Цей день в історії Неньки: обрання Івана Мазепи гетьманом; Коломацькі статті
25 липня 1687 року Лівобережна Україна отримала нового гетьмана - Івана Мазепу. В цей же день, між Україною та Московією було укладено так звані Коломацькі статті, які стали величезним кроком на шляху до обмеження державних прав Гетьманщини.
Згідно з Коломацькими статтями гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалася наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці - Батурині - розміщувався полк московських стрільців. Ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українців за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом.
Ну як Вам міждержавна угода? Подобається? Одна сторона фактично зобов’язується бути безправною колонією іншої, інша ж сторона не дає нічого взамін, навіть якихось порожніх формальностей. От до чого призвів період руїни. А Московія звісно ж не гидувала нахабно і відкрито користатися нашим скрутним становищем, яке значною мірою було результатом дій самої Московії.
Взагалі-то весь хід заходів з обрання Мазепи та підписання Коломацьких статей чітко демонструє нам московське розуміння ідеального політичного процесу та московський ідеал політичних домовленостей. Адже Іван Мазепа мав на той час серйозні зв’язки з московською урядовою елітою і був головним фаворитом Московії, а остання не обтяжувала себе вибором пристойних способів просування свого «агента» (як тоді вважалось) на український владний олімп. Тому військова рада, що відбулася 25 липня, виглядала як фарс. Місце голосування було оточене тісним колом московського війська. Навколо козаків було розставлено стрільців і рейтарів. На раді були присутні тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли хтось пробував називати інші імена, їх дуже швидко «приводили до тями». Іван Мазепа був обраний гетьманом України. Коломацькі статті було підписано.
Оце і є на думку московитів - справжній політичний процес. Коли біля скроні контрагента нависає ствол. Коли домовленості між двома сторонами пишуться під диктовку однієї з сторін.
І зараз, в наші дні, ми бачимо, що з тих часів Москва, як суб’єкт політики, взагалі не змінилася. Вона й зараз, в двадцять першому сторіччі, використовує військову силу й терор як «+1» до переговорних і дипломатичних процесів, у яких бере участь.
Щоправда, мудрий український правитель - на то і мудрий український правитель, щоб особливо не перейматися дослівним виконанням якихось там папірців, тим більше, коли це шкодить його державі. Тож, потім, з боку Мазепи були і намагання об’єднати українські території за спиною Москви, і дипломатичні відносини з європейськими державами, і державна підтримка освіти, і розвиток торгівлі, і участь в розвитку української культури.
На початку вісімнадцятого сторіччя відносини між гетьманською та московською державами загострилися. В рамках політики централізації, яку проводив московський цар Петро, під загрозу потрапляла автономія Гетьманщини, і без цього, прямо скажемо, досить умовна. Цар висунув перед українцями жорсткі вимоги. Замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів - поляків, татар, турків, вони були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі. Регулярно українські полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60, 70% від початкового складу. Московські війська, які розміщувалися в українських селах і містечках, завдавали утисків місцевому населенню. Цар ставив на чолі козацьких полків московських і німецьких командирів, завдяки чому моральний дух козаків занепадав. Повзли чутки про наміри царя реорганізувати козаків, поставити замість гетьмана чужоземного генерала.
Коли поляк Станіслав Лещинський став погрожувати Україні нападом, Мазепа звернувся за допомогою до Петра. Цар відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Тобто Москвою було порушено зобов'язання обороняти Україну від поляків, яке було основою угоди 1654 року.
Після того, як Мазепа переконався, що цар нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною, для розв'язання державницьких проблем. 7 листопада (28 жовтня) 1708 року Мазепа перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тисяч козаків і провідних членів старшини.
Що було після цього - всім відомо. На жаль, цей політичний хід не приніс Україні свободи та процвітання, як очікувалось. Шведська армія була розбита, а сам Мазепа змушений був бігти на територію сучасної Молдови та помер там.
Тож, тим, хто стверджує, що Мазепа, мовляв, зрадив Москву, можемо порекомендувати уявити собі ґвалтівника, який прийшов свататися до своєї жертви і отримав відмову. І дати самому собі відповідь на питання: чи можна вважати, що ця бідна дівчина зрадила свого ґвалтівника?
До речі, сьогодні нас, українців, адепти цього немитого руського миру точно так само оголошують зрадниками і запроданцями. Навезли сюди зброї, навбивали купу українців, зруйнували будинки й господарські об’єкти, оббрехали з ніг до голови, анексували наші території, а ми виявляється зрадники. І головне - чому?! Тому, що ми хочемо по-людськи жити. Просто небачена зрада Москви.
Історію Мазепинського періоду написав переможець - цар Петро, і нас на сторіччя вперед запрограмували відчувати зрадництво і аморальність під час згадування імені Іван Мазепа. А те, що цей без сумніву видатний державний діяч розвивав освіту і культуру України, те, що за його підтримки розквітла українська торгівля і промисловість, те, що він працював на благо українського народу і боровся за щасливе майбутнє України, завжди проходило повз нас - радянських і пострадянських українців.
Тож ніколи не треба виривати якісь окремі події із загального історичного контексту. Історія - це не механічний набір фактів, це живе, складне і завжди актуальне знання, користуванню яким треба постійно вчитися.
І час вже нам перетворюватись з радянських та пострадянський українців у справжніх, вільних, сильних українців.
Знайте історію своєї держави, будьте мудрими і будуйте заможну красиву Україну!
Згідно з Коломацькими статтями гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалася наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці - Батурині - розміщувався полк московських стрільців. Ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українців за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом.
Ну як Вам міждержавна угода? Подобається? Одна сторона фактично зобов’язується бути безправною колонією іншої, інша ж сторона не дає нічого взамін, навіть якихось порожніх формальностей. От до чого призвів період руїни. А Московія звісно ж не гидувала нахабно і відкрито користатися нашим скрутним становищем, яке значною мірою було результатом дій самої Московії.
Взагалі-то весь хід заходів з обрання Мазепи та підписання Коломацьких статей чітко демонструє нам московське розуміння ідеального політичного процесу та московський ідеал політичних домовленостей. Адже Іван Мазепа мав на той час серйозні зв’язки з московською урядовою елітою і був головним фаворитом Московії, а остання не обтяжувала себе вибором пристойних способів просування свого «агента» (як тоді вважалось) на український владний олімп. Тому військова рада, що відбулася 25 липня, виглядала як фарс. Місце голосування було оточене тісним колом московського війська. Навколо козаків було розставлено стрільців і рейтарів. На раді були присутні тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли хтось пробував називати інші імена, їх дуже швидко «приводили до тями». Іван Мазепа був обраний гетьманом України. Коломацькі статті було підписано.
Оце і є на думку московитів - справжній політичний процес. Коли біля скроні контрагента нависає ствол. Коли домовленості між двома сторонами пишуться під диктовку однієї з сторін.
І зараз, в наші дні, ми бачимо, що з тих часів Москва, як суб’єкт політики, взагалі не змінилася. Вона й зараз, в двадцять першому сторіччі, використовує військову силу й терор як «+1» до переговорних і дипломатичних процесів, у яких бере участь.
Щоправда, мудрий український правитель - на то і мудрий український правитель, щоб особливо не перейматися дослівним виконанням якихось там папірців, тим більше, коли це шкодить його державі. Тож, потім, з боку Мазепи були і намагання об’єднати українські території за спиною Москви, і дипломатичні відносини з європейськими державами, і державна підтримка освіти, і розвиток торгівлі, і участь в розвитку української культури.
На початку вісімнадцятого сторіччя відносини між гетьманською та московською державами загострилися. В рамках політики централізації, яку проводив московський цар Петро, під загрозу потрапляла автономія Гетьманщини, і без цього, прямо скажемо, досить умовна. Цар висунув перед українцями жорсткі вимоги. Замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів - поляків, татар, турків, вони були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі. Регулярно українські полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60, 70% від початкового складу. Московські війська, які розміщувалися в українських селах і містечках, завдавали утисків місцевому населенню. Цар ставив на чолі козацьких полків московських і німецьких командирів, завдяки чому моральний дух козаків занепадав. Повзли чутки про наміри царя реорганізувати козаків, поставити замість гетьмана чужоземного генерала.
Коли поляк Станіслав Лещинський став погрожувати Україні нападом, Мазепа звернувся за допомогою до Петра. Цар відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Тобто Москвою було порушено зобов'язання обороняти Україну від поляків, яке було основою угоди 1654 року.
Після того, як Мазепа переконався, що цар нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною, для розв'язання державницьких проблем. 7 листопада (28 жовтня) 1708 року Мазепа перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тисяч козаків і провідних членів старшини.
Що було після цього - всім відомо. На жаль, цей політичний хід не приніс Україні свободи та процвітання, як очікувалось. Шведська армія була розбита, а сам Мазепа змушений був бігти на територію сучасної Молдови та помер там.
Тож, тим, хто стверджує, що Мазепа, мовляв, зрадив Москву, можемо порекомендувати уявити собі ґвалтівника, який прийшов свататися до своєї жертви і отримав відмову. І дати самому собі відповідь на питання: чи можна вважати, що ця бідна дівчина зрадила свого ґвалтівника?
До речі, сьогодні нас, українців, адепти цього немитого руського миру точно так само оголошують зрадниками і запроданцями. Навезли сюди зброї, навбивали купу українців, зруйнували будинки й господарські об’єкти, оббрехали з ніг до голови, анексували наші території, а ми виявляється зрадники. І головне - чому?! Тому, що ми хочемо по-людськи жити. Просто небачена зрада Москви.
Історію Мазепинського періоду написав переможець - цар Петро, і нас на сторіччя вперед запрограмували відчувати зрадництво і аморальність під час згадування імені Іван Мазепа. А те, що цей без сумніву видатний державний діяч розвивав освіту і культуру України, те, що за його підтримки розквітла українська торгівля і промисловість, те, що він працював на благо українського народу і боровся за щасливе майбутнє України, завжди проходило повз нас - радянських і пострадянських українців.
Тож ніколи не треба виривати якісь окремі події із загального історичного контексту. Історія - це не механічний набір фактів, це живе, складне і завжди актуальне знання, користуванню яким треба постійно вчитися.
І час вже нам перетворюватись з радянських та пострадянський українців у справжніх, вільних, сильних українців.
Знайте історію своєї держави, будьте мудрими і будуйте заможну красиву Україну!