(no subject)
BIT YOUR TONGUE
Заморожені готові страви
із дотриманням
правил cold chain -
одна із багатьох дрібниць
за якими я приїхала в Європу.
Серед іншого також були
юнаки, схожі на античних богів,
які читають у акуртних трамвайчиках
паперові книжки
із заголовками:
“Race, class, ethnicity, sexuality -
when it became an issue”,
а також фестивалі
переосмисленого порно.
Попри усе різноманіття
і доступність
свіжого і здорового харчування,
яке пропонували мені на щодень
хіпстерські київські ресторани
заморожені рагу
чи тим паче качині ніжки
а особливо чорничні пироги -
давній фетиш
і гештальт з 90-их
який я закриваю у PICARD
о 12:15 в неділю.
Продавець
поспішає до мене на касу,
у нього на обличчі
гримаса болю.
«Вдарилися?» -
співчуваю я йому
«Ауч, колінком» -
скаржиться він
«Нічого, вже от
кінець робочого тижня…» -
підбадьорюю його я
(за графіком,
розсувні двері магазину
зачиняться одразу
за моїм гештальтом)
«Але я працюю і в понеділок,
і у вівторок працюватиму -
такий от кінець тижня,
таке от життя, -
ґнирає він, -
А ви звідки?»
«З України», -
кажу я ніби між іншим,
розслаблено,
наче не намагаючись
привертати зайвої уваги,
прикладаючи акуратно палець
до Apple pay,
щоб з першого разу
зарахувалтся гроші
дислоковані десь у банку
в зоні гострих бойових дій -
це здається мені магією
і я дослівно наче
торкаюся до потойбіччя.
«Coool…», - каже він,
Перекусуючи паличку
свого пом‘якшеного
франкофонного L
навпіл.
Я кажу йому:
«Нічого, знаєш,
мене вчили
не мірятися болем».
А потім ще тиждень
відчуваю на кінці язика
маленьку ґульку,
яку кусаю і згризаю.
Щоб полегшити біль
чи може навпаки -
роздразнити,
то ж така тонка межа,
таке витанцьовування
довкола насолоди,
я дряпаю розятрену ранку
об краєчок
поливаного гонятка
чи то емальованої кружки
з написом:
«Kyiv, warm inside»
у якому невдовзі
спечу Великодню паску.
«Чи перетворює це мене
на екзальтовану діаспорянку?» -
кусаю я себе за язик знову.