щось на кшталт громадянської лірики

[halynakruk]

вішаю ще й тут цей вірш - на прохання тих, кого нема на фейсбуку:

*      *      *
cказати собі чесно, якомога чесніше,

так ніби уже немає чого втрачати:

ми надто довго жили, покладаючись на інших -

як книжка пише, що люди скажуть,

ми надто звикли до цих вишитих гамівних сорочок,

до цих пишних церковно-гастрономічних обрядів,

до цих дуль у кишені, які часто видаємо за спротив.

сказати собі чітко:

не вистачить сіл і містечок,

щоб кожна хата скраю,

не вистачить вояків, щоб по одному виходити в поле,

не вистачить поля,

навіть китайок не вистачить, навезених із Китаю.

сказати собі безжально,

не ховаючись за плечі інших,

не сягаючи щоразу по славу дідів та пам*ять героїв,

як по хусточку для патріотичних сліз і соплів,

не втікаючи у тужливу пісню.

сказати собі:

я - остання буква абетки, без якої мене не буде,

я - остання територія,

я - те, чого я не можу зректися,

я - тесля колоди у власному оці

я не мушу тесати із неї хреста, якщо я не хочу

я не можу віддати того, що мені не належить

я належу до цього народу, я - цей народ

я не хочу, щоб ми довіку

ходили такими глухими шляхами,

отже, я починаю від себе - я розорюю межі

я - ми, я-ми, ями