Присвячується весні.
...Нахлинуло вмить купу спогадів. Ніби й літо на носі, а гріє сніг січньо-грудня. Ото був перший за останній час безбашний хід горами. Сніг рипів під ногами, мороз ще був не тільки в повітрі але й між нами. Проте у всьому відчувалась весна, так ніби все ось-ось розтане і поллється нестримним весняним струмком, весна кричала через погоду, тепло наших тіл виривалось з-під пухових курток.
Після довгих хилянь між правильним і шаленим, я , все ж таки, перехилилась до другого. І понесло…
Невпевнено ступила я на кривенький брук біля старого австрійського будинку, весна вже просто не давала проходу, ніжне сонце впевнено пестило щоки, вітерець лапався за шию, земля парувала готовністю породити нове життя. Ти стояв підпершись своїм наплічником, я крокувала назустріч. Ти мило усміхнувся і якось так по своєму зробив спробу мене обняти, це був жест, ну нарешті, підкорилась, я несміливо усміхнулась. Зробивши останні закупи в найближчому магазині, ми пішли прямим кроком до першої ліпшої маршрутки, яка мала б забрати нас в горби, повні ще зими.
Так воно і сталось...
Ми були як весна - знали як має бути, ми були як зима - тримались того що належало нам по праву...
вирвано з КОНтексту