Гімназія № 5. Продовження.
ОТРИМАЛА ПРИЄМНУ ЗВІСТКУ ВІД ЮЛІЇЇ(див. попередній запис)
РЕЗУЛЬТАТИ ВЖЕ Є!!!
СИТУАЦІЯ НАВКОЛО ГІМНАЗІЇ №5
Друзі! Щиро дякую за Ваші коментарі та підтримку! За перевіреною інформацією директорка гімназії №5 Суптеля ще вчора отримала "по шапці" завдяки нашому дзвінку до запорізького ОБЛВНО. Ще вчора після нагоняю від вищих інстанцій вона ПРИБРАЛА прапор Росії зі свого робочого місця! І це при тому, що особисто мені заявляла в п'ятницю: "Флаг России не уберу! Ни при каких условиях! Иначе это будет малодушием с моей стороны". А теперь питання: "И кто же из нас смалодушничал???"
Вважаю це нашою невеличкою ПЕРЕМОГОЮ! Дякую всім, хто відгукнувся, за підтримку! Вірю: разом ми зможемо навести лад у нашому місті. І нехай кожен, хто отримує свою зарплатню з біджета України, пам'ятає: МИ його роботодавці і будемо контролювати те, як вони виконують свої обов'язки, і вимагати якості!
МИ МАЄМО УНІКАЛЬНИЙ ШАНС ЗМІНИТИ НАШУ КРАЇНУ, але для цього потрібно боротися, адже просто так ніхто на захоче відходити від "кормушки". Перед своїми дітьми і нащадками ми не маємо морального права не використати цей ШАНС.
Сьогодні потрібно активно діяти на всіх рівнях.
На жаль, нерідко в Мелітополі можна почути питання тих, хто сумнівається у можливості змін в Україні: "Ну и чего вы добились? За что стоял ваш Майдан?"
Сьогодні на такі питання я з гордістю можу відповісти:
1) Ще в п'ятницю 30 травня після інцеденту в гімназії №5, я зателефонувала в Запорізьке ОБЛВНО і подала скаргу. Реакція у Мелітополь поступила одразу. Директорка Суптеля "отримала нагоняй" і прапор Росії зняла. Хіба це не досягнення? Хіба так працювали наші органи управління освіти за режиму Януковича?
2) В цю ж п'ятницю написала свою статтю і виклала у фейсбуці. Реакція людей просто радувала, адже зникла така звична для багатьох байдужість і принцип "моя хата скраю". Люди активно обговорювали, писали пропозиції. Це свідчення того, що у нашому місті створюється активна ГРОМАДА, здатна контролювати діяльність чиновників. Хіба такою була б реакція за часів Януковича? Тоді було страшно навіть коментарі писати. А зараз ми стали принциповими, сміливими і волелюбними, готовими виборювати свої права. Колеги одразу підказали, кому варто писати в Київ, за що їм дуже дякую.
3) В суботу вдень відправила свою гнівну статтю (повідомленням через фейсбук) заступнику Міністра освіти і науки Павлу Полянському та директорові Українського центру оцінювання якості освіти Ігорю Лікарчуку. Ви не повірете... але відповіді отримала вже через кілька годин - гідні людські відповіді, не відписку (до речі, вони обидві у мене на сторінці викладені). Моя знайома відправила мій лист міністру освіти Сергію Квіту. Він теж відповів: "Дякую. Я вже маю цю інформацію. Не залишимо".
А тепер скажіть мені, ХІБА НЕ ЗА ЦЕ СТОЯВ МАЙДАН? Щоб ми, батьки з провінційного міста досить далекого від Києва, могли БЕЗПОСЕРЕДНЬО звернутися до міністра та його заступників і через кілька годин отримати відповідь, незважаючи на вихідний день. А результат теж буде,побачите. Ось так працює НОВА СИСТЕМА ВЛАДИ. Та система, яка служить людям, а не калічить їх. Та система, за яку віддали свої життя ГЕРОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, загиблі українські військові... На жаль, вони вже не зможуть жити в НОВІЙ УКРАЇНІ. А ми не маємо морального права їх зрадити. Тому ДАВАЙТЕ ПРАЦЮВАТИ НАД СТВОРЕННЯМ ТАКОЇ КРАЇНИ, ЗА ЯКУ СТОЯВ МАЙДАН. Ми вже почали цей процес і зупинятися неможна!!!
Від себе додам: в мене бувають хвилини слабкості, коли читаю скільки в нашій країні зрадників та корупціонерів, коли на сході вбивають наших хлопців, чим більше часу минає з Майдану, тим більше вспливає на поверхню бруду, і тоді опускаюься руки, хочеться плакати від розпачу. Ще й деякі "друзі" та родичі підливають масла в огонь своїми злобними репліками - "Це все ви, зі своїм Майданом винні" Так ось, вночі я вкладаю спати Ярослава і сідаю читати новини в ФБ - про те, як тендітні жінки збирають тоннами броніжилети, харчі, запчастини; про те як молодь передає депутатам порядокденний і вони ухвалюють необхідні закони; про те, як одну знахабнілу директорку ставлять на місце завдяки розголосу в соціальній мережі; багато маленьких, але таких потрібних нам ПЕРЕМОГ. Від цих повідомлень вирастають крила
РЕЗУЛЬТАТИ ВЖЕ Є!!!
СИТУАЦІЯ НАВКОЛО ГІМНАЗІЇ №5
Друзі! Щиро дякую за Ваші коментарі та підтримку! За перевіреною інформацією директорка гімназії №5 Суптеля ще вчора отримала "по шапці" завдяки нашому дзвінку до запорізького ОБЛВНО. Ще вчора після нагоняю від вищих інстанцій вона ПРИБРАЛА прапор Росії зі свого робочого місця! І це при тому, що особисто мені заявляла в п'ятницю: "Флаг России не уберу! Ни при каких условиях! Иначе это будет малодушием с моей стороны". А теперь питання: "И кто же из нас смалодушничал???"
Вважаю це нашою невеличкою ПЕРЕМОГОЮ! Дякую всім, хто відгукнувся, за підтримку! Вірю: разом ми зможемо навести лад у нашому місті. І нехай кожен, хто отримує свою зарплатню з біджета України, пам'ятає: МИ його роботодавці і будемо контролювати те, як вони виконують свої обов'язки, і вимагати якості!
МИ МАЄМО УНІКАЛЬНИЙ ШАНС ЗМІНИТИ НАШУ КРАЇНУ, але для цього потрібно боротися, адже просто так ніхто на захоче відходити від "кормушки". Перед своїми дітьми і нащадками ми не маємо морального права не використати цей ШАНС.
Сьогодні потрібно активно діяти на всіх рівнях.
На жаль, нерідко в Мелітополі можна почути питання тих, хто сумнівається у можливості змін в Україні: "Ну и чего вы добились? За что стоял ваш Майдан?"
Сьогодні на такі питання я з гордістю можу відповісти:
1) Ще в п'ятницю 30 травня після інцеденту в гімназії №5, я зателефонувала в Запорізьке ОБЛВНО і подала скаргу. Реакція у Мелітополь поступила одразу. Директорка Суптеля "отримала нагоняй" і прапор Росії зняла. Хіба це не досягнення? Хіба так працювали наші органи управління освіти за режиму Януковича?
2) В цю ж п'ятницю написала свою статтю і виклала у фейсбуці. Реакція людей просто радувала, адже зникла така звична для багатьох байдужість і принцип "моя хата скраю". Люди активно обговорювали, писали пропозиції. Це свідчення того, що у нашому місті створюється активна ГРОМАДА, здатна контролювати діяльність чиновників. Хіба такою була б реакція за часів Януковича? Тоді було страшно навіть коментарі писати. А зараз ми стали принциповими, сміливими і волелюбними, готовими виборювати свої права. Колеги одразу підказали, кому варто писати в Київ, за що їм дуже дякую.
3) В суботу вдень відправила свою гнівну статтю (повідомленням через фейсбук) заступнику Міністра освіти і науки Павлу Полянському та директорові Українського центру оцінювання якості освіти Ігорю Лікарчуку. Ви не повірете... але відповіді отримала вже через кілька годин - гідні людські відповіді, не відписку (до речі, вони обидві у мене на сторінці викладені). Моя знайома відправила мій лист міністру освіти Сергію Квіту. Він теж відповів: "Дякую. Я вже маю цю інформацію. Не залишимо".
А тепер скажіть мені, ХІБА НЕ ЗА ЦЕ СТОЯВ МАЙДАН? Щоб ми, батьки з провінційного міста досить далекого від Києва, могли БЕЗПОСЕРЕДНЬО звернутися до міністра та його заступників і через кілька годин отримати відповідь, незважаючи на вихідний день. А результат теж буде,побачите. Ось так працює НОВА СИСТЕМА ВЛАДИ. Та система, яка служить людям, а не калічить їх. Та система, за яку віддали свої життя ГЕРОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, загиблі українські військові... На жаль, вони вже не зможуть жити в НОВІЙ УКРАЇНІ. А ми не маємо морального права їх зрадити. Тому ДАВАЙТЕ ПРАЦЮВАТИ НАД СТВОРЕННЯМ ТАКОЇ КРАЇНИ, ЗА ЯКУ СТОЯВ МАЙДАН. Ми вже почали цей процес і зупинятися неможна!!!
Від себе додам: в мене бувають хвилини слабкості, коли читаю скільки в нашій країні зрадників та корупціонерів, коли на сході вбивають наших хлопців, чим більше часу минає з Майдану, тим більше вспливає на поверхню бруду, і тоді опускаюься руки, хочеться плакати від розпачу. Ще й деякі "друзі" та родичі підливають масла в огонь своїми злобними репліками - "Це все ви, зі своїм Майданом винні" Так ось, вночі я вкладаю спати Ярослава і сідаю читати новини в ФБ - про те, як тендітні жінки збирають тоннами броніжилети, харчі, запчастини; про те як молодь передає депутатам порядокденний і вони ухвалюють необхідні закони; про те, як одну знахабнілу директорку ставлять на місце завдяки розголосу в соціальній мережі; багато маленьких, але таких потрібних нам ПЕРЕМОГ. Від цих повідомлень вирастають крила