Дохристиянська гуцульська молитва
Лелю сонечко!
Серденько лельчине, батьківське, злотострунне!
Сходиш із-за Каменя Писаного, із-за Лельчиної гори.
Морем сонечковим розливаєшся понад Синицями - церквами таємними.
Мандруєш плаєм світляним понад Головами, понад хатою батьківською.
Ховаєшся за Чорногору...
Блискаєш і смієшся! Граєш на трембітах янгольських!
Дзвоном на службу скликаєш.
І бачиш усе, оком святим пропалюєш!
Темряву розчахуєш, морок вимітаєш, у сонячній кушпелі розсіюєш їх!
Трави живиш, стайні благословиш,
Кліті-комори виповнюєш,
Колиски - освячуєш, -
Лелю-лелечку-сонечко батьківське! Василюкове! Злотострунне!
Ходиш у панцирях золотих, у бляхах мосяжних і в обладунках.
Ступаєш кроком велетовим.
Крила хрестові розпинаєш. Або - кіньми мчишся змієвими.
Твоя воля!
Лук на півнеба напинаєш. Мечеш стріли вогненні!
Хворість спалюєш. Топчеш духів нечистих.
Сонечко, господине легінський! Святий, кріпкий і безсмертний.
Брязни панцирем! Збуди грізні струни громові!
Струть одну стрілу Божу, сонечкову! Хоч іскру витеши з копит змієвих!
Удар нею! Врази катівський рід! Темряви плем’я, на чуже зерно захланне!
Почуй мій голос! Як мушки співанку, дзижчання бидєка маленького.
Навчи нас - твоїх дітей нерозумних, але вірних - твоїх дітей сонечкових.
Мудрості долий!
І поверни слободу золоту!
Лелю, ти - сонечко!
Записано Станіславом Внцензом.