alonka
in
history_ua
Бібліотека Чернівецького національного державного університету
Резиденцію митрополитів Православної церкви Буковини і Далмації в Чернівцях (Україна) внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Таке рішення за пропозицією України було ухвалено в ході 35-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини, повідомляє "Інтерфакс-Україна" з посиланням на Центр новин ООН (www.un.org).
В даний час в цій будівлі розташований головний корпус Чернівецького національного державного університету імені Юрія Федьковича.
Зведена в 1864-1882 роках за проектом чеського архітектора Йозефа Главки, резиденція митрополитів Православної церкви Буковини і Далмації являє собою органічне поєднання архітектурних стилів. Об'єкт містить духовну семінарію і монастир і є видатним прикладом історичної архітектури XIX століття.
Домінантою Семінарського корпусу є хрестоподібна церква, увінчана куполом. Її оточують парк і сад з рідкісними породами дерев. Ансамбль втілює архітектурні та культурні впливи багатьох епох, починаючи з візантійської, і віддзеркалює впливовість православної церкви за часів правління Габсбургів.
ЮНЕСКО зазначає, що цей пам'ятник символізує політику релігійної терпимості Австро-Угорської імперії.
Досі в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україна була представлена чотирма об'єктами: Софією Київською і Києво-Печерською лаврою, історичним центром Львова і загальним природним об'єктом "Одвічні букові ліси Карпат і реліктові букові ліси Німеччини" (Словаччина, Україна, Німеччина).
Наукова бібліотека Чернівецького національного університету є однією з найстаріших і найцінніших бібліотек України.
З середини ХІХ ст. Буковина була окремим коронним краєм - герцогством Буковина. На той час в краї було чимало урядовців, освічених та інтелігентних осіб, які прагнули щирих змін на користь краю . Одним із традиційних шляхів, який уможливлював розв’язання подібних питань, були освіта і виховання, де бібліотеці відводиться цілком належне місце. Крайовий президент Буковини Адальберт фон Генніґер (1849 - березень 1853 рр.) приділяв освіті значну увагу і надав допомогу в справі заснування Крайової бібліотеки.
В поміщика села Вікно (теперішнього Заставнівського р-ну) Михая Зотти виникла ідея заснувати першу Крайову публічну бібліотеку. Восени 1850 р. він зініціював зібрання однодумців, які висловили готовність зібрати суму в 1000 флоринів для її заснування, а Карл фон Мікулі, відомий піаніст, учень Фредеріка Шопена і майбутній директор Львівської консерваторії, з цією ж метою передав усю виручку (1030 флоринів) від своїх зимових концертів 1850-1851 рр. 26 березня 1851 р. однодумці зібралися у крайового президента Адальберта фон Генніґера, який схвалив і підтримав цю ідею.
20 квітня 1851 р. відбулися збори ініціативної групи зі створення Крайової бібліотеки, на яких вирішили утворити “Товариство Крайової бібліотеки”, склад якого був затверджений Міністерством культури Австрії 18 травня 1851 р.
4 жовтня 1875 р. Крайова публічна бібліотека Буковини стала університетською.
Уряд виділив кошти на придбання необхідної літератури для навчання студентів. За ці кошти закупили декілька приватних бібліотек у Мюнхені, Лінці, Празі, Відні та інших містах. На кінець 1875 р. університетська бібліотека нараховувала у своїх фондах понад 31 тис. томів.
У 1875-1882 роках відомий громадський діяч Буковини Михай Зотта передав у бібліотеку добірку книг із правознавства у кількості 200 томів. Залишив свій слід в історії бібліотеки і перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук. Завдяки подарункові його вдови було утворено окремий відділ фонду під номером 91 “Бібліотека Томащука”, який налічує 2249 томів, 81 підшивку й 51 таблицю.
З 1903 р. посаду директора університетської бібліотеки займав Йоганн Полек - професор філології, краєзнавець, високоерудована людина, поліглот. Й. Полек досконало володів вісьмома мовами. Він часто подорожував по Буковині, вивчав архівні матеріали, опубліковував чимало праць. Більше 20-ти творів науковця зберігаються в бібліотеці й сьогодні.
З 18 червня 1916 р. до 2 серпня 1917 р. (часу перебування тут втретє російських військ) бібліотека була опечатана. У січні - березні 1917 р. двічі була загроза вивозу книжкового фонду до Росії.
Завдяки зусиллям Роберта Клемента, заступника директора та бібліотекаря 1 класу Нектарія Котлярчука, яких Франц Баумгакл залишив головними відповідальними за збереження книжкових фондів, жодна із книг не покинула стін бібліотеки. Віденські урядовці планували перевезти бібліотеку з Чернівців в Зальцбург, Відень, Оломоуц чи Прагу. В жовтні 1918 р. президія крайового правління Буковини та академічний сенат університету прийняли рішення про евакуацію бібліотеки. Книги вирішили транспортувати у 18-ти вагонах до Відня. Деякі професори запропонували в першу чергу відібрати і перевезти до Лейпцігського університету книги з історії, вважаючи їх найбільш цінною частиною книгозбірні. Але швидкий розпад Габсбурзької монархії перешкодив реалізації цього плану.
Станом на 31 грудня 1924 р. бібліотека нараховувала 271695 томів та 14796 періодичних видань. До фондів бібліотеки належали 267 рукописів, з яких 25 вважалися особливо цінними. З румунських стародруків нараховувалось 24 книги видані у період з 1693 по 1817 рр. У 1924-1925 н. р. бібліотека отримала 319 томів видання Ліги Націй, 286 томів від міністерства закордонних справ Франції, 231 том від ректорату Чернівецького університету, 377 томів у спадок від Д. Ончула, 34 томи з університету в Крістіанії і 1101 одиницю періодичних видань.
За своїм багатством фонди університетської бібліотеки займали друге місце в Румунії, поступаючись лише фондам бібліотеки Академії Румунії.
У 1936-1937 н. р. до бібліотеки надійшло 14 844 томи. Станом на 30 вересня 1937 р. університетська бібліотека нараховувала 450632 томи, з яких 166417 (37%) були румунськими. Найціннішим надходженням 1937 р. вважолося фототипне видання “Codex Argenteus Upsaliensis, issu Senatus Universitatis Upsaliensis”, подароване принцом-спадкоємцем шведського престолу Густавом-Адольфом з нагоди проголошення його почесним доктором Чернівецького університету імені Кароля ІІ.
Вже на кінець 1940 року бібліотека була однією з найбільших бібліотек в колишньому СРСР. По унікумах вона займала місце після Московської публічної бібліотеки ім. В.І. Леніна та Ленінградської бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна.
У 1986 р. створено відділ рідкісних та цінних книг. У фонді зберігається понад 70 тис. примірників XV-XXI ст.: рукописи, інкунабули, палеотипи, стародруки, видання Ельзевірів, Етьєнів, Фробена, видання Паризької Королівської друкарні, сучасні видання та інші. Є 18 українських стародруків, у тому числі „Апостол” Михайла Сльозки 1654 р., „Зерцало богословия” Кирила Ставровецького 1618 р., „Беседы на деяния святых апостолов” Іоанна Златоуста 1624 р., „Меч духовный” Лазаря Барановича 1666 р., „Грамматика польская” Максима Семігіновського 1781 р. Зберігаються колекція Габсбургів, особисті бібліотеки першого ректора Чернівецького університету К. Томащука, професорів Є. Козака, І. Чередниченка, І. Співака, буковинського педагога і громадського діяча І. Карбулицького, бібліотека та архів видатного українського філолога В. І. Сімовича та ін.
В 2002 році „Фонд рукописів, стародруків, рідкісних видань” та фонд “Буковинензія” Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича визнано науковим об’єктом, що становить національне надбання .
В даний час в цій будівлі розташований головний корпус Чернівецького національного державного університету імені Юрія Федьковича.
Зведена в 1864-1882 роках за проектом чеського архітектора Йозефа Главки, резиденція митрополитів Православної церкви Буковини і Далмації являє собою органічне поєднання архітектурних стилів. Об'єкт містить духовну семінарію і монастир і є видатним прикладом історичної архітектури XIX століття.
Домінантою Семінарського корпусу є хрестоподібна церква, увінчана куполом. Її оточують парк і сад з рідкісними породами дерев. Ансамбль втілює архітектурні та культурні впливи багатьох епох, починаючи з візантійської, і віддзеркалює впливовість православної церкви за часів правління Габсбургів.
ЮНЕСКО зазначає, що цей пам'ятник символізує політику релігійної терпимості Австро-Угорської імперії.
Досі в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україна була представлена чотирма об'єктами: Софією Київською і Києво-Печерською лаврою, історичним центром Львова і загальним природним об'єктом "Одвічні букові ліси Карпат і реліктові букові ліси Німеччини" (Словаччина, Україна, Німеччина).
Наукова бібліотека Чернівецького національного університету є однією з найстаріших і найцінніших бібліотек України.
З середини ХІХ ст. Буковина була окремим коронним краєм - герцогством Буковина. На той час в краї було чимало урядовців, освічених та інтелігентних осіб, які прагнули щирих змін на користь краю . Одним із традиційних шляхів, який уможливлював розв’язання подібних питань, були освіта і виховання, де бібліотеці відводиться цілком належне місце. Крайовий президент Буковини Адальберт фон Генніґер (1849 - березень 1853 рр.) приділяв освіті значну увагу і надав допомогу в справі заснування Крайової бібліотеки.
В поміщика села Вікно (теперішнього Заставнівського р-ну) Михая Зотти виникла ідея заснувати першу Крайову публічну бібліотеку. Восени 1850 р. він зініціював зібрання однодумців, які висловили готовність зібрати суму в 1000 флоринів для її заснування, а Карл фон Мікулі, відомий піаніст, учень Фредеріка Шопена і майбутній директор Львівської консерваторії, з цією ж метою передав усю виручку (1030 флоринів) від своїх зимових концертів 1850-1851 рр. 26 березня 1851 р. однодумці зібралися у крайового президента Адальберта фон Генніґера, який схвалив і підтримав цю ідею.
20 квітня 1851 р. відбулися збори ініціативної групи зі створення Крайової бібліотеки, на яких вирішили утворити “Товариство Крайової бібліотеки”, склад якого був затверджений Міністерством культури Австрії 18 травня 1851 р.
4 жовтня 1875 р. Крайова публічна бібліотека Буковини стала університетською.
Уряд виділив кошти на придбання необхідної літератури для навчання студентів. За ці кошти закупили декілька приватних бібліотек у Мюнхені, Лінці, Празі, Відні та інших містах. На кінець 1875 р. університетська бібліотека нараховувала у своїх фондах понад 31 тис. томів.
У 1875-1882 роках відомий громадський діяч Буковини Михай Зотта передав у бібліотеку добірку книг із правознавства у кількості 200 томів. Залишив свій слід в історії бібліотеки і перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук. Завдяки подарункові його вдови було утворено окремий відділ фонду під номером 91 “Бібліотека Томащука”, який налічує 2249 томів, 81 підшивку й 51 таблицю.
З 1903 р. посаду директора університетської бібліотеки займав Йоганн Полек - професор філології, краєзнавець, високоерудована людина, поліглот. Й. Полек досконало володів вісьмома мовами. Він часто подорожував по Буковині, вивчав архівні матеріали, опубліковував чимало праць. Більше 20-ти творів науковця зберігаються в бібліотеці й сьогодні.
З 18 червня 1916 р. до 2 серпня 1917 р. (часу перебування тут втретє російських військ) бібліотека була опечатана. У січні - березні 1917 р. двічі була загроза вивозу книжкового фонду до Росії.
Завдяки зусиллям Роберта Клемента, заступника директора та бібліотекаря 1 класу Нектарія Котлярчука, яких Франц Баумгакл залишив головними відповідальними за збереження книжкових фондів, жодна із книг не покинула стін бібліотеки. Віденські урядовці планували перевезти бібліотеку з Чернівців в Зальцбург, Відень, Оломоуц чи Прагу. В жовтні 1918 р. президія крайового правління Буковини та академічний сенат університету прийняли рішення про евакуацію бібліотеки. Книги вирішили транспортувати у 18-ти вагонах до Відня. Деякі професори запропонували в першу чергу відібрати і перевезти до Лейпцігського університету книги з історії, вважаючи їх найбільш цінною частиною книгозбірні. Але швидкий розпад Габсбурзької монархії перешкодив реалізації цього плану.
Станом на 31 грудня 1924 р. бібліотека нараховувала 271695 томів та 14796 періодичних видань. До фондів бібліотеки належали 267 рукописів, з яких 25 вважалися особливо цінними. З румунських стародруків нараховувалось 24 книги видані у період з 1693 по 1817 рр. У 1924-1925 н. р. бібліотека отримала 319 томів видання Ліги Націй, 286 томів від міністерства закордонних справ Франції, 231 том від ректорату Чернівецького університету, 377 томів у спадок від Д. Ончула, 34 томи з університету в Крістіанії і 1101 одиницю періодичних видань.
За своїм багатством фонди університетської бібліотеки займали друге місце в Румунії, поступаючись лише фондам бібліотеки Академії Румунії.
У 1936-1937 н. р. до бібліотеки надійшло 14 844 томи. Станом на 30 вересня 1937 р. університетська бібліотека нараховувала 450632 томи, з яких 166417 (37%) були румунськими. Найціннішим надходженням 1937 р. вважолося фототипне видання “Codex Argenteus Upsaliensis, issu Senatus Universitatis Upsaliensis”, подароване принцом-спадкоємцем шведського престолу Густавом-Адольфом з нагоди проголошення його почесним доктором Чернівецького університету імені Кароля ІІ.
Вже на кінець 1940 року бібліотека була однією з найбільших бібліотек в колишньому СРСР. По унікумах вона займала місце після Московської публічної бібліотеки ім. В.І. Леніна та Ленінградської бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна.
У 1986 р. створено відділ рідкісних та цінних книг. У фонді зберігається понад 70 тис. примірників XV-XXI ст.: рукописи, інкунабули, палеотипи, стародруки, видання Ельзевірів, Етьєнів, Фробена, видання Паризької Королівської друкарні, сучасні видання та інші. Є 18 українських стародруків, у тому числі „Апостол” Михайла Сльозки 1654 р., „Зерцало богословия” Кирила Ставровецького 1618 р., „Беседы на деяния святых апостолов” Іоанна Златоуста 1624 р., „Меч духовный” Лазаря Барановича 1666 р., „Грамматика польская” Максима Семігіновського 1781 р. Зберігаються колекція Габсбургів, особисті бібліотеки першого ректора Чернівецького університету К. Томащука, професорів Є. Козака, І. Чередниченка, І. Співака, буковинського педагога і громадського діяча І. Карбулицького, бібліотека та архів видатного українського філолога В. І. Сімовича та ін.
В 2002 році „Фонд рукописів, стародруків, рідкісних видань” та фонд “Буковинензія” Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича визнано науковим об’єктом, що становить національне надбання .