Галицько-буковинський хронограф ІІІ
Originally posted by tretyak_igor at Галицько-буковинський хронограф ІІІ
П.О. Максимов
“Слово о погибели Рускыя земли” -
твiр Галицько-буковинської лiтературної школи ХII-ХIII ст.Слово о погибeли Руск|l зeмли” iснує у двох списках: перший (ХV ст.), знайдений у 1892 р. Х.М.Лопарьовим, зберiгається у Державному архiвi Псковської обл.;1 другий, вiдкритий у 1933 р. I.Заволоко серед матерiалiв Гребенщиковської общини старообрядцiв у Ризi, датується ХVI ст. i зберiгається в IРЛI АНР.2 “Обидва списки ... дуже близькi один до одного i мають єдиний архетип ХVст.; вiдмiнностi мiж Печерським i Ризьким списками є лише у написаннi окремих слiв.”3 “Заголовок пам’ятки “Слово о погибeли Руск|l зeмли и по смeрти вeликого кнlзl bрослава” читається тiльки у першому списку”.4 Обидва списки передують у знайдених рукописах “Повecти о житии Aлeксандра Нeвского”. Перша публiкацiя була здiйснена за Печерським списком у 1892 р. Х.М.Лопарьовим.5 Згiдно усталеної думки6, цей твiр є уривком (вступом або першою частиною) невiдомої пам’ятки про монголо-татарську навалу на Русь. Iдейна спрямованiсть, стилiстика, поетична образнiсть та паралельнiсть словосполучень i зворотiв вказують на близкiсть цього твору до “Слова о полку Iгоревiм”. Час написання: 1238-1246 роки.7 Бiльшiсть дослiдникiв вважає, що твiр було написано у пiвнiчно-схiднiй Русi, але автор був пiвденно-руського походження. Для iлюстрацiї загальновизнаного тлумачення тексту наведемо уривок перекладу пам’ятки.8 Щоб полегшити усвiдомлення змiсту тлумачного перекладу, фрагменти з коментаря вставленi в текст у квадратних дужках.
"Слово о погибели Рускыя земли и по смерти великого князя Ярослава" [Мудрого] “...поганые эти страны повиновались великому князю Всеволоду [Большое Гнездо], отцу его Юрию [Долгорукому], князю киевскому деду его Владимиру Мономаху, которым половцы своих малых детей пугали. А литовцы из болот своих на свет не показывались, а венгры укрепляли стены своих городов железными воротами, чтобы их великий Владимир не покорил, а немцы [шведские народы] радовались, что они далеко - за Синим [Балтийським] морем. Буртасы [мордовское племя], черемисы [марийцы], вяда [одно из марийских племен] и мордва бортничали [платили дань медом] на великого князя Владимира. А император царьгородский Мануил [в тексте “жюръ”: ошибочное написание слова “кюр” (κύρος - господин, по-гречески); Мануил - византийский император Мануил I Комнин. Упоминание его как современника Владимира Мономаха ошибочно] от страха великие дары посылал к нему, чтобы великий князь Владимир Царьград у него не взял. И в те дни, - от великого Ярослава [Мудрого], и до Владимира [Мономаха], и до нынешнего Ярослава [Всеволодовича, (великого князя владимирского)], и до брата его Юрия, князя Владимирского, - обрушилась беда на христиан...”
Подаємо наш переклад тексту.
Слово про загибель Руської землі
та про смерть великого князя Ярослава.О! Світло світлая і красно прикрашена [є] земля Руська, і багатьма красотами дивує [у ній Бог]: озерами численими дивує, річками і покладами надр, батьківськими горами, крутими горбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірями, різноманітними птахами, незчи/сленими містами, великими селами, дивними садами, обителями церковними і князями владними, боярами поважними, вельможами численними. Все є!
Обпалена земля Руська, як і православна віра християнська, звідси і до угорців, і до поляків, і до чехів, і до ятвязів, і від ятвязів до литовців, до німців, від німців до корелів, від корелів до Устюгу (де були тоймичі-язичники), і за “дихаючим морем”, і від моря до болгар, від болгар до буртасів, від буртасів до черемисів, від черемисів до мордви. То все підкорено Богом [православним] християнам, [а] язичницькі краї - князеві Всеволоду, батькові його Юрію, князю Київському. Діду його Володимиру Мономаху, коли той був у колисці, діти половецьких ханів з почтом дари підносили по закінченні незгоди.
А литовці з болота на світ не висовувалися; а угорці кам’яні стіни укріплювали залізними брамами, щоб великий Володимир [Володаревич Галицький] до них не дістався, а німці себе тішили, сидячи далеко за синім [Середземним] морем.
Буртаси, черемиси, вяда й мордва мед збирали князю великому Володимиру [Мономаху]. І [імператор] Мануїл Царгородський від своїх довірених слуг пересторогу мав; отримав (оскільки вони великі дари посилали галицьким князям) звістку - як би Володимир [Володаревич Галицький] його, Цисаря, [у Дунайському Пониззі] міста не взяв.
А у ті часи болісно було християнам з вини великого Ярослава [Осмомисла Галицького] за [сина його] Володимира. І зараз [болісно] за Ярослава [Всеволодовича], за брата його Юрія, за князя Володимирського.
Примітки 1. Зiбрання Псково-Печерського монастиря, ф.449, N60.
2. Р.IV, оп. 24, N 26.
3. Горский А.А. Проблемы изучения “Слова о погибели Рускыя земли” // ТОДР - Л., 1990. - Т.XLIII, - с.19.
4. Словарь книжников и книжности Древней Руси ( ХІ - первая половина XIV в.) /Отв. ред. Д.С. Лихачев. - Вып. 1. - Л., 1987. - с.432.
5. Лопарев Х. М. “Слово о погибели Рускыя земли”. Вновь найденный памятник литературы ХІІІ в. // Памятники древней письменности и искусства. - Спб., 1982. - № 34.
6. Див: Словарь книжников и книжности Древней Руси С.432-434.
7. 1238 - дата загибелі згаданого у тексті Юрія Всеволодовича у битві на р. Сіті. 1246 р.- рік смерті князя Ярослава Всеволодовича.
8. “Памятники литературы Древней Руси (ХII век)”. - М., 1981. - С.130,131,544-546. Пiдготовка тексту, переклад та коментар Л.О.Дмитрiєва.
9. “Слово о погибели Рускыя земли”. Далі за текстом “Слово”.
10. Полное собрание русских летописей. Т.38. (Радзивиловская летопись). - Л., 1989, - С.69.
11. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори. - К., 1990. - С.73.
12. Толочко П.П. Історичні портрети. - К., 1990. - С.193-195.
13. Карамзин Н.М. Предания веков. - М., 1987. - С.241.
14. Полное собрание русских летописей. Т.38. - С.165.
15 “Отсeлh до угоръ”. (ряд.23). Автор окреслює кордони Київської держави, починаючи з Галицького князівства. На галицьке походження твору вказують як зміст, так і фонетичні та лексичні ознаки пам’ятки. В іншому фрагменті (ряд. 46-64) автор знову згадує кордони галицької землі, але у зворотньому порядку - з півночі на південь: “литва, угр|, нhмци” і далі Візантія. Цікавим є те, що автор обминає у переліку сусідню Валахію. Але у тексті є слово “отсeлh”, яке вказує на ту частину Галицької землі, що межує з Валахією, тобто Буковину.
16. Лихачев Д.С. Исследования по древнерусской литературе. - Л., 1986. - С.226-229.
17. Мещерский Н.А. История русского литературного языка. - Л., 1981. - с.93.
18. Мещерский Н.А. История русского литературного языка. - с.93.
19. Вейсман А.Д. Греческо-русский словарь. - М., 1991. - С.722.
20. В основу даної статті покладено доповідь на Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова на Буковині” (Чернівці, 13-15 жовтня 1994 р.). Консультант - зав. кафедрою історії та культури української мови Чернівецького державного університету професор Н.Д.Бабич.
РезюмеВерсия о том, что “Слово о погибели русской земли” представляет собой незаконченное произведение, созданное в 1238-1246 годы во Владимиро-Суздальском княжестве в связи с татаро-монгольским нашествием, является крайне неубедительной. Совершенно необоснованными и недопустимыми являются исправления, внесённые в текст исследователями. Мнение о том, что авторами или переписчиками памятника были допущены ошибки (грамматические, географические и исторические), следует отвергнуть как безосновательное. Изучение и реконструкция памятника в соответствии с канонами палеотекстологии позволило установить, что “Слово...” - законченное произведение, созданное в 1212-1214 годах в Галицко-Волынском княжестве автором из литературного окружения князя Владимира Ярославовича Галицкого.
SummaryThe version that “Slovo o pogibeli Russkya zemli” presents the not accomplished work, created in 1238-1246 in the Vladimir-Suzdal princedom in connection with the Tatarian-Mongolian invasion seemes to be extremely doubtful. The corrections made in the text by researchers are absolutely not resonable and unpermissible. The opinion that some grammatical, geographical and historical mistakes were made by the authors and rewriters of this memorial is to be rejected as an unfounded one. The investigation and reconstruction of the memorial in accordance to the canons of the paleotextology allowed us to state that “Slovo...” is an accomplished work, created in 1212-1214 in Bukovyna (Halych-Volynian princedom) by the author, who belonged to the literary circle of Volodymyr Yaroslavovych Halytsky.
(Переклад Чуйко У.Д.)
Максимов Павло Олександрович - [11.VІІІ.1946, Чернівці - 26.ІV.1997, Івано-Франківськ]. Закінчив Саратовський медичний інститут. Відомий численними публікаціями з кирило-мефодіївської тематики, епіграфіки, а також текстологічними розвідками пам’яток галицько-буковинської літературної школи ХІІ-ХІІІ ст. Служив військовим лікарем. Два роки був начальником інфекційного відділення Кабульського шпиталю (Афганістан). У 1986-1992 роках працював начальником медичної служби аварійно-рятувального загону Чорнобильської АЕС.
Вперше надруковано в часописі "Галицько-буковинський хронограф. Гуманітарний альманах", Івано-Франківськ-Чернівці, №1, 1996 рік.
П.О. Максимов
“Слово о погибели Рускыя земли” -
твiр Галицько-буковинської лiтературної школи ХII-ХIII ст.Слово о погибeли Руск|l зeмли” iснує у двох списках: перший (ХV ст.), знайдений у 1892 р. Х.М.Лопарьовим, зберiгається у Державному архiвi Псковської обл.;1 другий, вiдкритий у 1933 р. I.Заволоко серед матерiалiв Гребенщиковської общини старообрядцiв у Ризi, датується ХVI ст. i зберiгається в IРЛI АНР.2 “Обидва списки ... дуже близькi один до одного i мають єдиний архетип ХVст.; вiдмiнностi мiж Печерським i Ризьким списками є лише у написаннi окремих слiв.”3 “Заголовок пам’ятки “Слово о погибeли Руск|l зeмли и по смeрти вeликого кнlзl bрослава” читається тiльки у першому списку”.4 Обидва списки передують у знайдених рукописах “Повecти о житии Aлeксандра Нeвского”. Перша публiкацiя була здiйснена за Печерським списком у 1892 р. Х.М.Лопарьовим.5 Згiдно усталеної думки6, цей твiр є уривком (вступом або першою частиною) невiдомої пам’ятки про монголо-татарську навалу на Русь. Iдейна спрямованiсть, стилiстика, поетична образнiсть та паралельнiсть словосполучень i зворотiв вказують на близкiсть цього твору до “Слова о полку Iгоревiм”. Час написання: 1238-1246 роки.7 Бiльшiсть дослiдникiв вважає, що твiр було написано у пiвнiчно-схiднiй Русi, але автор був пiвденно-руського походження. Для iлюстрацiї загальновизнаного тлумачення тексту наведемо уривок перекладу пам’ятки.8 Щоб полегшити усвiдомлення змiсту тлумачного перекладу, фрагменти з коментаря вставленi в текст у квадратних дужках.
"Слово о погибели Рускыя земли и по смерти великого князя Ярослава" [Мудрого] “...поганые эти страны повиновались великому князю Всеволоду [Большое Гнездо], отцу его Юрию [Долгорукому], князю киевскому деду его Владимиру Мономаху, которым половцы своих малых детей пугали. А литовцы из болот своих на свет не показывались, а венгры укрепляли стены своих городов железными воротами, чтобы их великий Владимир не покорил, а немцы [шведские народы] радовались, что они далеко - за Синим [Балтийським] морем. Буртасы [мордовское племя], черемисы [марийцы], вяда [одно из марийских племен] и мордва бортничали [платили дань медом] на великого князя Владимира. А император царьгородский Мануил [в тексте “жюръ”: ошибочное написание слова “кюр” (κύρος - господин, по-гречески); Мануил - византийский император Мануил I Комнин. Упоминание его как современника Владимира Мономаха ошибочно] от страха великие дары посылал к нему, чтобы великий князь Владимир Царьград у него не взял. И в те дни, - от великого Ярослава [Мудрого], и до Владимира [Мономаха], и до нынешнего Ярослава [Всеволодовича, (великого князя владимирского)], и до брата его Юрия, князя Владимирского, - обрушилась беда на христиан...”
Подаємо наш переклад тексту.
Слово про загибель Руської землі
та про смерть великого князя Ярослава.О! Світло світлая і красно прикрашена [є] земля Руська, і багатьма красотами дивує [у ній Бог]: озерами численими дивує, річками і покладами надр, батьківськими горами, крутими горбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірями, різноманітними птахами, незчи/сленими містами, великими селами, дивними садами, обителями церковними і князями владними, боярами поважними, вельможами численними. Все є!
Обпалена земля Руська, як і православна віра християнська, звідси і до угорців, і до поляків, і до чехів, і до ятвязів, і від ятвязів до литовців, до німців, від німців до корелів, від корелів до Устюгу (де були тоймичі-язичники), і за “дихаючим морем”, і від моря до болгар, від болгар до буртасів, від буртасів до черемисів, від черемисів до мордви. То все підкорено Богом [православним] християнам, [а] язичницькі краї - князеві Всеволоду, батькові його Юрію, князю Київському. Діду його Володимиру Мономаху, коли той був у колисці, діти половецьких ханів з почтом дари підносили по закінченні незгоди.
А литовці з болота на світ не висовувалися; а угорці кам’яні стіни укріплювали залізними брамами, щоб великий Володимир [Володаревич Галицький] до них не дістався, а німці себе тішили, сидячи далеко за синім [Середземним] морем.
Буртаси, черемиси, вяда й мордва мед збирали князю великому Володимиру [Мономаху]. І [імператор] Мануїл Царгородський від своїх довірених слуг пересторогу мав; отримав (оскільки вони великі дари посилали галицьким князям) звістку - як би Володимир [Володаревич Галицький] його, Цисаря, [у Дунайському Пониззі] міста не взяв.
А у ті часи болісно було християнам з вини великого Ярослава [Осмомисла Галицького] за [сина його] Володимира. І зараз [болісно] за Ярослава [Всеволодовича], за брата його Юрія, за князя Володимирського.
Примітки 1. Зiбрання Псково-Печерського монастиря, ф.449, N60.
2. Р.IV, оп. 24, N 26.
3. Горский А.А. Проблемы изучения “Слова о погибели Рускыя земли” // ТОДР - Л., 1990. - Т.XLIII, - с.19.
4. Словарь книжников и книжности Древней Руси ( ХІ - первая половина XIV в.) /Отв. ред. Д.С. Лихачев. - Вып. 1. - Л., 1987. - с.432.
5. Лопарев Х. М. “Слово о погибели Рускыя земли”. Вновь найденный памятник литературы ХІІІ в. // Памятники древней письменности и искусства. - Спб., 1982. - № 34.
6. Див: Словарь книжников и книжности Древней Руси С.432-434.
7. 1238 - дата загибелі згаданого у тексті Юрія Всеволодовича у битві на р. Сіті. 1246 р.- рік смерті князя Ярослава Всеволодовича.
8. “Памятники литературы Древней Руси (ХII век)”. - М., 1981. - С.130,131,544-546. Пiдготовка тексту, переклад та коментар Л.О.Дмитрiєва.
9. “Слово о погибели Рускыя земли”. Далі за текстом “Слово”.
10. Полное собрание русских летописей. Т.38. (Радзивиловская летопись). - Л., 1989, - С.69.
11. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори. - К., 1990. - С.73.
12. Толочко П.П. Історичні портрети. - К., 1990. - С.193-195.
13. Карамзин Н.М. Предания веков. - М., 1987. - С.241.
14. Полное собрание русских летописей. Т.38. - С.165.
15 “Отсeлh до угоръ”. (ряд.23). Автор окреслює кордони Київської держави, починаючи з Галицького князівства. На галицьке походження твору вказують як зміст, так і фонетичні та лексичні ознаки пам’ятки. В іншому фрагменті (ряд. 46-64) автор знову згадує кордони галицької землі, але у зворотньому порядку - з півночі на південь: “литва, угр|, нhмци” і далі Візантія. Цікавим є те, що автор обминає у переліку сусідню Валахію. Але у тексті є слово “отсeлh”, яке вказує на ту частину Галицької землі, що межує з Валахією, тобто Буковину.
16. Лихачев Д.С. Исследования по древнерусской литературе. - Л., 1986. - С.226-229.
17. Мещерский Н.А. История русского литературного языка. - Л., 1981. - с.93.
18. Мещерский Н.А. История русского литературного языка. - с.93.
19. Вейсман А.Д. Греческо-русский словарь. - М., 1991. - С.722.
20. В основу даної статті покладено доповідь на Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова на Буковині” (Чернівці, 13-15 жовтня 1994 р.). Консультант - зав. кафедрою історії та культури української мови Чернівецького державного університету професор Н.Д.Бабич.
РезюмеВерсия о том, что “Слово о погибели русской земли” представляет собой незаконченное произведение, созданное в 1238-1246 годы во Владимиро-Суздальском княжестве в связи с татаро-монгольским нашествием, является крайне неубедительной. Совершенно необоснованными и недопустимыми являются исправления, внесённые в текст исследователями. Мнение о том, что авторами или переписчиками памятника были допущены ошибки (грамматические, географические и исторические), следует отвергнуть как безосновательное. Изучение и реконструкция памятника в соответствии с канонами палеотекстологии позволило установить, что “Слово...” - законченное произведение, созданное в 1212-1214 годах в Галицко-Волынском княжестве автором из литературного окружения князя Владимира Ярославовича Галицкого.
SummaryThe version that “Slovo o pogibeli Russkya zemli” presents the not accomplished work, created in 1238-1246 in the Vladimir-Suzdal princedom in connection with the Tatarian-Mongolian invasion seemes to be extremely doubtful. The corrections made in the text by researchers are absolutely not resonable and unpermissible. The opinion that some grammatical, geographical and historical mistakes were made by the authors and rewriters of this memorial is to be rejected as an unfounded one. The investigation and reconstruction of the memorial in accordance to the canons of the paleotextology allowed us to state that “Slovo...” is an accomplished work, created in 1212-1214 in Bukovyna (Halych-Volynian princedom) by the author, who belonged to the literary circle of Volodymyr Yaroslavovych Halytsky.
(Переклад Чуйко У.Д.)
Максимов Павло Олександрович - [11.VІІІ.1946, Чернівці - 26.ІV.1997, Івано-Франківськ]. Закінчив Саратовський медичний інститут. Відомий численними публікаціями з кирило-мефодіївської тематики, епіграфіки, а також текстологічними розвідками пам’яток галицько-буковинської літературної школи ХІІ-ХІІІ ст. Служив військовим лікарем. Два роки був начальником інфекційного відділення Кабульського шпиталю (Афганістан). У 1986-1992 роках працював начальником медичної служби аварійно-рятувального загону Чорнобильської АЕС.
Вперше надруковано в часописі "Галицько-буковинський хронограф. Гуманітарний альманах", Івано-Франківськ-Чернівці, №1, 1996 рік.