думається
такий сьогодні деньок файний видався.. гарна погода
Сьогодні день газдині в моїй особі в моєму родинному світі.
Перше: я таки вирішала для себе, що максималістка у справах... як не роблю, то не роблю, як все - то роблю все
Друге: і найважливіше - зрештою стосується роздумів.
отож , порпалась сьогодні в своємиу квітнику, слава Богу, маю таку розкіш в своєму домі, і подумалось мені одразу про світлинки. Багато подорожую, багато знимкую, а рідного дому - практично немає... чому? - видається так, що не цінуємо того, поки не втратимо.. але ж то найрідніше: кожна дрібничка тішить око, кожна річ надзвичайно дорога. ну так. Ті місця до яких подорожую залишаються на плівці, а рідні - в серці. Інший аспект, який уже переноситься з місцинок до осіб. Пробіглась в думках по своїх улюблених світлинках - дуже мені стало прикро - майже немає там нійрідніших, немає сімї, або навіть якшо брати процентне співвідношення - дуже маленька цифра. Паралельно згадую родинні старі альбоми, старі себто 100-річної давності - там тільки родинні місця ну і, звісно, тільки обличчя найрідніших. чому так? Якщо заглибитись в цю картину - дуже чітко видно, що в нашому сьогоднішньому суспільстві родинні цінності перекинулись з ніг на голову.
Яка причина того, що так мало світлинок з рідними, батьками? -- Розбіжності поглядів? не ті вподобання? з ними нудно? Можливо, їх взагалі немає? ну так, якщо тодішні родини налічували в гіршому випадку 6 дітей, а вмоєму 12, то не дивно. Не одноразово помічала - діти соромляться своїх батьків.. Трохи вирісши одразу йдуть жити окремо, рідні брати, сестри часто стають сусідами. Батьки - обузою. нещодавно мене моя подруга запитала чому я жиу з батьками, і це питання мене ввело в "штопор", а тому, що так має бути, що так годиться дівчині, що так заведено в моїй родині, що батьки аж ніяк не є завадою мого особистого життя...
Що так сильно зруйнувало те, що є найважливішим, що є фундаментом розвитку суспільства? Що так не терпить плекання любові?
З того всього - найріднішими особами для нас є друзі, які, зазвичай, з роками змінні, а ті кого ми любимо насправді, часто залишаються нами в тіні. чому?
ось так я сьогодні поралась в саду своєї бабці. Любила її дуже )
ну і на завершення :) моя мама з моїми друзями на подвір'ї мого дому )
Сьогодні день газдині в моїй особі в моєму родинному світі.
Перше: я таки вирішала для себе, що максималістка у справах... як не роблю, то не роблю, як все - то роблю все
Друге: і найважливіше - зрештою стосується роздумів.
отож , порпалась сьогодні в своємиу квітнику, слава Богу, маю таку розкіш в своєму домі, і подумалось мені одразу про світлинки. Багато подорожую, багато знимкую, а рідного дому - практично немає... чому? - видається так, що не цінуємо того, поки не втратимо.. але ж то найрідніше: кожна дрібничка тішить око, кожна річ надзвичайно дорога. ну так. Ті місця до яких подорожую залишаються на плівці, а рідні - в серці. Інший аспект, який уже переноситься з місцинок до осіб. Пробіглась в думках по своїх улюблених світлинках - дуже мені стало прикро - майже немає там нійрідніших, немає сімї, або навіть якшо брати процентне співвідношення - дуже маленька цифра. Паралельно згадую родинні старі альбоми, старі себто 100-річної давності - там тільки родинні місця ну і, звісно, тільки обличчя найрідніших. чому так? Якщо заглибитись в цю картину - дуже чітко видно, що в нашому сьогоднішньому суспільстві родинні цінності перекинулись з ніг на голову.
Яка причина того, що так мало світлинок з рідними, батьками? -- Розбіжності поглядів? не ті вподобання? з ними нудно? Можливо, їх взагалі немає? ну так, якщо тодішні родини налічували в гіршому випадку 6 дітей, а вмоєму 12, то не дивно. Не одноразово помічала - діти соромляться своїх батьків.. Трохи вирісши одразу йдуть жити окремо, рідні брати, сестри часто стають сусідами. Батьки - обузою. нещодавно мене моя подруга запитала чому я жиу з батьками, і це питання мене ввело в "штопор", а тому, що так має бути, що так годиться дівчині, що так заведено в моїй родині, що батьки аж ніяк не є завадою мого особистого життя...
Що так сильно зруйнувало те, що є найважливішим, що є фундаментом розвитку суспільства? Що так не терпить плекання любові?
З того всього - найріднішими особами для нас є друзі, які, зазвичай, з роками змінні, а ті кого ми любимо насправді, часто залишаються нами в тіні. чому?
ось так я сьогодні поралась в саду своєї бабці. Любила її дуже )
ну і на завершення :) моя мама з моїми друзями на подвір'ї мого дому )