мій Бек
Знаєш, яке моє
основне правило? Бути причиною! Не знаю чи ти ще пам»ятаєш цю «теорію» Юльки,
тому поясню. Якщо ти щось придумуєш, то стаєш її причиною. Якщо твою ідею
підтримують з ентузіазмом, підкидуючи свої ідеї, то теж стають причиною. Тоді
все проходить весело, позитивно, всім добре, всі щасливі. Якщо ж ідею
підтримують без охоти, без бажання, то стають її наслідком. Бути наслідком не
дуже весела штука...
І от я , сама того не помічаючи , була частенько причиною... Але що, якщо ти стаєш причиною чогось не хорошого, навіть помилкового? Тоді ця теорія не діє.
Так, я була причиною! Але чому ж тоді мені так погано? Чому мені ніщо не приносить радість, крім твоїх 2-3 слів, які ти мені відпишеш? А після них або тішуся несамовитою радістю, або ридаю, дусячись слізьми...
Скучаю? Сумую? Мені просто самотньо? Так! Але не все так просто! Мені зі всіма чомусь самотньо! Зі всіма я чомусь думаю про тебе! Завжди мене тягне в ті місця, де ми бували, гуляли, з якими повязано стільки спогадів... Коли проїжджаю повз нашу зупинку, завжди хочеться написати до тебе « Пішли гуляти =)»... Невже це просто недостатність нашого спілкування??? Чи більше? Я незнаю. Знаю як дізнатись, але боюсь! Боюсь ризикнути - тобою, ним, дружбою зі всіма моїми...
Лишити тебе в спокої? Думала... Але не зможу! Я не можу без тебе! Знаєш як я себе заспокоюю, коли просто не витримую без тебе? Читаю нашу переписку... Згадую ті часи... Яка ж я була дурна! Не цінувала тебе! Тепер, перечитуючи, бачу як тобі було важко стримувати себе, і як я , ідіотка, давала тобі надію. Ми завжди були чуть більше, ніж просто друзі... Так було далеко до чогось більшого, але все-таки «більше, ніж просто друзі»... Я читаю годинами, не можу зупинитись... І знаєш, мені стає легше...
Не хочу лишати все це в минулому! Ні! Я так не зможу! Не пробачу собі ніколи цієї помилки! Знаєш, я завжди казала,що ніколи ні за чим не жалію, не хочу нічого міняти... «Щоб не було - все на краще». Але зараз я так хочу поміняти то,що наробила... Розумію, що повернутись в минуле не вийде ніколи ( ну може комусь і вийде, але я до того часу якщо не помру, то збожеволію), але хочу хоч якось все виправити. Знати б як! Так хочеться,щоб хтось сказав «Зроби так і так», але ж хто мені порадить після того, що я натворила?
Ну от думала мені легше стане, а чомусь не полегшало... Знаю, полегшає коли ти то прочитаєш, але не хочу робити тобі боляче... Просто чекатиму... Але признаюсь чесно - я деколи не витримуватиму і буду до тебе писати... Ну така вже я - слабачка, коли йдеться про тебе...
Чекаю..."
лист написаний 8 жовтня 2010 року. і так і не відправлений... так,багато змінилось з того часу - я зрозуміла нарешті,що відчувала до тебе. ти покохав іншу.. ми частково відновили наші стосунки.зрештою віддалились . але все-одно ти залишишся моїм ^^
І от я , сама того не помічаючи , була частенько причиною... Але що, якщо ти стаєш причиною чогось не хорошого, навіть помилкового? Тоді ця теорія не діє.
Так, я була причиною! Але чому ж тоді мені так погано? Чому мені ніщо не приносить радість, крім твоїх 2-3 слів, які ти мені відпишеш? А після них або тішуся несамовитою радістю, або ридаю, дусячись слізьми...
Скучаю? Сумую? Мені просто самотньо? Так! Але не все так просто! Мені зі всіма чомусь самотньо! Зі всіма я чомусь думаю про тебе! Завжди мене тягне в ті місця, де ми бували, гуляли, з якими повязано стільки спогадів... Коли проїжджаю повз нашу зупинку, завжди хочеться написати до тебе « Пішли гуляти =)»... Невже це просто недостатність нашого спілкування??? Чи більше? Я незнаю. Знаю як дізнатись, але боюсь! Боюсь ризикнути - тобою, ним, дружбою зі всіма моїми...
Лишити тебе в спокої? Думала... Але не зможу! Я не можу без тебе! Знаєш як я себе заспокоюю, коли просто не витримую без тебе? Читаю нашу переписку... Згадую ті часи... Яка ж я була дурна! Не цінувала тебе! Тепер, перечитуючи, бачу як тобі було важко стримувати себе, і як я , ідіотка, давала тобі надію. Ми завжди були чуть більше, ніж просто друзі... Так було далеко до чогось більшого, але все-таки «більше, ніж просто друзі»... Я читаю годинами, не можу зупинитись... І знаєш, мені стає легше...
Не хочу лишати все це в минулому! Ні! Я так не зможу! Не пробачу собі ніколи цієї помилки! Знаєш, я завжди казала,що ніколи ні за чим не жалію, не хочу нічого міняти... «Щоб не було - все на краще». Але зараз я так хочу поміняти то,що наробила... Розумію, що повернутись в минуле не вийде ніколи ( ну може комусь і вийде, але я до того часу якщо не помру, то збожеволію), але хочу хоч якось все виправити. Знати б як! Так хочеться,щоб хтось сказав «Зроби так і так», але ж хто мені порадить після того, що я натворила?
Ну от думала мені легше стане, а чомусь не полегшало... Знаю, полегшає коли ти то прочитаєш, але не хочу робити тобі боляче... Просто чекатиму... Але признаюсь чесно - я деколи не витримуватиму і буду до тебе писати... Ну така вже я - слабачка, коли йдеться про тебе...
Чекаю..."
лист написаний 8 жовтня 2010 року. і так і не відправлений... так,багато змінилось з того часу - я зрозуміла нарешті,що відчувала до тебе. ти покохав іншу.. ми частково відновили наші стосунки.зрештою віддалились . але все-одно ти залишишся моїм ^^