(no subject)
Іноді здається,
що ми її підпридумали -
зібрали декілька
непевних підстав,
і від того вона така -
недоуявлена.
Прозора.
Неозора.
Неонова -
Нео! Нова!
Легка і важка водночас,
бо хоч і невагома,
коли несеш її -
вислизає.
Падає.
Ми зшивали її
невидимими стібками,
як діти, які граючись
проштрикують голкою
найтонший шар шкіри;
іноді коляться до крові.
І від того кровопускання,
вона стає нам ріднішою.
Ми натягували її на себе,
як тісний одяг
на мокре тіло,
підстрибуючи
на одній нозі -
це було некомфортно.
Ми ставили вантажі
на спину своїй мрії,
щоб перевірити,
наскількивона сильна,
що витримає,
а щоб похизуватися
І самих себе переконати,
друкували її
на пластикових пакетах,
які не згниють і за пару століть -
це мало зробити мрію
іще міцнішою.
Розмовляючи між собою,
ми думали про щось інше
і щиро у цьому зізнавалися,
наприклад,
це би міг бути
ящик тигрових креветок
подарований на Різдво
і забутий
за диваном у вітальні,
про таке
завжди варто подумати,
але креветки
нам були знайомі
тільки дрібні,
кримські.
Ми шукали
спільне почуття гумору
і відчуття кордонів -
виходило так собі,
тож ми докуповували
ящики пива
в капронових пляшках,
а як не допомагало,
то й горілки -
але не те щоб після неї
ставало краще…
Тож доводилося
переходити на інший бік,
ступати червоними шпильками
на білі смужки зебри,
перестрибуючи чорні.
Ми ховалися.
Кожен до себе -
бо ми ж і так
її
радше за все
вигадали.
І тоді до нас вигукнули:
- Гей! Ви там є?!
- Є?! -
наче перепитали ми
у луни
і у себе.
- Стоїте?
- Ви це до кого? -
осміліли ми,
все ще не до кінця
вірячи у свої вигадки,
наче зі сторони
вслухаючись у звук,
який йде зсередини
і дивуючися
розмаїттю цього
багатоголосся…
- Ми її у вас заберемо!
- А дзуськи! -
відповіли ми,
а про себе подумали:
отож значить,
вона таки існує?
значить вона не є
лише результатом
нашої вигадки,
якщо й інші,
її
краще за нас
бачать.