(no subject)
Рускі зібралися разом
і вбили усіх
українських дітей поодинці
кожного з нас,
навіть сторічного,
хто не забавляється уже
так безтурботно,
хто заковтує зонд тривоги
щоранку.
Раніше смерть
підступала так близько
тільки в казках
і від того у неї
не віриш ще більше.
Ми вдягаємо
плаття наших бабусь,
міряємось стегнами з ними,
шукаєм розради
в їхніх дівочих секретах.
У симпатичному хлопчику,
який подає тобі келих,
бачиш інше невинноубієнне дитя,
яке тягнеться ніжною ручкою
до твоїх розпашілих грудей.
Речі які раніше лякали
починають здаватися милими
чи зрозуміли ми
більше чогось про життя,
відколи усіх нас-дітей
безседечно убили?