеналу, побудованого на території ще більш старого кляштору. Таким був Арсенал:
А так його «відновив» Василь Фенцур за своїм власним проектом:
Один з найефектніших видів на Старе місто - це вид з замку на Вірменський бастіон і розташовані над ним тераси. На верхній терасі, відразу над Вірменським бастіоном в 17 столітті стояв «кляштор кармелітів на скельці». Свою назву він отримав саме від розташування на скельній терасі. Кляштор займав територію між Вірменським бастіоном і західною межею Вірменського ринку. На жаль, кляштор розібрали турки в кінці 17 століття, і територія пустувала аж до початку 20 ст. Однак на ній, ймовірно, зберігалися археологічні залишки кляшторних споруд і укріплень 17-18 століть, а може й більш ранніх. Адже наприклад в 2012 р. біля Вірменського бастіону виявили залишки давньоруського оборонного валу. Це доводить, що територія неподалік від Вірменського бастіону ще з давньоруських часів була заселена і тут століттями проходила лінія оборони. На сьогоднішній день, мабуть, саму докладну інформацію про кляштор можна знайти в монографії Ольги Пламеницької «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі», яку видали в Кам'янці в 2005 році. З цієї ж монографії можна дізнатися, що історія кляштору була нерозривно пов'язана з історією міських укріплень в районі Вірменського бастіону.
Ось як виглядала територія кляштору Кармелітів над Вірменським бастіоном на початку 2000-х рр. - пустир, порослий деревами:
Ідея повернути цій території провідну роль серед пам'яток Старого міста виникла не сьогодні. Ще у серпні 2003 р. депутат міськради Мирослав Мошак звернувся до Київського інституту теорії та історії архітектури (НДІТІАМ) із запитом щодо історико-культурної цінності території між Вірменським бастіоном і Вірменським ринком. Нагадаю, що це той самий інститут, який розробляв історико-архітектурний опорний план Старого міста, тому звернулися саме до нього.
Інститут надав цілком зрозумілу відповідь: територія цінна і потенційно приваблива за умови професійного підходу до її регенерації. На той момент інститут вже багато років працював над різного роду документацією по Старому місту, тому і запропонував допомогу в розробці проекту:
У листопаді 2003 року знайшлася фірма ТзОВ «Кам'янець-реєстр», яка побажала стати орендарем ділянки, щоб «освоїти» цю потенційно привабливу територію площею 800 кв.м. До речі, цікаво, що вартість території була визначена в 264 тисячі гривень, а річна орендна плата була встановлена на диво смішна - 2640 гривень (всього 3,3 грн за 1 кв.метр). Ділянку здали в оренду на 3 роки, і за цей час орендар був зобов'язаний розробити і реалізувати проект.
Історико-архітектурний опорний план Старого міста позначав цю територію як зону особливо цінного археологічного культурного шару (очевидно, через наявність кляштору), на якій всі роботи повинні вестися за участю археологів. Червона стрілка вказує на місце, про яке йде мова:
У квітні 2005 р. ТзОВ «Кам'янець-реєстр» отримує благословення міської влади на «виконання підготовчіх робіт з відбудови втраченої історічної забудови»:
А в листопаді того ж року міськвиконком вже дає дозвіл на «відтворення втраченої забудови». Якщо вам стало цікаво, яка різниця між «відбудовою» і «відтворенням», то відповідь проста - ніякої різниці немає. Найголовніше знаходимо у пункті 2, згідно з яким заповідник отримує права на «здійснення архітектурного нагляду за відтворенням». Іншими словами, Василь Фенцур отримав можливість, про яку він давно мріяв! Тепер він міг запропонувати свої послуги з супроводу всіх робіт. Про це сказано завуальовано: замовник повинен був отримати у заповідника (себто у Василя Фенцура) всі необхідні дані для розробки проектної документації, а розроблену документацію (до речі, неясно, хто повинен був її розробляти), узгоджену «у встановленому порядку», направити для узгодження у виконком:
Порядок розробки та погодження проектної документації для історико-культурних заповідників встановлений законодавством України і є єдиним для всіх. Але в Старому місті діє свій особливий порядок, розроблений Фенцуром (див. Положення про відтворення втраченої історічної забудови) - таке собі законодавство «місцевого розливу», за яким заповіднику загальний закон не писаний. Згідно з місцевими законами все вирішує Василь Фенцур.
Від бюрократії повернемося до ділянки. Ось як вона виглядала ще в листопаді 2006 р.:
А в березні 2006 р. територію обгородили парканом, який у Старому місті вже став символом змін на гірше:
Пройшов ще рік терплячого очікування Фенцура. Нарешті в 2007 році орендар отримує «архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) на відтворення втраченої історічної забудови по вул. Замковій (Вірменські бастіоні) з прістосуванням под готельний комплекс». Ось так! Ще один готельний комплекс до тих, що вже є по сусідству («Тарас Бульба», «Амадеус») та неподалік («Клеопатра»).
Зміст АПЗ стандартний, але в ньому є й особливості, що відображають розташування ділянки на території заповідника. Ну, наприклад, необхідно виконати обов'язкове для історичних територій «історико-архітектурне містобудівне обгрунтування», відповідно до якого буде виконуватися подальше проектування, а також визначатися, як саме виглядатиме новобуд. Висоту необхідно було визначити виходячи з архівних даних. Також потрібно було виконати попереднє архітектурно-археологічне дослідження фундаментів і підвалів. За результатами розкопок вже можна було визначити вид окремих елементів будівлі. Крім того, необхідно було врахувати рекомендації історико-архітектурного опорного плану. У пункті 7 АПЗ сказано, що роботи передбачаються не будівельні, а «ремонтно-реставраційні», а це означає, що потрібно було отримати реставраційне завдання. Ну і нарешті розробку проекту необхідно було замовити не в того, в кого душа забажає, а в спеціалізованій проектній організації.
Як багато красивих слів! Як багато правильних вимог! І знаєте, що найдивніше? Жодну з цих стандартних вимог так і не було виконано! Красиві слова залишилися тільки на папері. І тільки на папері існувала видимість нормального старту робіт. Ніхто не став розробляти історико-архітектурне містобудівне обгрунтування. Про нього просто забули, і згодом органи, що видавали дозвіл на проведення будівельних робіт (див. нижче) навіть не звернули увагу на вимогу АПЗ, начебто мова йшла не про національний історико-архітектурний заповідник, а про яку-небудь дачну ділянку. Не стали возитися і з розкопками і з вивченням підземних частин будівлі. Межі ділянки визначили довільно, а не з урахуванням історичних меж. Коротше кажучи, почався цирк.
Наприкінці весни 2007 року за зеленим парканом почалися «підготовчі роботи», тобто приступили до розкопок фундаментів. Взагалі-то, щоб починати такі роботи на території заповідника, необхідно отримати дозвіл служби охорони культурної спадщини - Міністерстві культури. Але схема оформлення всіх цих папірців заднім числом вже була налагоджена, так що почали, як годиться, до отримання дозволу. Директор заповідника Василь Фенцур всі дозволи на всі роботи як вже повелося отримує один раз «на все - про все», після завершення робіт: ну не їздити ж по різних відомства кожного разу! Треба ж скоріше будувати!
Ось як виглядали розкопки в липні 2007 року:
А ось так виглядали «обміри» розкопаних фундаментів. Зверніть увагу, що на кресленні чомусь відсутня поперечна стіна, яка чітко видна на фото. Василь Фенцур особисто зробив це креслення! Але неясно - хто проводив обміри (прізвища відсутні), невідомо - коли (дати теж немає). Ось як у розумінні дирекції національного заповідника виглядає заявлене в АПЗ «архітектурно-археологічне дослідження» фундаментів! Ніяких даних про знахідки, зроблені під час розкопок. І вже годі шукати щось про територію впритул до фундаментів, де могли бути інші споруди. Втім, знаючи стиль роботи Фенцура, можна не сумніватися, що він представив все так, що не залишалося сумніву - нічого цінного там немає, отже будувати можна. Він настільки був впевнений, що все може робити, що навіть не виготовив формального акту про археологічне обстеження території. Адже задумайтеся на хвилинку - тут був монастир 17 століття з костелом, надбрамною баштою, огорожею, внутрішніми будівлями - повноцінне господарство, якому як мінімум 350 років! Загалом, ось так у виконанні Василя Фенцура виглядає креслення, за яким повинні виконуватися «реставраційні роботи». Що ж, цілком в його стилі:
Трохи вище про це вже згадувалося, а тепер окремо відзначимо пікантність ситуації - дозвіл Міністерства культури на «проведення земляних робіт по розкриттю фундаментів втраченої історічної забудови» було отримано заднім числом через півроку після розкопок - 9 грудня 2007 року!
На якій же основі розроблявся проект «відродження» одної з споруд на території монастиря? І не менш важливе питання - хто ж розробив цей проект? Ви ще не здогадалися? Ну звичайно - автором проекту був Василь Фенцур! А якщо точніше, то «підприємець архітектор Фенцур Василь Володимирович». А ще точніше - генеральний директор НІАЗу Василь Володимирович Фенцур. Нагадаємо, що відповідно до вимог АПЗ виконувати проектні роботи повинна була «спеціалізована проектна організація». За законом спеціалізовані проектні організації в обов'язковому порядку повинні мати ліцензію на виконання проектно-реставраційних робіт і мати в штаті профільних фахівців. Приватним підприємцям такі ліцензії не видавалися. І хоча Василь Фенцур був просто «підприємцем», це йому не завадило, використовуючи службове становище, удати із себе «спеціалізовану проектну організацію». І надалі всі на це закрили очі. З чого б це?
Співробітники заповідника самовіддано попрацювали для свого директора і підготували історичну довідку по об'єкту, який планували відновити. Весь цей час ми не описували будівлі, яку мав відновити геніальний дослідник підвалів, археолог, реставратор, науковець, архітектор і директор в одній особі - Василь Фенцур, але тепер давайте з познайомимося з жертвою його дослідження і проектування:
Іл. 1
Іл. 2
Іл. 3
Іл. 4
Іл. 5
Іл. 6
Іл. 7
Іл. 8
Іл. 9
Іл. 10
Іл. 11
Іл. 12
Іл. 13
Іл. 14
Іл. 15
Іл. 16
Іл. 17
Іл. 18
Зверніть увагу, наскільки в цій довідці поверхово проаналізована інформація про той період, коли на ділянці знаходився кляштор 17 століття і про вірогідні його рештки. Нагадаємо, що цю інформацію містила монографія Ольги Пламеницької, видана в Кам'янці в 2005 році:
Але у списку джерел історичної довідки навіть згадки про монографію Пламеницької немає, хоча довідку писали в НІАЗі через два роки після її виходу. Очевидно, це не випадковість - дуже вже не хотілося Фенцуру акцентувати увагу на цінності культурного шару ділянки і на тому, що може бути заховане під землею. Особливу увагу зверніть на згадану в довідці споруду, збудовану початку ХIХ століття, від якої збереглися фундаменти - саме це і є той будинок, що стояв на ділянці проектуаання. Він був одноповерховим з двосхилим дахом - так показано на кресленнях на іл. 11 і 12. Саме її за вимогами до відбудови втрачених історичних об’єктів мав відновити Фенцур. Адже в данному випадку є підземна частина і є архівний материіал, на якому зображено фасад.
Що ж запроектував Фенцур на місці цієї будівлі? А те, що хотів замовник готелю! А замовнику одноповерхова будівля не потрібна. Йому потрібен будинок поверхи на три-чотири. І Фенцур проектує те, щого бажає замовник. Убогу триповерхову будівлю, що за архітектурою немає нічого спільного з тим, що існувало на ділянці. Ось так вона виглядає на розробленому підприємцем, архітектором і директором заповідника Фенцуром проекті:
Таке воно - «відтворення по-кам’янецьки» за принципом «чого забажаєте?». Не біда, що проект «відтворює» будівлю, якої не було - ані за поверховістю, ані за архітектурою ця будівля не співпадає з історичною. І все це до тогог ж називається «реставраційними роботами».
Робити обгрунтовані проекти, які б відроджували дух середньовічного міста, - цього Фенцур не вміє. І тому він робить те, що вміє. Тепер його задача - переконати всіх, що це і є те, що треба!
Для початку потрібно дістати схвалення «Вченої ради» заповідника. З цим жодних проблем немає, якщо врахувати, що «Вчене раду» очолює сам Фенцур який, між іншим, сам «невчений» (в усякому разі у нього немає ані наукових ступенів, ані наукових робіт).
І як ця «Вчена рада» відреагувала на фантазію Фенцура під назвою «Ескізній проект відбудови втрачених оборонних споруд Верхнього Ронделю по вул. Францісканській»? Виявляється, вкрай позитивно! Як позитив було відзначено «відтворення містобудівної ситуації» (нікого не бентежило, що вона залишилася недослідженою), а також «вдало знайдену форму даху» (ніхто не зауважив, що дах запроетовано на будівлі, якого ніколи не було). А також було відзначено як позитив «врахування при проектування матеріалів «Комплексної програми регенерації заповідніка». Щоб не думала Пламеницька, яка розробляла цю програму, що її думку не враховують. Головне - частіше згадувати програму та на неї посилатися. А хто там знає - що в тій Програмі написано и намальовано?
Одним словом, чудовий проект «відтворення» втраченої будівлі був одностайно схвалений Вченою радою заповідника 10 грудня 2007. Ура!
І, керуючись рішенням ради, директор заповідника Василь Фенцур погоджує проект, розроблений Василем Фенцур - архітектором. Зауважте - рішення приймала Вчена рада, а не Фенцур особисто. Василь дуже не любить особистої відповідальності і завжди намагається приймати рішення колегіально. Спочатку він «обробляє» кожного, хто буде голосувати і виступати, для кожного знаходить свої аргументи (кому щось пообіцяє, кого чимось полякає), а потім збирає всіх на раду. І виходить ретельно спланований експромт. Звичайно, не всі мислять на рівні плінтуса, як Василь. Є в заповіднику тверезі люди, які подумки крутять пальцем біля скроні, дивлячись на проекти Фенцура. Але вони бояться виступити проти невизнаного генія дослідження та проектування.
Виникає думка, чи не страждає Василь роздвоєнням особистості? Сам настругав проект, потім прийшов сам до себе, розглянув, визнав, що проект вийшов дуже грамотним, і, природно, його схвалив.
Кумедно, що проект Василя Фенцур був схвалений «Вченою радою» його особистого заповідника 10 грудня 2007, а днем раніше, 9 грудня 2007 р., Міністерство культури України видало дозвіл на проведення земляних робіт з розкриття фундаментів будівлі. Формально послідовність дотримана: спочатку розкопки, потім проект. Тільки от маленький нюанс - за документами виходить, що на розкопки та проектування Фенцуру вистачило одного грудневого дня. Ну хіба не талант?
22 квітня 2008 проектну документацію затвердив міськвіконком. І Вже 15 травня 2008 р. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельніцькій области видала дозвіл на виконання будівельних робіт:
Василь вміє навіть ділитися, якщо йому це вигідно. Наприклад, «авторський нагляд» за своим недолугим дітищем він доручили «своєму хлопцеві» - місцевому архітектору Мілуді Шахубу. Ну навіщо світитися на будівельному майданчику, щоб всі бачили? Тихо собі запроектував, тихо погодив в колі друзів, і ніхто не здогадується, що у всіх під носом розкручується корупційна схема.
Що ж воно вийшло врешті-решт у Василя та Мілуді? Звичайний готель, якому місце на трасі або на околиці міста, але точно не в заповіднику. На додаток, будівля капітально перекрила вид на домініканський костел.
Тепер туристи милуватимуться творчим обличчям Фенцура. А якщо хтось буде критикувати будинок, то в першу чергу подумають на забудовника, який щось зробив не так. А Василь Фенцур, за старою добре засвоєною, а головне дієвою звичкою, буде кожному пошепки жалітися, що «його не послухали» і що «він цього не хотів», і що «влада робить все як хоче», і «забудовник його не слухає» і що він, Василь, вже написав подання в прокуратуру, але прокуратура нічого вирішує. Хоча насправді все набагато гірше. Все, що трапилося на ділянці, сталося з волі Василя Фенцура і за ретельно спланованою ним схемою. Який камінь? Який гонт? Забудьте! З цими матеріалами заповідник взагалі не вміє працювати, та й не любить, якщо говорити прямо. Це просто не сучасно і економічно не вигідно.
А вийшло, звідки не подивишся, що будинок Василя перекрив геть усе і став головною спорудою міського краєвиду:
Та і з Вірменського ринку виглядає потужно! Правда, збудований будинок дещо відрізняється від схваленого Вченою радою НІАЗу проекту - перероблено вікна, а «вдало знайдену форму даху» змінено, тобто спрощено, але це вже дрібниці, на які архітектурно-будівельна інспекція просто закрила очі. Хоча й не повинна була, не мала права. Це - серйозне порушення. Головне, що в заповіднику імені Фенцура з'явився черговий шедевр від Фенцура:
Є ще одна обставина, на яку варто звернути увагу. «Вчена рада», як зазначено в протоколі, розглядала не відбудову «втраченої забудови на земельній ділянці по вул. Замковій» (раніше всі документи саме так називали цей об’єкт), а «відбудову втрачених оборонних споруд Верхнього Ронделю по вул. Францисканській». Виходить, що об’єктом проектування є пам'ятка оборонної архітектури! А хіба має право приватний підприємець Фенцур відбудовувати втрачені оборонні споруди на территории пам'ятки архітектури національного значення (Вірменського бастіону) та на территории національного заповідніка?
І ви напевно не звернули увагу, що спочатку в документах було написано, що всі роботи мали вестися на вулиці Замковій, а закінчилися вони появою будинку на сусідній Францисканській вулиці. Для чого це зроблено - запитаєте ви? А для того, що в разі претензій Ваcиль Фенцур завжди може сказати - та ми лише схвалили напрямок робіт на ділянці Верхнього ронделю, а сам будинок ми не схвалювали. Ми, тобто заповідник, тобто Фенцур як директор особисто, не несе відповідальності за те, що фактично будинок придумано, а ситуацію спотворено. Хто ж несе? Відповідають міська влада, яка погодила проект (містобудівна рада міста) та інспекція архітектурно-будівельного контролю, яка дала дозвіл на будівництво. А от в дозволі на будівництво (див. вище) зазначено стару назву - «відтворення втраченої історічної забудови з прістосуванням под готельний комплекс по вул. Замковій ». І все гаразд, або майже все.
Важко взагалі сказати, що ж за споруда перед нами - адже такого в жоден історичний період не було. Була будівля одноповерхового арсеналу. А справжній триповерховий будинок, історична кам’яниця, дуже красива ренесансова споруда, показана на гравюрі Кіпріана Томашевича 1672 р., стояла поруч, і від неї збереглися фундаменти. Що ж тепер робитимуть зі справжнім триповерховим будинком? Фенцур на це натякнув у проекті. На фасаді він показав, що з правого боку щось високе примикає. Здається, він хоче поряд «відновити» ще один будинок. Ніхто йому не заперечить - він господар Старого міста. Хоче - збудує будинок там, де його не було. Хоче - змінить місцеположення цілої вулиці (як він зробив з вулицею Довгою - просто перемістив її вбік), хоче - вивезе на смітник підземні залишки середньовічних кам’яниць і всі археологічні культурні шари разом з трипільськими, черняхівськими, римськими, давньоруськими знахідками! Вважайте, у Фенцура - власний маєток площею 120 гектарів. Генеральний директор діє з розмахом! 25-річний досвід роботи на цьому посту багато чого його навчив. А головне - навчив маніпулювати обставинами, замовниками, начальниками і підлеглими - і завжди виходити сухим з води.
А тому він не зупиняється на половині шляху. Ще багато чого потрібно знищити, адже кляштор Кармелітів займав ще й значну частину сусідньої ділянки, що іде вбік кляштору домініканок і яка належить ТОВ «Тектоніка». Час іде, Василь поспішає, і ось вже знищення сусідньої ділянки в наші дні стало не далекою перспективою, а реальністю. Цю сувору реальність Василь Фенцур прикрив «археологічними розкопками».
Тут директорові заповідника просто підфартило. На сусідній невеличкій ділянці біля Вірменського бастіону приватний підприємець, власник ТОВ «Панорама-форт», вирішив пристосувати під невеличке кафе залишки напівпідвальної споруди. І за порадою Ольги Пламеницької замовив археологічні дослідження археологічній службі ПП «Подільська археологія» (м.Тернопіль). Це були перші розкопки у Кам’янці професійних археологів з Тернопільщини. Саме на цій ділянці вже через пару місяців роботи було відкрито важливу для Кам’янця знахідку - давньоруський вал. Через цю знахідку археологи відразу стали відомими і отримали «кредит довіри» кам’янчан. І тут Василь Фенцур зорієнтувався миттєво. Він запропонував нічого не підозрюючим археологам нову перспективну ділянку для розкопок - неподалік, на території, яку придбав вже інший «забудовник», ТОВ «Тектоніка». Звичайно, археологи погодилися! Але вони не знали, що їх запланували просто використати. І використали блискуче! Ця «Тектоніка» знаєте що будує? Правильно, ви не помиляєтесь»! Ще один готель для туристів! А що треба зробити, щоб збудувати готель для туристів? Правильно! Зруйновати пам’ятку культурної спадщини! Бачите - Василь тільки но задумав, а ми вже все зрозуміли! І тому скоро ми вам розповімо - як ведуться масштабні вандалічні «археологічні розкопки» під пильним оком директора НІАЗ Фенцура і під прикриттям «Подільської археології».
Василь широким і глибоким фронтом продовжує наступати на вмираючій кляштор Кармелітів.
Далі буде…
Висловлюємо подяку всім небайдужим, хто допоміг зібрати факти злочинної діяльності Василя Фенцура.