Лампа на дроті
Вже третій рік над моєю головою висить просто лампа на дроті. З пролетарською недбалістю вона освітлює наше вечірнє життя, відчуваючи себе незмінним старожилом помешкання. Вона впевнена у власній недоторканості, бо пам’ятає часи щасливого переселення в новобудову, коли через дірки в даху можна було побачити блакитне небо, посуд мився в ванній, а малий повзав серед мішків з цементом та банок з фарбами.
Іноді я підриваюсь і йду досліджувати асортимент в магазині «Світло». Продавець вже знає мене в обличчя і не дивується моєму некомерційному паломництву до його різноманітно сяючих святинь. Чого там тільки немає! Від простеньких кульок по 50 гривень до пихатих витворів за штуку зелених; від вегетативних потвор, оздоблених зразами, до бамбукової люстри моєї мрії.
Вона класна, бо виходить за межи ірпінської естетики, тому й висить не продана вже другий рік. Я ходжу дивитися на неї як в музей, але все одно не куплю. Велика дуже! Під неї треба кімнату 20-25 квадратів. Та й ще 200 доларів коштує. Хоча проблема не в грошах, вони нібито є. Проблема у нерішучості та незрілості, інерції та невпевненості, інакше кажучи, проблема у проблемі вибору.
А поки що кожного дня я прокидаюсь, і перше, що бачу в реалі, є лампа на дроті. Вона теж класна. Ностальгічно-совецька - «колективізація енд електрифікація». Прикольно-дитяча - «висит груша, низзя скушать». Збоченно-естетична - «хай-тек енд урбанізм»...
Щось мені підказує, довго ще вона висіти буде…