Нісенітниця + свідомість + глузд

[harnack]

Нісенітниця: глибинне українське слово: "ні се - й - ні те"!
Свідомість - со-відомість: і се і те разом.
Со-вість (вість = відомість: відати = видіти): без совісти можна пропасти без вістки й для самого себе: збезвіститися: бути "ніде", невидимим, зненавидженим!...
Ніяковість, (з)ніяковіти, зніяковіння, ніяко, ніяково, ніяк, аніяк: ні сяк - ані так

Comments

Re: Безбожний чи Безглуздий чи Нісенітний?

[harnack]

Тож в чому ото глузд самого Бога, який ото всемогутній глузд самого Бога? Запитуймо саме українською, всемогутнім глуздом мови!
Наш тільки бач "здоровий глузд", "маломогутній глузд" - аж до такої міри знемовлений та безбожний та безмовний, що отому й безглуздий.

Українізми "нісенітний" та "безглуздий" - мають ущерть і глузду і осейності та отойності: ущерть мовоглузду. Спільний український глузд - є соборним українським глуздом - бо саме він є "здоровим глуздом".

Отут почалося - і варто продовжити:

Українізм "здоровий глузд" варто зтематизувати аж до самого безглуздого глузування (глузд + глуз + глузувати). Отам справжня українська етимологічна унікальність смислів та сенсів та глибинна органічність мови, вже незалежно від Арістотелівського "спільного смислу" (пізнішого концепту "перцепція").

Звідсіля:

http://ua-etymology.livejournal.com/276521.html?thread=3784745#t3784745

А "спільний сенс/смисл/чуття" Арістотеля ставить вимогу мати "спільний український глузд" - бо забезпечений саме українською мовою сущий та насущний "український глузд"... Щоб отаке зрозуміти - непевне декому треба би позбутись саме "здравава вава-смьісла" (бо москво-спільного) та його безглуздості!

Sensus communis [= СПІЛЬНИЙ глузд] (lat. sensus communis, gr. koinê aisthêsis) oder Gemeinsinn (common sense) nannte die ältere Psychologie ein Mittleres zwischen der Sinnestätigkeit der einzelnen Sinne und dem Verstand (Aristoteles, de anima III, 2 p. 425 an 15 tôn koinôn echomen aisthêsin koinên), eine Art inneren Sinnes. Galenus (131-200) zerlegt den inneren Sinn in mehrere Sinne, und Augustinus (353-461) läßt ihn nicht bloß das Empfinden der Sinne, sondern auch ihr Nichtempfinden wahrnehmen (de lib. arb. II, 4).