Про кінець...
Бігаю по хаті, в якійсь роботі. Чую - Юрчик відчайдушно та емоційно мені щось розказує. Якби то була проста історія, то я б, мабуть, лише робила вигляд, що я його слухаю. Але мене заставили розвернутися всім тілом до дитини слова:
"Коли мене хтось б’є або штовхає..."
Думаю - треба спинится і послухати, бо ж я мама чи не мама, кінець кінців? Може його хтось в дитсадку ображає? Підхожу ближче.
"То мені стає дуже боляче…"
Обіймаю, сажу собі на коліна.
"І потім я вже не витримував ті звуки і мене голова почала боліти"
В мене очі чимраз, тим більше округлюються, але коли йде мова про головні болі, починаю усвідомлювати, шо якось воно купи не в'яжеться. Але співчутливо киваю головою, чекаю продовження.
"І кінець..."
Пауза. Я не встигаю слова сказати, як кінець завершується
"...казки".
Я полегшено зітхнула. Казкар він у мене)))