Я не вмію кохати. Але я маю більше, ніж може мені дати кохання
Ввечері проводимо з дітьми стандартний ритуал обціловування та зізнань в любові. Юрчик бере моє личко двома руцями, цілує щічки, носика, очки, лобіка. На секунду спиняється, дивиться в очі, не випускаючи моїх щічок з долоньок, і гордо так каже «Люкс!».
Емоції, котрі я пережила в той момент словами не передати. Ейфорія найвищої степені. Оце воно - справжнє жіноче щастя - материнство. Жоден найкрасивіший мужчина планети не дивився на мене з таким захопленням, щастям, гордістю, задоволенням, ніжністю, щирістю та любов’ю одночасно.
В такі моменти розумієш - що б ти не робила, як би не робила - діти - це найкраще, що ти можеш подарувати цьому світу. І найкраще, що тобі дарує Бог.
Я не знаю, чи здатні переживати такі ж відчуття чоловіки. Знаю кількох, котрі начебто десь приблизно якось так таки можуть.
Але вже не вперше кажу всім, хто має коханих половинок, але боїться чи не хоче народжувати дітей - ви самі в себе крадете щастя. Самі себе відсторонюєте від неземних відчуттів. Самі собі не даєте можливості дізнатися про свій внутрішній потенціал та можливості.
Я - щаслива матуся! Я - шалена від своїх діток матуся! Я - найбагатша матуся! Я - happymami!!! І я впевнена, що кожна мама, котра відчула справжній солодкий смак материнства, повторить мої слова, буква в букву, з заплющеними очима.