103 доба війни
Сьогодні сходили на Михайлівську площу, подивилися на це залізяччя, в яке перетворилася "анало говнєтна" техніка росіян. Мені особисто більш за усе сподобалася навіть не відірвана танкова башта - так, я знаю, що від наших пейзажів в рашистів башту зриває )) - а бойова машина піхоти, яка розрізана точно по діагоналі - їй відірвало гусеницю та півсраки, пардон май френч.
На залізяччі розкидані тут і там речі від окупантів - те, що від них залишилося, так. Якийсь чобіт - правий, мені здається, але можу помилятися. "Паштєт печьоночний" - люди, йому сім, ні, не так, СІМ років!! (в цьому місці моя русофобія троха похитнулася, бо людоньки, вони ж це мали ЖЕРТИ! Але не бійтеся, вона витримала).
Все там просякнуто жахом - нутряним жахом смерті. Там, всередині цього мотлоху, сиділи люди. Вони, мабуть, померли. І мене це радує. Бо вони більш не вбивають нас та наших захисників. "Ти хотів землі цієї..."
А навкруги цього залізяччя бігають та граються діти. Це правильно. Батько ставить доньку на великий танк, щоб сфотографувати. Хлопчик гойдається на танковому хоботі - вверх-вниз. Поруч два хлопці стрибають по хвостових частинах ракет, які вже ніколи нікому не зможуть загрожувати, намагаються застрибнути на хвостову частину від "Точки-У", яка трохи вища за ті снаряди. Діти сміються. Дітям добре.
Я це бачила. Я мусила це побачити. Це життя.
На зворотньому шляху пройшли не скажу, де, побачили не скажу, кого, але дуже-дуже зраділи. Порадійте разом із нами ))
Ну й про життя, так - це вальс випускників 134-ї загальноосвітньої школи міста-героя Харкова на розвалинах їх школи.
На залізяччі розкидані тут і там речі від окупантів - те, що від них залишилося, так. Якийсь чобіт - правий, мені здається, але можу помилятися. "Паштєт печьоночний" - люди, йому сім, ні, не так, СІМ років!! (в цьому місці моя русофобія троха похитнулася, бо людоньки, вони ж це мали ЖЕРТИ! Але не бійтеся, вона витримала).
Все там просякнуто жахом - нутряним жахом смерті. Там, всередині цього мотлоху, сиділи люди. Вони, мабуть, померли. І мене це радує. Бо вони більш не вбивають нас та наших захисників. "Ти хотів землі цієї..."
А навкруги цього залізяччя бігають та граються діти. Це правильно. Батько ставить доньку на великий танк, щоб сфотографувати. Хлопчик гойдається на танковому хоботі - вверх-вниз. Поруч два хлопці стрибають по хвостових частинах ракет, які вже ніколи нікому не зможуть загрожувати, намагаються застрибнути на хвостову частину від "Точки-У", яка трохи вища за ті снаряди. Діти сміються. Дітям добре.
Я це бачила. Я мусила це побачити. Це життя.
На зворотньому шляху пройшли не скажу, де, побачили не скажу, кого, але дуже-дуже зраділи. Порадійте разом із нами ))
Ну й про життя, так - це вальс випускників 134-ї загальноосвітньої школи міста-героя Харкова на розвалинах їх школи.
Click to view