Мажори на машинах
Суспільство помічає їх лише коли вони буквально врізаються в нього. Але це лише верхівка айсберга. Сюди треба додати й тих, хто ні в кого не врізався, а ганяє. Хто вмер сам за кермом дорогої тачки на шаленій швидкості. І всіх тих, хто вмер від передозу наркотиків чи алкоголю. Машина - це лише окремий випадок.
Навіть не так. Це є і там, де фізично смерті нема, бо батьки встигли запихнути у наркологічну клініку. І навіть там, де зовні все добре, не виходить за рамки суспільної пристойності. Зворотний бік великих грошей. Який творить особливий тип психіки. І робить боляче. Наркотики і перегони - лише симптом, пошуки знеболювального.
Вони схожі на батьків - намагаються загребти якнайбільше. Але вже на іншому рівні, навіть в іншому просторі - враженнями. Тут і "вкусив надто великий шматок", і одночасно пусті калорії.
Для батьків гроші - мета. Для дітей - уже фон, точка відліку.
І справа не в тому, що батьки, зайняті бізнесом, що дав великі статки, зовсім не спілкувалися з дитиною. Що б вони могли їй сказати? Чим допомогти? Коли в них самих нема такого досвіду, а є діаметрально протилежний. Інакше вони б не думали, що гроші вирішують всі проблеми. Побільше їх в дитину запихати - і буде щастя.
Гроші-то - одні проблеми усувають, але приводять з собою інші. Не можна сказати, що вони - зло. Вони просто справжні. Частина реального світу.
Вода - основа нашого життя, вона нам необхідна, ми на 70% з неї складаємося. Але коли людину кинути у річку - вона помре. Якщо не вміє плавати. Але хіба житель пустелі, який мріє про воду, вміє плавати? Куди вже там до кораблів.
От так і гроші. Кількість переходить у якість. Або не переходить. Бо людина не здатна це зробити. Якби це був фантастичний серіал, то по місту ходило б чудовисько, яке б жерло людей.
Серіал "Стріла" саме про цей феномен. І Бетмен. І Тарзан.
Чому, думаєте, всі західні багаті люди колекціонують витвори мистецтва, жертвують гроші на університети та виступають меценатами для людей мистецтва? Ну й таке інше у тому ж стилі. Вони будують корабель. Щоб їх діти вижили.
Ну а наступні покоління після такої селекції "приманюють" до себе ще більші гроші.
Навіть не так. Це є і там, де фізично смерті нема, бо батьки встигли запихнути у наркологічну клініку. І навіть там, де зовні все добре, не виходить за рамки суспільної пристойності. Зворотний бік великих грошей. Який творить особливий тип психіки. І робить боляче. Наркотики і перегони - лише симптом, пошуки знеболювального.
Вони схожі на батьків - намагаються загребти якнайбільше. Але вже на іншому рівні, навіть в іншому просторі - враженнями. Тут і "вкусив надто великий шматок", і одночасно пусті калорії.
Для батьків гроші - мета. Для дітей - уже фон, точка відліку.
І справа не в тому, що батьки, зайняті бізнесом, що дав великі статки, зовсім не спілкувалися з дитиною. Що б вони могли їй сказати? Чим допомогти? Коли в них самих нема такого досвіду, а є діаметрально протилежний. Інакше вони б не думали, що гроші вирішують всі проблеми. Побільше їх в дитину запихати - і буде щастя.
Гроші-то - одні проблеми усувають, але приводять з собою інші. Не можна сказати, що вони - зло. Вони просто справжні. Частина реального світу.
Вода - основа нашого життя, вона нам необхідна, ми на 70% з неї складаємося. Але коли людину кинути у річку - вона помре. Якщо не вміє плавати. Але хіба житель пустелі, який мріє про воду, вміє плавати? Куди вже там до кораблів.
От так і гроші. Кількість переходить у якість. Або не переходить. Бо людина не здатна це зробити. Якби це був фантастичний серіал, то по місту ходило б чудовисько, яке б жерло людей.
Серіал "Стріла" саме про цей феномен. І Бетмен. І Тарзан.
Чому, думаєте, всі західні багаті люди колекціонують витвори мистецтва, жертвують гроші на університети та виступають меценатами для людей мистецтва? Ну й таке інше у тому ж стилі. Вони будують корабель. Щоб їх діти вижили.
Ну а наступні покоління після такої селекції "приманюють" до себе ще більші гроші.