О федерализации Украины
Тема федерализации Украины будет подниматься разными политиками. Уже скоро. И будут ссылаться на В. Чорновола, как на авторитет и чуть ли не автора идеи.
Упреждая события хочу напомнить о событиях почти 20-летней давности, а именно - 4-х Великих Зборах Народного Руху
Далее я цитирую выдержки из научной статьи А..Андрощука. Полностью текст статьи здесь : http://history.org.ua/JournALL/journal/2010/1/3.pdf
"Загострення проблеми автономістських та сепаратистських рухів на початку 1990-х призвело до послаблення позиції прихильників федеративного устрою. Ідеї перебудови України на принципах федералізму почали тлумачитись багатьма політиками, в першу чергу, правоцентристського спрямування, або як антидержавні, або як необґрунтовані та передчасні. Здається саме в цей час ставлення В. Чорновола до проблеми територіального устрою зазнає подальших змін. На наш погляд, остаточний відхід від федеративного проекту для України стався
після 1992 р. і був прискорений вже згаданими чинниками. До такого висновку спонукає дискусія, яка розгорілась на
IV Великих Зборах Народного Руху України (4-6 грудня 1992 р.). На Зборах обговорювалась підготовлена робочою
групою «Концепція державотворення України». Презентуючи «Концепцію», В. Черняк наголосив на важливості питання про форму державного устрою. Викладаючи позицію розробників програмного документу, він відзначив: «Ми виходимо з того, що за історичними, етнічними, політичними, соціально-психологічними чинниками, Україна тяжіє до федералізму. Перспектива України, на наш погляд, - федеративна держава. Ми за поділ України на землі, за регіоналізацією і федералізацією, але на основі принципу соборності України. Ми за федералізацію в розумінні децентралізації». Доповідач наголошував, що мова йшла про перспективу, а в тогочасних умовах Україна мала
залишатися унітарною. Водночас децентралізація розглядалась як шлях до демократизації всієї політичної системи і суспільства: «Ми вважаємо, що поступовий перехід до тривалого процесу земельного поділу україни сприятиме збереженню її соборності… Тобто, надаючи автономію землям, ми будемо сприяти демократизації державності. (…) Крім того, земельна, територіальна організація України, тобто демократизація на місцях, сприятиме нейтралізації авторитарних і тоталітарних тенденцій з боку центральної влади і забезпечить їх демократизацію». Попри намагання згладити категоричні формулювання в ході обміну думками виникла гостра дискусія щодо можливого федеративного устрою України.
Так М. Поровський у своєму виступі вказував на зовнішні, зокрема, російські чинники в провокуванні сепаратистських рухів в різних регіонах України, особливо у Криму, і застерігав від можливих небезпек, які могла нести ідея федералізації: «І тому я сьогодні не міг знову ж таки погодитись із висновками виступаючого з цієї три-
буни шановного пана Черняка про те, що майбутнє України -у федералізмі. Це початок краху… Ідея федералізму є абсолютно ворожою ідеї соборності Української держави. На засадах федералізму негайно, в той час, коли не сформоване державне мислення людей, буде законсервовано сьогоднішній стан русифікації України, в частині регіонів буде введена, виходячи з прав місцевого самоврядування, двомовність, російські школи, видання…
Якщо Росія сьогодні в цілому не може проковтнути Україну, то ця ідея федералізму спричиниться до поглинання її частинами. І тому вважаю, що ми на з’їзді цю ідею повинні абсолютно викреслити, вона не поєднується з ідеєю унітарності Української держави. Це щось таке якби ми захотіли печеного льоду.
Україна повинна бути унітарною, централізованою до сформування державної свідомості людей соборною держа-
вою».
Занепокоєння можливим посиленням відцентрових процесів на місцях, пов’язаним із федералізацією, висловив і
тогочасний Голова Державної адміністрації Львівської області Степан Давимука.
Ще більш категоричним в критиці ідеї федералізації був голова Селянсько-Демократичної ПартіїС. Плачинда: «Наша Селянсько-Демократична Партія принципово стоїть за те, щоб Україна була унітарно-централізованою
державою (оплески). Це сувора необхідність сьогоднішнього дня … (…) Зараз перший період державотворення, і це необхідність - унітарно-централізована держава (федералізація, децентралізація)-це лазівка для шовіністичних сил, для отих, як ми делікатно називаємо, сепаратистських сил, які намагаються розчленувати Україну (оплески)».
Під кінець засідання В. Чорновіл узяв слово, щоб відповісти на подані записки, серед яких багато стосувалось «того нещасного федералізму». Політик, зокрема, сказав: «У нашій програмі державотворення йде мова тільки про перспективу, я навіть не вживав би слово «федералізація»-воно дуже, дуже багатозначне. Воно натякає на якусь державність у державі. Можна говорити тільки про далеку перспективу земельного устрою, розширення місцевого самоврядування…Те, з чим ви не погодитесь, там (в Концепції - А.О.) ніколи не буде».
У результаті, було відредаговано пункт 2. «Концепція державного устрою» у такому вигляді: «За історичними, етнічними, економічними, політичними, соціально-психологічними чинниками українське суспільство не є однорідним. З метою забезпечення незалежності і розбудови повноцінної державності Україна має залишитися унітарною за формою свого державного устрою. При цьому слід рішуче і послідовно проводити децентралізацію функцій державного управління», а також додано пункт «Потребує розв’язання проблема Кримської автономії». Описані дебати остаточно примусили В. Чорновола уникати надалі в своїх виступах питання можливого
федеративного устрою в Україні. Разом з тим, можемо припустити, що це не означало цілковитої відмови від ідеї де-
централізації влади та управління, в тому числі, шляхом запровадження федеративного устрою.
В. Чорновіл й надалі постійно тримав у полі зору Кримську проблему і щоразу реагував на загострення ситуації.
Таким чином, можемо стверджувати, що з часу першого оприлюднення ідеї федеративного устрою для України В. Чорноволом наприкінці 1980-х, позиція політика зазнала помітної трансформації. Ці зміни можна охарактеризувати як рух у напрямку відмови від відверто прямолінійної пропозиції федералізації України і запровадження поділу на 12 автономних утворень (земель) до акцентування необхідності децентралізації в державі, забезпечення реального місцевого самоврядування.
Відтак, федералізація, почала розглядалась В. Чорноволом лише як віддалена перспектива. Така еволюція поглядів політика на проблему не зашкодила різним політичним силам України в наступні роки використовувати та інтерпретувати згадані тут факти у власних цілях в ході гарячих баталій за владу.
Упреждая события хочу напомнить о событиях почти 20-летней давности, а именно - 4-х Великих Зборах Народного Руху
Далее я цитирую выдержки из научной статьи А..Андрощука. Полностью текст статьи здесь : http://history.org.ua/JournALL/journal/2010/1/3.pdf
"Загострення проблеми автономістських та сепаратистських рухів на початку 1990-х призвело до послаблення позиції прихильників федеративного устрою. Ідеї перебудови України на принципах федералізму почали тлумачитись багатьма політиками, в першу чергу, правоцентристського спрямування, або як антидержавні, або як необґрунтовані та передчасні. Здається саме в цей час ставлення В. Чорновола до проблеми територіального устрою зазнає подальших змін. На наш погляд, остаточний відхід від федеративного проекту для України стався
після 1992 р. і був прискорений вже згаданими чинниками. До такого висновку спонукає дискусія, яка розгорілась на
IV Великих Зборах Народного Руху України (4-6 грудня 1992 р.). На Зборах обговорювалась підготовлена робочою
групою «Концепція державотворення України». Презентуючи «Концепцію», В. Черняк наголосив на важливості питання про форму державного устрою. Викладаючи позицію розробників програмного документу, він відзначив: «Ми виходимо з того, що за історичними, етнічними, політичними, соціально-психологічними чинниками, Україна тяжіє до федералізму. Перспектива України, на наш погляд, - федеративна держава. Ми за поділ України на землі, за регіоналізацією і федералізацією, але на основі принципу соборності України. Ми за федералізацію в розумінні децентралізації». Доповідач наголошував, що мова йшла про перспективу, а в тогочасних умовах Україна мала
залишатися унітарною. Водночас децентралізація розглядалась як шлях до демократизації всієї політичної системи і суспільства: «Ми вважаємо, що поступовий перехід до тривалого процесу земельного поділу україни сприятиме збереженню її соборності… Тобто, надаючи автономію землям, ми будемо сприяти демократизації державності. (…) Крім того, земельна, територіальна організація України, тобто демократизація на місцях, сприятиме нейтралізації авторитарних і тоталітарних тенденцій з боку центральної влади і забезпечить їх демократизацію». Попри намагання згладити категоричні формулювання в ході обміну думками виникла гостра дискусія щодо можливого федеративного устрою України.
Так М. Поровський у своєму виступі вказував на зовнішні, зокрема, російські чинники в провокуванні сепаратистських рухів в різних регіонах України, особливо у Криму, і застерігав від можливих небезпек, які могла нести ідея федералізації: «І тому я сьогодні не міг знову ж таки погодитись із висновками виступаючого з цієї три-
буни шановного пана Черняка про те, що майбутнє України -у федералізмі. Це початок краху… Ідея федералізму є абсолютно ворожою ідеї соборності Української держави. На засадах федералізму негайно, в той час, коли не сформоване державне мислення людей, буде законсервовано сьогоднішній стан русифікації України, в частині регіонів буде введена, виходячи з прав місцевого самоврядування, двомовність, російські школи, видання…
Якщо Росія сьогодні в цілому не може проковтнути Україну, то ця ідея федералізму спричиниться до поглинання її частинами. І тому вважаю, що ми на з’їзді цю ідею повинні абсолютно викреслити, вона не поєднується з ідеєю унітарності Української держави. Це щось таке якби ми захотіли печеного льоду.
Україна повинна бути унітарною, централізованою до сформування державної свідомості людей соборною держа-
вою».
Занепокоєння можливим посиленням відцентрових процесів на місцях, пов’язаним із федералізацією, висловив і
тогочасний Голова Державної адміністрації Львівської області Степан Давимука.
Ще більш категоричним в критиці ідеї федералізації був голова Селянсько-Демократичної ПартіїС. Плачинда: «Наша Селянсько-Демократична Партія принципово стоїть за те, щоб Україна була унітарно-централізованою
державою (оплески). Це сувора необхідність сьогоднішнього дня … (…) Зараз перший період державотворення, і це необхідність - унітарно-централізована держава (федералізація, децентралізація)-це лазівка для шовіністичних сил, для отих, як ми делікатно називаємо, сепаратистських сил, які намагаються розчленувати Україну (оплески)».
Під кінець засідання В. Чорновіл узяв слово, щоб відповісти на подані записки, серед яких багато стосувалось «того нещасного федералізму». Політик, зокрема, сказав: «У нашій програмі державотворення йде мова тільки про перспективу, я навіть не вживав би слово «федералізація»-воно дуже, дуже багатозначне. Воно натякає на якусь державність у державі. Можна говорити тільки про далеку перспективу земельного устрою, розширення місцевого самоврядування…Те, з чим ви не погодитесь, там (в Концепції - А.О.) ніколи не буде».
У результаті, було відредаговано пункт 2. «Концепція державного устрою» у такому вигляді: «За історичними, етнічними, економічними, політичними, соціально-психологічними чинниками українське суспільство не є однорідним. З метою забезпечення незалежності і розбудови повноцінної державності Україна має залишитися унітарною за формою свого державного устрою. При цьому слід рішуче і послідовно проводити децентралізацію функцій державного управління», а також додано пункт «Потребує розв’язання проблема Кримської автономії». Описані дебати остаточно примусили В. Чорновола уникати надалі в своїх виступах питання можливого
федеративного устрою в Україні. Разом з тим, можемо припустити, що це не означало цілковитої відмови від ідеї де-
централізації влади та управління, в тому числі, шляхом запровадження федеративного устрою.
В. Чорновіл й надалі постійно тримав у полі зору Кримську проблему і щоразу реагував на загострення ситуації.
Таким чином, можемо стверджувати, що з часу першого оприлюднення ідеї федеративного устрою для України В. Чорноволом наприкінці 1980-х, позиція політика зазнала помітної трансформації. Ці зміни можна охарактеризувати як рух у напрямку відмови від відверто прямолінійної пропозиції федералізації України і запровадження поділу на 12 автономних утворень (земель) до акцентування необхідності децентралізації в державі, забезпечення реального місцевого самоврядування.
Відтак, федералізація, почала розглядалась В. Чорноволом лише як віддалена перспектива. Така еволюція поглядів політика на проблему не зашкодила різним політичним силам України в наступні роки використовувати та інтерпретувати згадані тут факти у власних цілях в ході гарячих баталій за владу.