(no subject)
В одному з переходів, по дорозі на роботу, працює в кавовому ларьочку симпатична молода жінка. Симпатична як для контингента звичайного київського переходу, хоча мені ніколи не вдавалося її нормально розгледіти за пластиковою рамою і розставленими на вітрині баночками. Майже увесь час якийсь мужичок стоїть у її віконечка і веде з нею милі бесіди. В дні, коли там працює значно старша і менш приваблива жінка, біля ларьочка ніколи ніхто не стоїть. Отак краса може запросто підтримувати бізнес.
На минулому офісі, на одному з колишніх проектів, наш колега Женька-жменька сидів біля кулера. Женька був досить комунікативним, і вигідне місце дозволяло йому слугувати місцем збору і поширення новин. Підійде людина попити водички чи зробити собі газованої, або залити окропом чай-каву, спитаєш у неї, як справи, а вона тобі і викладе все, що у неї на серці. Так думки і враження передавалися з уст в уста і ширилися офісом.
Якось в мене теж зародилася маленька мрія попрацювати, може, у вільний час, в магазинчику чи кіоску, де продають і можна попити каву. Я був би таким собі хіпстером-інтелектуалом-барменом: ставив би клієнтам якусь жирну музичку, читав би їм уривки з Пруста і Ґамсуна, задавав би світоглядні або якісь дурні-прості запитання. Поприкрашав би своє робоче місце, запалював би аромопалички, бухав би з гостями коньяк чи абсент.
При тому що я ніколи особливо не любив спілкування, зосереджений був, в основному, на власному внутрішньому світі. З часом навчився отримувати задоволення від перебування у товаристві людей. Принаймні за ними можна спостерігати і помічати милі деталі. Якщо ти неговіркий, більшість людей все одно можуть завалити тебе купами інформації - тобі лишається тільки слухати. А перекинутися парочкою слів про погоду, курс долара, відпустки або політику - це не так і складно.