Єгипет грізний. Море і піски.
І сфінкс стоїть над пусткою пихато.
На сонці гріються чиїсь старі кістки.
Торують шлях собі похнюплені солдати.
І шаблі оголивши лезо,
Іде, серйозний не на жарт,
Неначе другий Юлій Цезар
В кафтані білім Бонапарт.
Вони Європу просувають далі
До синіх гір і жовтих пірамід
Це лицарі суворі і зухвалі.
І Бонапарт, обличчям мов граніт.
До сфінкса підійшов і подивився скоса
Володар всіх земель і орденів
Та сфінкс стоїть, йому відбили носа,
А не схиляє перед Бонапартом брів.
Отак стояв у пелені омани...
Чекаючи на сфінксовий уклін.
Француз хотів великої пошани
А сонце смажило його з усіх сторін.
І впав невільно через дві години.
У золотий розжарений пісок.
Лиш кров в очах, і випнуті судини.
На лобі тліє кожний волосок.
Хтось закричав: "Погано генералу"...
І кинулись його на руки підіймать.
За обрій сонце скоро впало
Дощі почали землю напувать...
Пройшли часи. Він вмер на острові Єлени...
А сфінкс стоїть, як хмара навісна.
Не вклониться земним отой, чиї проблеми
Не з світу цього,
Чия душа насправді неземна...