04.07
прикро, я навіть не знаю кого б можна було попросити піти зі мною.я боюсь. хоч може то іншим здатися дрібницею,а я мандражусь. то ще раз доказує той факт, що не я сильна,а потребую когось сильнішого, хто б вів мене, допомагав розкривати мої можливості. підтримував. не тільки словами в інтернеті, а живою присутністю в потрібний момент. колись
( Read more... )
Comments 4
А обнимашки очень помогают, согласна.
Reply
звучить якось дивно.
особливо мені - я взагалі з дитинства не звикла обійматись. ні з батьками, ні з чужими людьми. а особливо чоловіків боюсь (чужих). так що у мене єдиний реальний об*єкт для обіймів - чоловік (той, що муж, в сенсі)))
дивно це все так.
Reply
і насправді, коли ми організовували день вільних обіймів (малювали плакатики з написом Free Hugs і обнімалися з незнайомими людьми)рівень радості зашкалював^^
слава богу, незнайомі мущини не лізуть обійматися до мене %)
добре мати мужа)))
Reply
"чужими" в цьому контексті є для мене всі чоловіки, навіть ті, із ким дружу. рідко кого підпускаю в інтимну зону, якісь такі таракани)))). але інколи виходить все ж таки невимушено обійнятись - і це так чудесно).
мені іще дуже близька твоя фраза "насправді я можу багато всього, тільки чомусь цього не роблю". одна розумна людина колись казала мені, що насправді ми робимо стільки, скільки можемо, а все решта - фантазії, бо якби могли - робили б більше. і що потрібно це усвідомити і заспокоїтись і думати над тим, чого хочеш насправді.
але. одна справа про це говорити. а інша - прийняти.
я так часто себе гризу за всяке. єдина радість - не так часто, як раніше)))
шось таке сумбурне)))
приємного тобі висловлення думок в голос;)
Reply
Leave a comment