Я думаю, що то все йде від багатодесятирічної освітньої політики, що проводив союз. Західні регіони не так сильно давили, хоча були й винятки, а от центру, півночі, сходу і півдню дісталося по повній. Стандартна ситуація за радянських часів - у більш-менш великому місті, скільки б у ньому не жило відсотків етнічних росіян - до 90 або й більше відсотків шкіл були російськомовними. Але ж - і це головне - школами то все не обмежувалося. Вищі навчальні заклади - на 90, а то й на всі 100 відсотків - російськомовні. З технікумами - та ж історія. І лише профтехучилищам дозволено було бути українськими, та й то не повністю. Ця багаторокова, на протязі не одного покоління, політика, призвела до викарбовування у свідомості людей того факту, що якщо ти віддав свою дитину в українську школу, то ти своїми власними руками обрубав їй можливість отримати пристойну освіту. І дітям, що навчалися в українських школах, теж було непереливки - їх дражнили сусідські діти селюками, їх показово жаліли родичі, які при цих же дітях виказували батькам на тему "що ж ви, дурні, натворили". І добре, якщо батьки були мудрими, як от мої, і відповідали родичам, при дитині ж, що їх син чи донька досить розумні для того, щоб після української школи вступити до будь-якого вузу, де викладають російською, і вчитися там успішно. Але ж не всі батьки були мудрими, нажаль. Я прекрасно пам'ятаю, скільки образ було у деяких моїх однокласників на батьків, які "здали в цю прокляту селюцьку школу". Ну от так воно й сталося - протягом декількох поколінь у дитинстві міцно закладався штамп, що українська мова - то непрестижно і її треба стидатися, бо якщо ти говориш українською - то ти невдаха і лох. Але не все так погано і безнадійно. В Україні вже виросло одне покоління, при юності якого уже не було поділу вузів/коледжів на престижні/непрестижні за мовною ознакою, поділ уже відбувався за принципом "скільки той вуз дає знань і чи беруть після цього вузу на пристойну роботу". Ще два-три покоління вивчиться по цьому принципу - і українська вже надійно втратить отой фльор непрестижності і гарантовано буде панувати у сім'ї й на вулиці.
Аби тільки змінювалося щось, бо отак спілкуєшся з батьками, які віддавали дітей в україномовні школи років -цать тому, а потім дитина вступила до харківського вузу і жаліється їм, що складно у вузі навчатися, бо звикли до української з її "додатні/від'ємні", а там все навчання російською. От батькі і замислюються, чи може треба було в російськомовну школу тоді віддавати. Взагалі з цим все складно.
Ну, зміни швидкими, за одне покоління, не будуть. Щоби у Харкові у вузах викладачі давали матеріал українською, потрібно, щоб вивчилися діти у школі українською, потім вступили до педагогічного вузу, де вчилися б теж українською, і потім уже йшли викладати, не уявляючи, що можна читати математику чи фізику з хімією не українською. А у нас же зараз переважна більшість вчителів і викладачів - то ще совки, вони не зміняться, треба просто чекати, коли їм на зміну прийде інше покоління. Щодо діточок, що жаліються, що ім сильно важко - то від лінощів і від дуже шкідливої національної риси "поприбіднятися". Якщо добре знаєш сам предмет і маєш бажання - то термінологію на іншій мові, тим більш не такій уже чужорідній, можна вивчити максимум за місяць.
Ця багаторокова, на протязі не одного покоління, політика, призвела до викарбовування у свідомості людей того факту, що якщо ти віддав свою дитину в українську школу, то ти своїми власними руками обрубав їй можливість отримати пристойну освіту. І дітям, що навчалися в українських школах, теж було непереливки - їх дражнили сусідські діти селюками, їх показово жаліли родичі, які при цих же дітях виказували батькам на тему "що ж ви, дурні, натворили". І добре, якщо батьки були мудрими, як от мої, і відповідали родичам, при дитині ж, що їх син чи донька досить розумні для того, щоб після української школи вступити до будь-якого вузу, де викладають російською, і вчитися там успішно. Але ж не всі батьки були мудрими, нажаль. Я прекрасно пам'ятаю, скільки образ було у деяких моїх однокласників на батьків, які "здали в цю прокляту селюцьку школу".
Ну от так воно й сталося - протягом декількох поколінь у дитинстві міцно закладався штамп, що українська мова - то непрестижно і її треба стидатися, бо якщо ти говориш українською - то ти невдаха і лох.
Але не все так погано і безнадійно. В Україні вже виросло одне покоління, при юності якого уже не було поділу вузів/коледжів на престижні/непрестижні за мовною ознакою, поділ уже відбувався за принципом "скільки той вуз дає знань і чи беруть після цього вузу на пристойну роботу". Ще два-три покоління вивчиться по цьому принципу - і українська вже надійно втратить отой фльор непрестижності і гарантовано буде панувати у сім'ї й на вулиці.
Reply
Reply
Щодо діточок, що жаліються, що ім сильно важко - то від лінощів і від дуже шкідливої національної риси "поприбіднятися". Якщо добре знаєш сам предмет і маєш бажання - то термінологію на іншій мові, тим більш не такій уже чужорідній, можна вивчити максимум за місяць.
Reply
Leave a comment