Запісы з сямейнага альбома - Записи из семейного альбома - Notki z albumu rodzinnego
.......
.......Апошнія два тыдні ў каментарах да запісаў маіх жч-сяброў panikazimira, urfinwe ды bruchwiese абмяркоўвалася тэма продкаў і радаводу. РaniКazimira пісала пра свайго выдатнага дзядулю, марскога афіцэра Вялікай Айчыннай вайны; ад Urfinwe я даведалася, што ў сонечнай Грузіі, калі хтосьці не ведае сваіх продкаў да сёмага калена, лічыцца бязродным; львавянiн Вruchwiеse адзначыў, што па адным з прадзядуляў я галiчанка. Асабліва ўразіла Грузія: калі ведаць усіх да сёмага калена, простым разлікам атрымліваецца, што гэта 254 імя ды біяграфіі. Апошнія год-паўтара з маім татам мы ўпарадкоўваем і запісваем захаваныя сямейныя апавяданні, імёны, даты, лёсы, падзеі, наводзім даведкі. Ніжэй сцісла дзялюся наяўных. Нават па галоўнай мужчынскай лініі далей за ўсё я хоць нешта ведаю толькі пяць пакаленняў таму. Беларусь - не Грузія. Але ў беларускіх рэаліях хочам захаваць сляды чалавечых іскраў заходне-беларускай зямлі.
.......Последние две недели в комментариях к записям моих жж-друзей panikazimira, urfinwe и bruchwiese обсуждалась тема предков и генеалогии. РaniKazimira писала о своём прекрасном дедушке, морском офицере Великой Отечественной войны; от Urfinwe я узнала, что в солнечной Грузии, если кто-то не знает своих предков до седьмого колена, считается безродным; львовянин Вruchwiеse отметил, что по одному из прадедушек я галичанка. Особенно впечатлила Грузия: если знать всех до седьмого колена, простым расчётом получается, что это 254 имени и биографии. Последние год-полтора с моим папой мы упорядочиваем и записываем сохранившиеся семейные рассказы, имена, даты, судьбы, события, наводим справки. Ниже вкратце делюсь имеющимся. Даже по главной мужской линии дальше всего я хоть что-то знаю лишь пять поколений назад. Белоруссия - не Грузия. В белорусских реалиях хотим сохранить следы человеческих искр западно-белорусской земли.
.......Przez ostatnie dwa tygodnie w komentarzach do wpisów moich lj-przyjaciół panikazimira, urfinwe и bruchwiese omawiano temat przodków i genealogii. Pani Kazimiera pisała o swoi znakomitym dziadku, oficerze marynarki w czasie drugiej wojny światowej; od Urfinwe dowiedziałam się, iż w słonecznej Gruzji jeżeli ktoś nie wie o swych przodkach siedem pokoleń wstecz uważany jest za przeniewiercę; lwowianin Bruchwiese zaznaczył, że od strony jednego z pradziadków jestem Galicjanką. Szczególny podziw budzi Gruzja: jeżeli pamiętać wszystkie siedem pokoleń, drogą prostego rachunku wychodzi 254 imiona i biografie. Przez ostatni rok-półtora z moim Tatą porządkujemy i spisujemy zachowane rodzinne przekazy, imiona, daty, losy, wydarzenia, zaciągamy informacji. Nawet w głównej linii męskiej chociażby minimum znam najdalej pięć pokoleń wstecz. Białoruś to nie Gruzja. Niemniej w realiach białoruskich pragniemy zachować ślady iskier ludzkich, co rozbłysły nad padołem zachodnio-białoruskim.
.......На генеалагічнай схеме пазначаныя тыя мае продкі, у якіх я ведаю хоць бы імя. На карце - тыя мясціны, дзе мы ведаем, што нехта з іх нарадзіўся. Апісанне - па нумарах са схемы пра тых, пра каго я ведаю больш, чым імя.
.......На генеалогической схеме обозначены те мои предки, которых я знаю хотя бы имя. На карте - те города и места, где мы знаем, что кто-то из них родился. Описание - по номерам из схемы о тех, о ком я знаю больше, чем имя.
.......Na schemacie genealogicznym zaznaczone są ci przodkowie, dla których znam przynajmniej imiona. Na mapie - te miejscowości gdzie według naszej wiedzy urodzili się niektórzy z nich. Opisy - według numerów ze schematu o tych, o kim wiem więcej niż tylko imię.
ПРА-ПРА-ПРАДЗЯДЫ - ПРА-ПРА-ПРАДЕДЫ - PRA-PRA-PRADZIADKOWIE
.......1. Цімафей Судакевiч - адзіны з усіх маіх трыццаці двух продкаў пятага калена, якога я ведаю імя і прозвішча. Ён жыў у другой палове дзевятнаццатага стагоддзя, можа быць з заходам на дваццатае.
.......1. Тимофей Судакевич - единственный из всех моих тридцати двух предков пятого колена, которого я знаю имя и фамилию. Он жил во второй половине девятнадцатого века, может быть с заходом на двадцатый.
.......1. Tymoteusz Sudakiewicz - jedyny ze wszystkich moich przodków piątej generacji, którego znam imię i nazwisko. Żył w drugiej połowie dziewiętnastego wieku, być może też na początku dwudziestego.
ПРА-ПРАДЗЯДЫ - ПРА-ПРАДЕДЫ - PRA-PRADZIADKOWIE
.......2. Аляксандр Цімафеевіч Судакевич (1870-1949) - яго дата нараджэння захавалася ў пераказах таму, што ён нарадзіўся ў адзін і той жа дзень з Леніным, 22 красавіка 1870. Апавяданні пра яго, як пра існуючага дзесьці незвычайнага прадзядулю, па раннім дзяцінстве памятуе мой бацька. Аляксандр Цімафеевіч памёр у год, калі тата толькі пайшоў да школы. Пахаваны ў Мінску, а нарадзіўся ён, як нам удалося адшукаць, у Гароднi. Звяртае ўвагу, што яго сын, мой прадзед, нарадзіўся, калі Аляксандру Цімафеевічу было дзевятнаццаць.
.......2. Александр Тимофеевич Судакевич (1870-1949) - его дата рождения сохранилась в пересказах потому, что он родился в один и тот же день с Лениным, 22 апреля 1870 года. Рассказы о нём, как о существующем где-то необычном прадедушке, по раннему детству помнит мой отец. Александра Тимофеевича не стало в год, когда папа только пошёл в школу. Похоронен в Минске, а родился он, как нам удалось отыскать, в Гродно. Обращает внимание, что его сын, мой прадед, родился, когда Александру Тимофеевичу было девятнадцать.
.......2. Aleksander Sudakiewicz syn Tymoteusza (1870-1949) - jego data urodzin zachowała się w przekazach dlatego, że urodził się tego samego dnia cо Lenin, 22 kwietnia 1870. Opowiadania o nim jak o istniejącym gdzieś szczególnym pradziadku pamięta z wczesnych lat dzieciństwa mój ojciec. Zmarł w roku gdy tato poszedł do szkoły. Pochowany jest w Mińsku, natomiast urodził się, jak udało się nam odnaleźć, w Grodnie. Zwraca uwagę, że jego syn, mój pradziad, urodził się, gdy Aleksander miał dziewiętnaście lat.
.......3. Iван Троiцкi - пра яго вядома, што ён з Нарвы. Яго праца была звязана з чыгункай, і гэтым шляхам ён апынуўся на новай тады Лібава-Роменскай чыгунцы, якая праходзіць праз Вільню ды Менск. Там застаўся. Мяркуючы па прозвішчы, яго продкі наўрад спрадвечна з Нарвы, але пра гэта ўжо нічога не вядома. Затое вядома, што ў жонкі ён узяў дзяўчыну са старым шляхецкiм прозвiшчам Сапоцька, знаным у Вялікiм Княстве Літоўскiм.
.......3. Иван Троицкий - о нём известно, что он из Нарвы. Его работа как-то была связана с железной дорогой, и этим путём он оказался на новой тогда Либаво-Роменской железной дороге, проходящей через Вильну и Минск. Там и остался. Судя по фамилии, его предки вряд ли исконно из Нарвы, но про это уже ничего не известно. Зато известно, что в жёны он взял девицу Сопотько со старой шляхетской фамилией Великого Княжества Литовского.
.......3. Iwan Troicki - o nim wiadomo, że pochodził z Narwy. Praca jego jakoś związana była z koleją, tą też drogą znalazł się na nowej wtedy Kolei Lipawo-Romnieńskiej, przechodzącej przez Wilno o Mińsk. Tam pozostał. Sądząc z nazwiska, jego przodkowie chyba nie byli rdzennymi mieszakańcami Narwy, ale o tym nie wiemy już nic. Wiemy natomiast, że za żonę pojął pannę Sopoćczankę o starym nazwisku szlacheckim Wielkiego Księstwa Litewskiego.
.......5. + 6. Францiшак i Юээфа Барташэвiчы - Франтишек и Юзефа Бартошевичи - Franciszek i Józefa Bartoszewiczowie
.......Гэта самыя далёкія мае продкі, якіх захаваўся здымак. Жылі пад Вільняй ў бок Новай Вілейкі, ён быў аграномам. Здымак першых гадоў незалежнай Польшчы.
.......Это самые далёкие мои предки, которых сохранилась фотография. Они жили в пригороде Вильно в сторону Новой Вилейки, он был агрономом. Фотография первых лет независимой Польши.
.......To najdalsi z przeszłości moi przodkowie których mamy zdjęcie. Мieszkali pod Wilnem w stronę Nowej Wilejki, оn był agronomem. Zdjęcie z pierwszych lat niepodległości Polski.
.......7. + 8. Сцяпан і Анна Паўлюк - з Галіцыі, жылі ў мястэчку Рава Руская, пражылі не вельмі доўга, пакінуўшы адзінага трохгадовага сына, майго прадзядулю, сіратой: спачатку Анна памерла пры нараджэнні другога дзіцяці, потым Сцяпан у тым жа 1898 годзе, быўшы пажарнікам, загінуў на пажары.
.......7. + 8. Степан и Анна Павлюк - из Галиции, жили в городке Рава Русская, прожили не очень долго, оставив единственного трёхлетнего сына, моего прадедушку, сиротой: сначала Анна умерла при рождении второго ребёнка, потом Степан в том же 1898 году, будучи пожарным, погиб на пожаре.
.......7. + 8. Szczepan i Anna Pawlukowie - z Galicji, z miasteczka Rawa Ruska, przeżyli nie zbyt długo, zostawiając jedynego trzyletniego syna, mojego pradziadka, sierotą: najpierw Аnna zmarła przy drugim porodzie, poten Szczepan w tymże 1898 roku, będąc strażakiem, zginął na pożarze.
ПРАДЗЯДЫ - ПРАДЕДЫ - PRADZIADKOWIE
.......9. + 10. Сямён Аляксандравiч Судакевiч (1889-1952) i Таiciя Iванаўна нар. Троiцкая (1888-1941) - абодва нарадзіліся ў Заслаўі, праз які праходзіць Лібава-Роменская чыгунка. Для яе, аўдавелай, гэта быў другі шлюб. Пераехалі ў Мінск - іх дзеці ўжо нарадзіліся там. Ён у 1941 годзе быў прызваны ў армію, у першыя дні баё ўцяжка кантужаны, да канца вайны працаваў у тыле. Яна загінула ад артабстрэлу пры ўзяцці Мінска немцамі.
.......9. + 10. Семён Александрович Судакевич (1889-1952) и Таисия Ивановна ур. Троицкая (1888-1941) - оба родились в Заславле, через который проходит Либаво-Роменская железная дорога. Для неё, овдовевшей, это был второй брак. Переехали в Минск - их дети уже родились там. Он в 1941 году был призван в армию, в первые дни боёв тяжело контужен, до конца войны работал в тылу. Она погибла от артобстрела при взятии Минска немцами.
.......9. + 10. Szymon Sudakiewicz syn Aleksandra (1889-1952) i Tesja z Troickich córka Iwana (1888-1941) - oboje pochodzą z Zasławia, przez który przebiega Kolej Lipawo-Romnieńska. Dla niej, owdowiałej, był to drugi ślub. Przenieśli się do Mińska - ich synowie urodzili się już tam. On z w 1941 roku po napadzie Niemiec na Związek Radziecki został powołany do wojska, w pierwszych dniach walk poważnie kontuzjowany, do końca wojny pracował poza armią. Ona zginęła od ostrzału artyleryjskiego podczas zdobycia Mińska pzez Niemców.
....... 11. + 12. Андрэй Iвановiч Aтрошчэнка (1879-1957) i Дора Гунтaўна нар. Крумiнь (1901-1985) - ён беларус, ураджэнец Мiра, яна латышка, ураджэнка Даўгаўпілса, паміж імі дваццаць два гады розніцы, іх першае дзіця, мая бабуля, нарадзілася, калі ёй было васемнаццаць. Яе ссунула з месца першая сусветная вайна, падчас якой яны апынуліся ў Мінску. Перажылі там наступную вайну. Ён быў інжынерам і пасля вайны быў накіраваны да Гароднi аднаўляць горад, дзе яны абодва пражылі рэшту жыцця. Дора Гунтaўнна, мая прабабуля, памерла, калі мне быў год, яе я не магу памятаць. Але з нашымі вельмі ўжо далёкімі латышскімі сваякамі мы падтрымліваем кантакт і сёння.
.......11. + 12. Андрей Иванович Отрощенко (1879-1957) и Дора Гунтовна ур. Круминь (1901-1985) - он белорус, уроженец Мира, она латышка, уроженка Даугавпилса, между ними двадцать два года разницы, их первый ребёнок, моя бабушка, родился, когда ей было восемнадцать. Её сдвинула с места первая мировая война, в ходе которой они очутились в Минске. Пережили там следующую войну. Он был инженером и после войны был направлен в Гродно восстанавливать город, где они оба прожили оставшуюся жизнь. Дора Гунтовна, моя прабабушка, скончалась, когда мне был год, её я не могу помнить. Но с нашими очень уже дальними латышскими родственниками мы поддерживаем контакт и сегодня.
.......11. + 12. Andrzej Otroszczenko syn Jana (1879-1957) i Doroteja z Kruminiów córka Guntisa (1901-1985) - on był Białorusinem z Miru, ona Łotyszką z Dyneburga, mieli dwadzieści dwa lata różnicy wieku, ich pierwsze dziecko, moja babacia, urodziło się, gdy ona miała osiemnaście lat. Ją ruszyła z rodzinnych stron pierwsza wojna światowa, w czasie której znaleźli się w Mińsku. Przeżyli tam następną wojnę. On był inżynierem i po wojnie został skierowany do Grodna odbudowywać miasto. Pozostali tam do końca życia. Dora, moja prababcia, zmarła, kiedy miałam rok, nie mogę jej pamiętać. Zato z naszymi bardzo już dalekimi krewnymi z Łotwy utrzymujemy kontakt do dziś.
.......13. + 14. Ян (Iван Францишкавiч) Барташэвiч (1890-1938) i Наталля Станiславаўна нар. Абуховiч (1896-1980) - на здымку (1918 год) ён у форме i пагонах ўзводнага, корпус генерала Доўбар-Мусніцкага, сфармаваны, як саюзны Расіі, незадоўга перад рэвалюцыяй.
.......13. + 14. Ян (Иван Францевич) Бартошевич (1890-1938) и Наталия Станиславовна ур. Обухович (1896-1980) - на фотографии (1918 год) он в форме и погонах взводного, корпус генерала Довбора-Мусницкого, сформированный, как союзный России, незадолго до революции.
.......13. + 14. Jan Bartoszewicz syn Franciszka (1890-1938) i Natalia z Obuchowiczów córka Stanisława (1896-1980) - na zdjęciu (1918 rok) on jest w mundurze i naramiennikach plutonowego korpusu generała Dowbora-Muśnickiego, sformowanego u boku armii rosyjaskiej niedługo przed rewolucją w Rosji.
.......Ён нарадзіўся ў Новай Вілейцы або Калоніі Віленскай, яна ў Алькенiках. Яна ў гады першай сусветнай вайны выйшла замуж, яе першы муж Іван Дзеконскi, верагодна далёкі сваяк alert_dog, неўзабаве загінуў. Яго родны брат потым удзельнічаў у Кранштацкiм паўстаннi, збег потым да Фінляндыi. Ян Барташэвіч (на здымку), мой прадзед, яе другі муж, удзельнік вайны 1920 года, быў паранены, пасля чаго сышоў з арміі і стаў паштовым служачым. Яны жылі ў Калоніі Віленскай, якая цяпер у межах сучаснай Вільні. У іх было трое дзяцей: Барбара, яна як баец АК была арыштаваная ў Вільні і загінула ў Панарах. Аляксей таксама ўдзельнічаў у руху супраціўлення, і шчасна ён мой дзядуля. Вера - праз яе я ведаю, пра Сясцёр-Пакутніц з Навагрудка. А малодшы брат Яна Восiп усё жыццё служыў у арміі і на наступным здымку ён унтэр-афіцэр.
.......Он родился в Новой Вилейке или Колонии Виленской, она в Олькениках. Она в годы первой мировой войны вышла замуж, её первый муж Иван Деконский, вероятно дальний родственник alert_dog, вскоре погиб. Его родной брат потом участвовал в Кронштадском восстании и бежал в Финляндию. Ян Бартошевич (на фотографии), мой прадед, её второй муж, участник войны 1920 года, где был ранен, после чего ушёл из армии и стал почтовым служащим. Они жили в Колонии Виленской, которая сейчас в черте современного Вильно. У них было трое детей: Барбара, как боец АК, была арестована в Вильно и погибла в Понарах. Алексей тоже участвовал в движении сопротивления и впоследствии стал моим дедушкой. Вера - через неё я знаю про Сестёр-Мучениц из Новогрудока. А младший брат Яна Юзеф всю жизнь служил в армии и на следующей фотографии он унтер-офицер.
.......On urodził się w Nowej Wilejce lub Kolonii Wileńskiej, ona w Olkienikach. Ona w czasie pierwszej wojny światowej wyszła zamąż, jej pierwszym mężem był Jan Dziekoński, prawdopodobnie dalszy krewny alert_dog, wkrótce zginął. Jego brat później uczestniczył w powstaniu w Kronsztadcie, po czym uciekł do Finlandii. Jan Bartoszewicz (na zdjęciu), mój pradziadek, był drugim mężem Natalii. Walczył w wojnie 1920 roku, gdzie został ranny, po wojnie odszedł z wojska i stał się urzędnikiem pocztowym. Mieszkali w Kolonii Wileńskiej, która dziś jest w graniach Wilna. Mieli troje dzieci: Barbara jako żołnierz AK po aresztowaniu w Wilnie zginęła w Ponarach. Aleksy tak samo był w ruchu oporu w dalszych kolejach życia został moim dziadkiem. Wiera - od niej wiem, o Siostrach-Męczennicach z Nowogródka. Z kolei młodszy brat Jana Józef całe życie służył w wojsku, na następującym zdjęciu jest w mundurze podoficera.
Брат майго прадзядулi Восiп Барташевiч. Брат моего прадедушки Юзеф Бартошевич. Brat mojego pradziadka Józef Bartoszewicz.
.......15. + 16. Iван Сцяпанавiч Паўлюк (1895-1990) i Анна Данiлаўна нар. Загурская (1897-1987) - адзіныя мае прабабуля і прадзядуля, якіх я некалькі памятаю. Ён родам з Галіцыі, якая ўваходзіла ў склад Аўстра-Венгрыі, з Равы Рускай, яна з Маларосii, з Жытоміра. Абодва з дзяцінства былі сіротамі. Яму ў маладосці выпала служыць у аўстра-венгерскай, Чырвонай і потым польскай арміі ў ходзе вайны 1920 года, далей у гады Вялікай Айчыннай вайны быць забраным на працы ў Нямеччыну, а 1947-1953 гады правесці ў гулагу. Яна ў першую сусветную вайну была рускай санітаркай, яны пазнаёміліся, калі ён на руска-аўстрыйскім фронце трапіў паранены ў палон. З заканчэннем вайны 1920 года апынуліся на Гарадзеншчыне ў вёсцы Парэчча, дзе пражылі сваё вельмі доўгае жыццё - ён дзевяноста пяць і яна дзевяноста гадоў. На фоне густой зеляніны iх саду ў Парэчча я іх памятаю.
.......15. + 16. Иван Степанович Павлюк (1895-1990) и Анна Даниловна ур. Загурская (1897-1987) - единственные мои прабабушка и прадедушка, которых я сколько-то помню. Он родом из Галиции, входившей в состав Австро-Венгрии, из Равы Русской, она из Малоросии, из Житомира. Оба с детства были сиротами. Ему в молодости выпало служить в австро-венгерской, Красной и затем польской армии в ходе войны 1920 года, потом в годы Великой Отечественной войны быть угнанным на работы в Германию, а 1947-1953 годы провести в гулаге. Она в первую мировую войну была русской санитаркой, они познакомились, когда он на русско-австрийском фронте попал раненный в плен. С окончанием войны 1920 года оказались на гродненщине в селе Поречье, где прожили свою очень долгую жизнь - он девяносто пять и она девяносто лет. На фоне густой зелени их сада в Поречье я их помню.
.......15. + 16. Jan Pawluk syn Szeczepana (1895-1990) i Anna z Zagórskich córka Daniela (1897-1987) - jedyni moi prababcia i pradziadek których ileś pamiętam. On pochodził z Galicji, będącej wtedy w składzie Austro-Węgier, z Rawy Ruskiej, ona z Małorosji z Żytomierza. Oboje od dzieciństwa byli sierotami. Jemu w młodości przypadłu służyć w wojsku austro-węgierskim, Armii Czerwonej i Wojsku Polskim w czasie wojny 1920 roku, potem w latach drugiej wojny światowej być wysłanym do pracy przymusowej w Niemczech, a lata 1947-1953 spędzić w gułagu. Ona w czasie pierwszej wojny światowej była rosyjską sanitariuszką, poznali się kiedy on na froncie rosyjsko-austiackim trafił ranny do niewoli rosyjskiej. Po ukończeniu wojny 1920 roku znaleźli się na Grodzieńszczyźnie, w wiosce Porzecze, gdzie przeżyli swoje bardzo długie życie - on dziewięćdziesiąt pięć, ona dziewięćdziesiąt lat. Na tle zieleni ich ogródka Porzeczu pamiętam ich.
ДЗЯДЫ - ДЕДЫ - DZIADKOWIE
.......17. + 18. Пётр Сямёнавiч Судакевiч (1918-1944) i Валянцiна Андрэяўна нар. Атрощенко (1919-2002).
.......17. + 18. Пётр Семёнович Судакевич (1918-1944) и Валентина Андреевна ур. Отрощенко (1919-2002).
.......17. + 18. Piotr Sudakiewicz syn Szymona(1918-1944) i Walentyna z Otroszczenków córka Andrzeja (1919-2002).
Мой дзядуля па мужчынскай лініі гвардыі старшы лейтэнант Пётр Сямёнавіч Судакевич, загінуў, калі таце было два гады.
Мой дедушка по мужской линии гвардии старший лейтенант Пётр Семёнович Судакевич, погиб, когда папе было два года.
Mój dziadek po mieczu starszy lejtnant gwardii Piotr Sudakiewicz, zginął gdy tato miał dwa lata.
.......Абодва нарадзіліся ў Мінску. Распісаліся за некалькі дзён да пачатку вайны, калі рабілася ўжо неспакойна, яму было дваццаць тры, ёй дваццаць два. Іх адзіны сын, мой тата, нарадзіўся ў эвакуацыі ў Омску, і дзядуля бачыў толькі пасыланыя на фронт яго фатаграфіі. З 1943 года быў у складзе Дзясятай гвардзейскай арміі, якая змагалася на паўночным захадзе Расіі. Загінуў на Пскоўшчыне ў раёне Пушкінскі Гор у чэрвені 1944 года. З вайны вярнуўся яго стрыечны брат Дзмітрый Паўлавiч Судакевiч, з якім яны разам раслі. Узімку з 1945 на 1946 бабуля Валя выйшла за яго замуж. Іх я выдатна памятаю. Іх дачка, мая цётачка Янiна Дзмітрыеўна, выйшаўшы замуж за масквіча, жыве ў Маскве. Мой тата, дасягнуўшы паўналецця, вярнуў сабе імя па бацьку па загінулым на вайне бацьку. 9 мая гэтага года, на 70-годдзе Перамогі, у Гародні на парадзе "Героі разам з намі" мы ўсёй вялікай сям'ёй, уключаючы маіх трохгадовых, ішлі з партрэтамі дзядуляў, герояў Вялікай Айчыннай вайны Пятра Сямёнавіча і Дзмітрыя Паўлавiча Судакевiчаў.
.......Оба родились в Минске. Расписались за несколько дней до начала войны, когда становилось уже неспокойно, ему было двадцать три, ей двадцать два. Их единственный сын, мой папа, родился в эвакуации в Омске, и дедушка видел только посылаемые на фронт его фотографии. С 1943 года был в составе Десятой гвардейской армии, сражавшейся на северо-западе России. Погиб на псковщине в районе Пушкинских Гор в июне 1944 года. С войны вернулся его двоюродный брат Дмитрий Павлович Судакевич, с которым они вместе росли. Зимой с 1945 на 1946 год бабушка Валя вышла за него замуж. Их я прекрасно помню. Их дочь, моя тётя Янина Дмитриевна, выйдя замуж за москвича, живёт в Москве. Мой папа, достигнув совершеннолетия, вернул себе отчество по погибшему на войне своему отцу. 9 мая этого года, на 70-летие Победы, в Гродно на параде "Герои вместе с нами" мы всей большой семьёй, включая моих трёхлетних, шли с портретами дедушек, героев Великой Отечественной войны Петра Семёновича и Дмитрия Павловича Судакевичей.
.......Oboje pochodzą z Mińska. Wzięli ślub na kilka dni przed wybuchem wojny, gdy już było niespokojnie, on miał dwadzieścia trzy lata, ona dwadzieścia dwa. Ich jedyny syn, mój tato, urodził się w ewakuacji w Omsku, dziadek widział tylko jego zdjęcia wysyłane jemu na front. Od 1943 roku był w składzie dziesiętej gwardyjskiej armii, która walczyła na północnym zachodzie Rosji. Zginął pod Pskowem niedaleko historycznej wsi Góry Puszkinowskie w czerwcu 1944. Z wojny powrócił jego stryjeczny brat Dymitr Sudakiewicz, z którym razem dorastali. Zimą 1945/1946 babcia Wala wyszła za niego zamąż. Ich znakomicie pamiętam. Ich córka, moja ciocia Janina, po zamążpójściu za moskwianina mieszka w Moskwie. Mój tato po osiągnięciu pełnolecia przywrócił sobie patronimicum po swoim ojcu który zginął na wojnie. 9 maja tego roku na 70-lecie Zwycięstwa w Grodnie na defiladzie "Bohaterowie razem z nami" szliśmy całą wielką rodziną łącznie z moimi trzyletnimi z portretami dziadków - bohaterów Wielkiej Wojny Ojczyźnianej Piotra i Dymitra Sudakiewiczów.
Франтавы здымак Дзмітрыя Паўлавіча. Быў маладзей бабулі Валі на чатыры гады.
Фронтовая фотография Дмитрия Павловича. Был моложе бабушки Вали на четыре года.
Zdjęcie z frontu dziadka Dymitra. Był młodszy od babci Wali o cztery lata.
.......19. + 20. Aляксей Iванавiч Барташевич (1922-2012) i Софiя Iванaўна Паўлюк (1925-2011) - ён нарадзіўся ў Калоніі Віленскай на Віленшчыне, яна ў Парэчча на Гарадзеншчыне, пражылі дзевяноста і восемдзесят пяць гадоў. Дзядуля Алёша быў настаўнікам, і сваёй польскай мовай я ў значнай ступені абавязана яму. У гады вайны ў акупаванай Вільні ён, зусім малады, вёў заняткі ў рамках праводзімай АК праграмы падпольнай, забароненай акупантамі школьнай асветы. Пасля вайны скончыў педагагічнае вучылішча і атрымаў працу ў Гароднi. Бабуля Соня, па крыві галичанка-малароска, гродзенскі лекар.
.......19. + 20. Алексей Иванович Бартошевич (1922-2012) и София Ивановна ур. Павлюк (1925-2011) - он родился в Колонии Виленской на виленщине, она в Поречье на гродненщине, прожили девяносто и восемьдесят пять лет. Дедушка Алёша был учителем, и своим польским языком я в значительной степени обязана ему. В годы войны в оккупированном Вильно он, совсем молодой, вёл занятия в рамках проводимой АК программы подпольного, запрещенного оккупантами школьного просвещения. После войны закончил педагогическое училище и получил работу в Гродно. Бабушка Соня, по крови галичанка-малороска, гродненский врач.
.......19. + 20. Aleksy Baroszewicz syn Jana (1922-2012) i Sofia z Pawluków córka Jana (1925-2011) - on urodził się w Kolonii Wileńskiej na Wileńszczyźnie, ona w Porzeczu na Grodzieńszczyźnie. Dziadek Aleksy był nauczycielem i swoją polszczyznę w znacznym stopniu zawdzięczam jemu. A latach wojny w okupowanym Wilnie, będąc całkiem młodym, uczył na prowadzonych przez AK nielegalnych kompletach szkolnych, zabronionych przez władze okupacyjne. Po wojnie ukończył szkołę pedagogiczną i dostał pracę w Grodnie. Babcia Zosia, z krwi Galicjanka-Małoroska, była grodzieńskim lekarzem.
БАЦЬКI - РОДИТЕЛИ - RODZICE
22. + 21. Матуля i Тата, настаўнiца i вайсковы. - Мама и Папа, учительница и военный.- Mama i Tato, nauczycielka i oficer wojska.
*.......*.......*
.......З трох пакаленняў маіх продкаў, т.ё. да прадзедаў, ніхто не нарадзіўся ў Гароднi, бліжэй за ўсіх - матуля ў 45 кіламетрах у Парэчча. З пра-прадзедаў гарадзенец толькі Аляксандр Цімафеевіч Судакевiч (нумар 2 на схеме). Пра яго толькі тое і вядома, што нарадзіўся ў Гароднi ў той жа дзень, месяц і год, калi Ленін, што стаў бацькам, калі яму было дзевятнаццаць, і што ва ўзросце сямідзесяці дзевяці памёр у Мінску. Кім ён быў, чаму з'ехаў з Гароднi, і кім быў яго бацька Цімафей Судакевiч, адзіны з маіх пра-пра-прадзедаў, чыё імя вядома, мы не ведаем зусім нічога. У Гароднi пасля войнаў і змяненняў межаў не засталося ніякіх слядоў, а пра Аляксандра Цімафеевіча мы ведаем толькі з запісу аб яго смерці ў Мінску. Але ў кожным выпадку праз чатыры пакалення і каля ста гадоў род вярнуўся да Гароднi, майго роднага горада.
.......Из трёх поколений моих предков, до прадедов, никто не родился в Гродно, ближе всех - мама в 45 километрах в Поречье. Из пра-прадедов гроднянин только Александр Тимофеевич Судакевич (номер 2 на схеме). О нём только то и известно, что родился в Гродно в тот же день, месяц и год, когда Ленин, что стал отцом, когда ему было девятнадцать, и что в возрасте семидесяти девяти умер в Минске. Кем он был, почему уехал из Гродно, и кем был его отец Тимофей Судакевич, единственный из моих пра-пра-прадедов, чьё имя известно, мы не знаем совсем ничего. В Гродно после войн и изменений границ не осталось никаких следов, а об Александре Тимофеевиче мы знаем только из записи о его смерти в Минске. Но в любом случае спустя четыре поколения и около ста лет род вернулся в Гродно, мой родной город.
.......Z trzech pokoleń, do pradziadków włącznie, nikt nie urodził się w Grodnie, najbliżej moja mama w 45 kilometrach w Porzeczu. Z pra-pradziadków grodzianinem był tylko Aleksander Sudakiewicz (numer 2 na schemacie). O nim tylko to wiadomo, że urodził się w Grodnie tego samego dnia, miesiąca i roku, co Lenin, że stał się ojcem w wieku dziewiętnastu lat i że w wieku lat siedemdziesięciu dziewięciu zmarł w Mińsku. Kim był, dlaczego opuścił Grodno, kim był jego ojciec Tymoteusz Sudakiewicz, jedyny z moich pra-pra-pradziadków czyje imię jest znane, nie wiemy całkiem nic. W Grodnie po wojnach i zmianie granic nie pozostało żadnych śladów, o Aleksandrze, synie Tymoteusza, wiemy tylko z zapisu o jego śmierci w Mińsku. Ale w każdym wypadku po czterech pokoleniach i upływie około stu lat ród powrócił do Grodna, mojego miasta rodzimego.
Тут Нёман, галоўная рака беларуска-літоўскіх земляў, уваходзіць у межы Гароднi й накіроўваецца, удалячынь здымка, да Старага горада.
Здесь Неман, главная река белорусско-литовских земель, входит в границы Гродно и устремляется, вдаль фотографии, к Старому городу.
Tu Niemen, główna rzeka ziem białorusko-litewskich, wkracza do granic Grodna i płynie, w dal zdjęcia, ku Staremu Miastu.
.......
.......Апошнія два тыдні ў каментарах да запісаў маіх жч-сяброў panikazimira, urfinwe ды bruchwiese абмяркоўвалася тэма продкаў і радаводу. РaniКazimira пісала пра свайго выдатнага дзядулю, марскога афіцэра Вялікай Айчыннай вайны; ад Urfinwe я даведалася, што ў сонечнай Грузіі, калі хтосьці не ведае сваіх продкаў да сёмага калена, лічыцца бязродным; львавянiн Вruchwiеse адзначыў, што па адным з прадзядуляў я галiчанка. Асабліва ўразіла Грузія: калі ведаць усіх да сёмага калена, простым разлікам атрымліваецца, што гэта 254 імя ды біяграфіі. Апошнія год-паўтара з маім татам мы ўпарадкоўваем і запісваем захаваныя сямейныя апавяданні, імёны, даты, лёсы, падзеі, наводзім даведкі. Ніжэй сцісла дзялюся наяўных. Нават па галоўнай мужчынскай лініі далей за ўсё я хоць нешта ведаю толькі пяць пакаленняў таму. Беларусь - не Грузія. Але ў беларускіх рэаліях хочам захаваць сляды чалавечых іскраў заходне-беларускай зямлі.
.......Последние две недели в комментариях к записям моих жж-друзей panikazimira, urfinwe и bruchwiese обсуждалась тема предков и генеалогии. РaniKazimira писала о своём прекрасном дедушке, морском офицере Великой Отечественной войны; от Urfinwe я узнала, что в солнечной Грузии, если кто-то не знает своих предков до седьмого колена, считается безродным; львовянин Вruchwiеse отметил, что по одному из прадедушек я галичанка. Особенно впечатлила Грузия: если знать всех до седьмого колена, простым расчётом получается, что это 254 имени и биографии. Последние год-полтора с моим папой мы упорядочиваем и записываем сохранившиеся семейные рассказы, имена, даты, судьбы, события, наводим справки. Ниже вкратце делюсь имеющимся. Даже по главной мужской линии дальше всего я хоть что-то знаю лишь пять поколений назад. Белоруссия - не Грузия. В белорусских реалиях хотим сохранить следы человеческих искр западно-белорусской земли.
.......Przez ostatnie dwa tygodnie w komentarzach do wpisów moich lj-przyjaciół panikazimira, urfinwe и bruchwiese omawiano temat przodków i genealogii. Pani Kazimiera pisała o swoi znakomitym dziadku, oficerze marynarki w czasie drugiej wojny światowej; od Urfinwe dowiedziałam się, iż w słonecznej Gruzji jeżeli ktoś nie wie o swych przodkach siedem pokoleń wstecz uważany jest za przeniewiercę; lwowianin Bruchwiese zaznaczył, że od strony jednego z pradziadków jestem Galicjanką. Szczególny podziw budzi Gruzja: jeżeli pamiętać wszystkie siedem pokoleń, drogą prostego rachunku wychodzi 254 imiona i biografie. Przez ostatni rok-półtora z moim Tatą porządkujemy i spisujemy zachowane rodzinne przekazy, imiona, daty, losy, wydarzenia, zaciągamy informacji. Nawet w głównej linii męskiej chociażby minimum znam najdalej pięć pokoleń wstecz. Białoruś to nie Gruzja. Niemniej w realiach białoruskich pragniemy zachować ślady iskier ludzkich, co rozbłysły nad padołem zachodnio-białoruskim.
.......На генеалагічнай схеме пазначаныя тыя мае продкі, у якіх я ведаю хоць бы імя. На карце - тыя мясціны, дзе мы ведаем, што нехта з іх нарадзіўся. Апісанне - па нумарах са схемы пра тых, пра каго я ведаю больш, чым імя.
.......На генеалогической схеме обозначены те мои предки, которых я знаю хотя бы имя. На карте - те города и места, где мы знаем, что кто-то из них родился. Описание - по номерам из схемы о тех, о ком я знаю больше, чем имя.
.......Na schemacie genealogicznym zaznaczone są ci przodkowie, dla których znam przynajmniej imiona. Na mapie - te miejscowości gdzie według naszej wiedzy urodzili się niektórzy z nich. Opisy - według numerów ze schematu o tych, o kim wiem więcej niż tylko imię.
ПРА-ПРА-ПРАДЗЯДЫ - ПРА-ПРА-ПРАДЕДЫ - PRA-PRA-PRADZIADKOWIE
.......1. Цімафей Судакевiч - адзіны з усіх маіх трыццаці двух продкаў пятага калена, якога я ведаю імя і прозвішча. Ён жыў у другой палове дзевятнаццатага стагоддзя, можа быць з заходам на дваццатае.
.......1. Тимофей Судакевич - единственный из всех моих тридцати двух предков пятого колена, которого я знаю имя и фамилию. Он жил во второй половине девятнадцатого века, может быть с заходом на двадцатый.
.......1. Tymoteusz Sudakiewicz - jedyny ze wszystkich moich przodków piątej generacji, którego znam imię i nazwisko. Żył w drugiej połowie dziewiętnastego wieku, być może też na początku dwudziestego.
ПРА-ПРАДЗЯДЫ - ПРА-ПРАДЕДЫ - PRA-PRADZIADKOWIE
.......2. Аляксандр Цімафеевіч Судакевич (1870-1949) - яго дата нараджэння захавалася ў пераказах таму, што ён нарадзіўся ў адзін і той жа дзень з Леніным, 22 красавіка 1870. Апавяданні пра яго, як пра існуючага дзесьці незвычайнага прадзядулю, па раннім дзяцінстве памятуе мой бацька. Аляксандр Цімафеевіч памёр у год, калі тата толькі пайшоў да школы. Пахаваны ў Мінску, а нарадзіўся ён, як нам удалося адшукаць, у Гароднi. Звяртае ўвагу, што яго сын, мой прадзед, нарадзіўся, калі Аляксандру Цімафеевічу было дзевятнаццаць.
.......2. Александр Тимофеевич Судакевич (1870-1949) - его дата рождения сохранилась в пересказах потому, что он родился в один и тот же день с Лениным, 22 апреля 1870 года. Рассказы о нём, как о существующем где-то необычном прадедушке, по раннему детству помнит мой отец. Александра Тимофеевича не стало в год, когда папа только пошёл в школу. Похоронен в Минске, а родился он, как нам удалось отыскать, в Гродно. Обращает внимание, что его сын, мой прадед, родился, когда Александру Тимофеевичу было девятнадцать.
.......2. Aleksander Sudakiewicz syn Tymoteusza (1870-1949) - jego data urodzin zachowała się w przekazach dlatego, że urodził się tego samego dnia cо Lenin, 22 kwietnia 1870. Opowiadania o nim jak o istniejącym gdzieś szczególnym pradziadku pamięta z wczesnych lat dzieciństwa mój ojciec. Zmarł w roku gdy tato poszedł do szkoły. Pochowany jest w Mińsku, natomiast urodził się, jak udało się nam odnaleźć, w Grodnie. Zwraca uwagę, że jego syn, mój pradziad, urodził się, gdy Aleksander miał dziewiętnaście lat.
.......3. Iван Троiцкi - пра яго вядома, што ён з Нарвы. Яго праца была звязана з чыгункай, і гэтым шляхам ён апынуўся на новай тады Лібава-Роменскай чыгунцы, якая праходзіць праз Вільню ды Менск. Там застаўся. Мяркуючы па прозвішчы, яго продкі наўрад спрадвечна з Нарвы, але пра гэта ўжо нічога не вядома. Затое вядома, што ў жонкі ён узяў дзяўчыну са старым шляхецкiм прозвiшчам Сапоцька, знаным у Вялікiм Княстве Літоўскiм.
.......3. Иван Троицкий - о нём известно, что он из Нарвы. Его работа как-то была связана с железной дорогой, и этим путём он оказался на новой тогда Либаво-Роменской железной дороге, проходящей через Вильну и Минск. Там и остался. Судя по фамилии, его предки вряд ли исконно из Нарвы, но про это уже ничего не известно. Зато известно, что в жёны он взял девицу Сопотько со старой шляхетской фамилией Великого Княжества Литовского.
.......3. Iwan Troicki - o nim wiadomo, że pochodził z Narwy. Praca jego jakoś związana była z koleją, tą też drogą znalazł się na nowej wtedy Kolei Lipawo-Romnieńskiej, przechodzącej przez Wilno o Mińsk. Tam pozostał. Sądząc z nazwiska, jego przodkowie chyba nie byli rdzennymi mieszakańcami Narwy, ale o tym nie wiemy już nic. Wiemy natomiast, że za żonę pojął pannę Sopoćczankę o starym nazwisku szlacheckim Wielkiego Księstwa Litewskiego.
.......5. + 6. Францiшак i Юээфа Барташэвiчы - Франтишек и Юзефа Бартошевичи - Franciszek i Józefa Bartoszewiczowie
.......Гэта самыя далёкія мае продкі, якіх захаваўся здымак. Жылі пад Вільняй ў бок Новай Вілейкі, ён быў аграномам. Здымак першых гадоў незалежнай Польшчы.
.......Это самые далёкие мои предки, которых сохранилась фотография. Они жили в пригороде Вильно в сторону Новой Вилейки, он был агрономом. Фотография первых лет независимой Польши.
.......To najdalsi z przeszłości moi przodkowie których mamy zdjęcie. Мieszkali pod Wilnem w stronę Nowej Wilejki, оn był agronomem. Zdjęcie z pierwszych lat niepodległości Polski.
.......7. + 8. Сцяпан і Анна Паўлюк - з Галіцыі, жылі ў мястэчку Рава Руская, пражылі не вельмі доўга, пакінуўшы адзінага трохгадовага сына, майго прадзядулю, сіратой: спачатку Анна памерла пры нараджэнні другога дзіцяці, потым Сцяпан у тым жа 1898 годзе, быўшы пажарнікам, загінуў на пажары.
.......7. + 8. Степан и Анна Павлюк - из Галиции, жили в городке Рава Русская, прожили не очень долго, оставив единственного трёхлетнего сына, моего прадедушку, сиротой: сначала Анна умерла при рождении второго ребёнка, потом Степан в том же 1898 году, будучи пожарным, погиб на пожаре.
.......7. + 8. Szczepan i Anna Pawlukowie - z Galicji, z miasteczka Rawa Ruska, przeżyli nie zbyt długo, zostawiając jedynego trzyletniego syna, mojego pradziadka, sierotą: najpierw Аnna zmarła przy drugim porodzie, poten Szczepan w tymże 1898 roku, będąc strażakiem, zginął na pożarze.
ПРАДЗЯДЫ - ПРАДЕДЫ - PRADZIADKOWIE
.......9. + 10. Сямён Аляксандравiч Судакевiч (1889-1952) i Таiciя Iванаўна нар. Троiцкая (1888-1941) - абодва нарадзіліся ў Заслаўі, праз які праходзіць Лібава-Роменская чыгунка. Для яе, аўдавелай, гэта быў другі шлюб. Пераехалі ў Мінск - іх дзеці ўжо нарадзіліся там. Ён у 1941 годзе быў прызваны ў армію, у першыя дні баё ўцяжка кантужаны, да канца вайны працаваў у тыле. Яна загінула ад артабстрэлу пры ўзяцці Мінска немцамі.
.......9. + 10. Семён Александрович Судакевич (1889-1952) и Таисия Ивановна ур. Троицкая (1888-1941) - оба родились в Заславле, через который проходит Либаво-Роменская железная дорога. Для неё, овдовевшей, это был второй брак. Переехали в Минск - их дети уже родились там. Он в 1941 году был призван в армию, в первые дни боёв тяжело контужен, до конца войны работал в тылу. Она погибла от артобстрела при взятии Минска немцами.
.......9. + 10. Szymon Sudakiewicz syn Aleksandra (1889-1952) i Tesja z Troickich córka Iwana (1888-1941) - oboje pochodzą z Zasławia, przez który przebiega Kolej Lipawo-Romnieńska. Dla niej, owdowiałej, był to drugi ślub. Przenieśli się do Mińska - ich synowie urodzili się już tam. On z w 1941 roku po napadzie Niemiec na Związek Radziecki został powołany do wojska, w pierwszych dniach walk poważnie kontuzjowany, do końca wojny pracował poza armią. Ona zginęła od ostrzału artyleryjskiego podczas zdobycia Mińska pzez Niemców.
....... 11. + 12. Андрэй Iвановiч Aтрошчэнка (1879-1957) i Дора Гунтaўна нар. Крумiнь (1901-1985) - ён беларус, ураджэнец Мiра, яна латышка, ураджэнка Даўгаўпілса, паміж імі дваццаць два гады розніцы, іх першае дзіця, мая бабуля, нарадзілася, калі ёй было васемнаццаць. Яе ссунула з месца першая сусветная вайна, падчас якой яны апынуліся ў Мінску. Перажылі там наступную вайну. Ён быў інжынерам і пасля вайны быў накіраваны да Гароднi аднаўляць горад, дзе яны абодва пражылі рэшту жыцця. Дора Гунтaўнна, мая прабабуля, памерла, калі мне быў год, яе я не магу памятаць. Але з нашымі вельмі ўжо далёкімі латышскімі сваякамі мы падтрымліваем кантакт і сёння.
.......11. + 12. Андрей Иванович Отрощенко (1879-1957) и Дора Гунтовна ур. Круминь (1901-1985) - он белорус, уроженец Мира, она латышка, уроженка Даугавпилса, между ними двадцать два года разницы, их первый ребёнок, моя бабушка, родился, когда ей было восемнадцать. Её сдвинула с места первая мировая война, в ходе которой они очутились в Минске. Пережили там следующую войну. Он был инженером и после войны был направлен в Гродно восстанавливать город, где они оба прожили оставшуюся жизнь. Дора Гунтовна, моя прабабушка, скончалась, когда мне был год, её я не могу помнить. Но с нашими очень уже дальними латышскими родственниками мы поддерживаем контакт и сегодня.
.......11. + 12. Andrzej Otroszczenko syn Jana (1879-1957) i Doroteja z Kruminiów córka Guntisa (1901-1985) - on był Białorusinem z Miru, ona Łotyszką z Dyneburga, mieli dwadzieści dwa lata różnicy wieku, ich pierwsze dziecko, moja babacia, urodziło się, gdy ona miała osiemnaście lat. Ją ruszyła z rodzinnych stron pierwsza wojna światowa, w czasie której znaleźli się w Mińsku. Przeżyli tam następną wojnę. On był inżynierem i po wojnie został skierowany do Grodna odbudowywać miasto. Pozostali tam do końca życia. Dora, moja prababcia, zmarła, kiedy miałam rok, nie mogę jej pamiętać. Zato z naszymi bardzo już dalekimi krewnymi z Łotwy utrzymujemy kontakt do dziś.
.......13. + 14. Ян (Iван Францишкавiч) Барташэвiч (1890-1938) i Наталля Станiславаўна нар. Абуховiч (1896-1980) - на здымку (1918 год) ён у форме i пагонах ўзводнага, корпус генерала Доўбар-Мусніцкага, сфармаваны, як саюзны Расіі, незадоўга перад рэвалюцыяй.
.......13. + 14. Ян (Иван Францевич) Бартошевич (1890-1938) и Наталия Станиславовна ур. Обухович (1896-1980) - на фотографии (1918 год) он в форме и погонах взводного, корпус генерала Довбора-Мусницкого, сформированный, как союзный России, незадолго до революции.
.......13. + 14. Jan Bartoszewicz syn Franciszka (1890-1938) i Natalia z Obuchowiczów córka Stanisława (1896-1980) - na zdjęciu (1918 rok) on jest w mundurze i naramiennikach plutonowego korpusu generała Dowbora-Muśnickiego, sformowanego u boku armii rosyjaskiej niedługo przed rewolucją w Rosji.
.......Ён нарадзіўся ў Новай Вілейцы або Калоніі Віленскай, яна ў Алькенiках. Яна ў гады першай сусветнай вайны выйшла замуж, яе першы муж Іван Дзеконскi, верагодна далёкі сваяк alert_dog, неўзабаве загінуў. Яго родны брат потым удзельнічаў у Кранштацкiм паўстаннi, збег потым да Фінляндыi. Ян Барташэвіч (на здымку), мой прадзед, яе другі муж, удзельнік вайны 1920 года, быў паранены, пасля чаго сышоў з арміі і стаў паштовым служачым. Яны жылі ў Калоніі Віленскай, якая цяпер у межах сучаснай Вільні. У іх было трое дзяцей: Барбара, яна як баец АК была арыштаваная ў Вільні і загінула ў Панарах. Аляксей таксама ўдзельнічаў у руху супраціўлення, і шчасна ён мой дзядуля. Вера - праз яе я ведаю, пра Сясцёр-Пакутніц з Навагрудка. А малодшы брат Яна Восiп усё жыццё служыў у арміі і на наступным здымку ён унтэр-афіцэр.
.......Он родился в Новой Вилейке или Колонии Виленской, она в Олькениках. Она в годы первой мировой войны вышла замуж, её первый муж Иван Деконский, вероятно дальний родственник alert_dog, вскоре погиб. Его родной брат потом участвовал в Кронштадском восстании и бежал в Финляндию. Ян Бартошевич (на фотографии), мой прадед, её второй муж, участник войны 1920 года, где был ранен, после чего ушёл из армии и стал почтовым служащим. Они жили в Колонии Виленской, которая сейчас в черте современного Вильно. У них было трое детей: Барбара, как боец АК, была арестована в Вильно и погибла в Понарах. Алексей тоже участвовал в движении сопротивления и впоследствии стал моим дедушкой. Вера - через неё я знаю про Сестёр-Мучениц из Новогрудока. А младший брат Яна Юзеф всю жизнь служил в армии и на следующей фотографии он унтер-офицер.
.......On urodził się w Nowej Wilejce lub Kolonii Wileńskiej, ona w Olkienikach. Ona w czasie pierwszej wojny światowej wyszła zamąż, jej pierwszym mężem był Jan Dziekoński, prawdopodobnie dalszy krewny alert_dog, wkrótce zginął. Jego brat później uczestniczył w powstaniu w Kronsztadcie, po czym uciekł do Finlandii. Jan Bartoszewicz (na zdjęciu), mój pradziadek, był drugim mężem Natalii. Walczył w wojnie 1920 roku, gdzie został ranny, po wojnie odszedł z wojska i stał się urzędnikiem pocztowym. Mieszkali w Kolonii Wileńskiej, która dziś jest w graniach Wilna. Mieli troje dzieci: Barbara jako żołnierz AK po aresztowaniu w Wilnie zginęła w Ponarach. Aleksy tak samo był w ruchu oporu w dalszych kolejach życia został moim dziadkiem. Wiera - od niej wiem, o Siostrach-Męczennicach z Nowogródka. Z kolei młodszy brat Jana Józef całe życie służył w wojsku, na następującym zdjęciu jest w mundurze podoficera.
Брат майго прадзядулi Восiп Барташевiч. Брат моего прадедушки Юзеф Бартошевич. Brat mojego pradziadka Józef Bartoszewicz.
.......15. + 16. Iван Сцяпанавiч Паўлюк (1895-1990) i Анна Данiлаўна нар. Загурская (1897-1987) - адзіныя мае прабабуля і прадзядуля, якіх я некалькі памятаю. Ён родам з Галіцыі, якая ўваходзіла ў склад Аўстра-Венгрыі, з Равы Рускай, яна з Маларосii, з Жытоміра. Абодва з дзяцінства былі сіротамі. Яму ў маладосці выпала служыць у аўстра-венгерскай, Чырвонай і потым польскай арміі ў ходзе вайны 1920 года, далей у гады Вялікай Айчыннай вайны быць забраным на працы ў Нямеччыну, а 1947-1953 гады правесці ў гулагу. Яна ў першую сусветную вайну была рускай санітаркай, яны пазнаёміліся, калі ён на руска-аўстрыйскім фронце трапіў паранены ў палон. З заканчэннем вайны 1920 года апынуліся на Гарадзеншчыне ў вёсцы Парэчча, дзе пражылі сваё вельмі доўгае жыццё - ён дзевяноста пяць і яна дзевяноста гадоў. На фоне густой зеляніны iх саду ў Парэчча я іх памятаю.
.......15. + 16. Иван Степанович Павлюк (1895-1990) и Анна Даниловна ур. Загурская (1897-1987) - единственные мои прабабушка и прадедушка, которых я сколько-то помню. Он родом из Галиции, входившей в состав Австро-Венгрии, из Равы Русской, она из Малоросии, из Житомира. Оба с детства были сиротами. Ему в молодости выпало служить в австро-венгерской, Красной и затем польской армии в ходе войны 1920 года, потом в годы Великой Отечественной войны быть угнанным на работы в Германию, а 1947-1953 годы провести в гулаге. Она в первую мировую войну была русской санитаркой, они познакомились, когда он на русско-австрийском фронте попал раненный в плен. С окончанием войны 1920 года оказались на гродненщине в селе Поречье, где прожили свою очень долгую жизнь - он девяносто пять и она девяносто лет. На фоне густой зелени их сада в Поречье я их помню.
.......15. + 16. Jan Pawluk syn Szeczepana (1895-1990) i Anna z Zagórskich córka Daniela (1897-1987) - jedyni moi prababcia i pradziadek których ileś pamiętam. On pochodził z Galicji, będącej wtedy w składzie Austro-Węgier, z Rawy Ruskiej, ona z Małorosji z Żytomierza. Oboje od dzieciństwa byli sierotami. Jemu w młodości przypadłu służyć w wojsku austro-węgierskim, Armii Czerwonej i Wojsku Polskim w czasie wojny 1920 roku, potem w latach drugiej wojny światowej być wysłanym do pracy przymusowej w Niemczech, a lata 1947-1953 spędzić w gułagu. Ona w czasie pierwszej wojny światowej była rosyjską sanitariuszką, poznali się kiedy on na froncie rosyjsko-austiackim trafił ranny do niewoli rosyjskiej. Po ukończeniu wojny 1920 roku znaleźli się na Grodzieńszczyźnie, w wiosce Porzecze, gdzie przeżyli swoje bardzo długie życie - on dziewięćdziesiąt pięć, ona dziewięćdziesiąt lat. Na tle zieleni ich ogródka Porzeczu pamiętam ich.
ДЗЯДЫ - ДЕДЫ - DZIADKOWIE
.......17. + 18. Пётр Сямёнавiч Судакевiч (1918-1944) i Валянцiна Андрэяўна нар. Атрощенко (1919-2002).
.......17. + 18. Пётр Семёнович Судакевич (1918-1944) и Валентина Андреевна ур. Отрощенко (1919-2002).
.......17. + 18. Piotr Sudakiewicz syn Szymona(1918-1944) i Walentyna z Otroszczenków córka Andrzeja (1919-2002).
Мой дзядуля па мужчынскай лініі гвардыі старшы лейтэнант Пётр Сямёнавіч Судакевич, загінуў, калі таце было два гады.
Мой дедушка по мужской линии гвардии старший лейтенант Пётр Семёнович Судакевич, погиб, когда папе было два года.
Mój dziadek po mieczu starszy lejtnant gwardii Piotr Sudakiewicz, zginął gdy tato miał dwa lata.
.......Абодва нарадзіліся ў Мінску. Распісаліся за некалькі дзён да пачатку вайны, калі рабілася ўжо неспакойна, яму было дваццаць тры, ёй дваццаць два. Іх адзіны сын, мой тата, нарадзіўся ў эвакуацыі ў Омску, і дзядуля бачыў толькі пасыланыя на фронт яго фатаграфіі. З 1943 года быў у складзе Дзясятай гвардзейскай арміі, якая змагалася на паўночным захадзе Расіі. Загінуў на Пскоўшчыне ў раёне Пушкінскі Гор у чэрвені 1944 года. З вайны вярнуўся яго стрыечны брат Дзмітрый Паўлавiч Судакевiч, з якім яны разам раслі. Узімку з 1945 на 1946 бабуля Валя выйшла за яго замуж. Іх я выдатна памятаю. Іх дачка, мая цётачка Янiна Дзмітрыеўна, выйшаўшы замуж за масквіча, жыве ў Маскве. Мой тата, дасягнуўшы паўналецця, вярнуў сабе імя па бацьку па загінулым на вайне бацьку. 9 мая гэтага года, на 70-годдзе Перамогі, у Гародні на парадзе "Героі разам з намі" мы ўсёй вялікай сям'ёй, уключаючы маіх трохгадовых, ішлі з партрэтамі дзядуляў, герояў Вялікай Айчыннай вайны Пятра Сямёнавіча і Дзмітрыя Паўлавiча Судакевiчаў.
.......Оба родились в Минске. Расписались за несколько дней до начала войны, когда становилось уже неспокойно, ему было двадцать три, ей двадцать два. Их единственный сын, мой папа, родился в эвакуации в Омске, и дедушка видел только посылаемые на фронт его фотографии. С 1943 года был в составе Десятой гвардейской армии, сражавшейся на северо-западе России. Погиб на псковщине в районе Пушкинских Гор в июне 1944 года. С войны вернулся его двоюродный брат Дмитрий Павлович Судакевич, с которым они вместе росли. Зимой с 1945 на 1946 год бабушка Валя вышла за него замуж. Их я прекрасно помню. Их дочь, моя тётя Янина Дмитриевна, выйдя замуж за москвича, живёт в Москве. Мой папа, достигнув совершеннолетия, вернул себе отчество по погибшему на войне своему отцу. 9 мая этого года, на 70-летие Победы, в Гродно на параде "Герои вместе с нами" мы всей большой семьёй, включая моих трёхлетних, шли с портретами дедушек, героев Великой Отечественной войны Петра Семёновича и Дмитрия Павловича Судакевичей.
.......Oboje pochodzą z Mińska. Wzięli ślub na kilka dni przed wybuchem wojny, gdy już było niespokojnie, on miał dwadzieścia trzy lata, ona dwadzieścia dwa. Ich jedyny syn, mój tato, urodził się w ewakuacji w Omsku, dziadek widział tylko jego zdjęcia wysyłane jemu na front. Od 1943 roku był w składzie dziesiętej gwardyjskiej armii, która walczyła na północnym zachodzie Rosji. Zginął pod Pskowem niedaleko historycznej wsi Góry Puszkinowskie w czerwcu 1944. Z wojny powrócił jego stryjeczny brat Dymitr Sudakiewicz, z którym razem dorastali. Zimą 1945/1946 babcia Wala wyszła za niego zamąż. Ich znakomicie pamiętam. Ich córka, moja ciocia Janina, po zamążpójściu za moskwianina mieszka w Moskwie. Mój tato po osiągnięciu pełnolecia przywrócił sobie patronimicum po swoim ojcu który zginął na wojnie. 9 maja tego roku na 70-lecie Zwycięstwa w Grodnie na defiladzie "Bohaterowie razem z nami" szliśmy całą wielką rodziną łącznie z moimi trzyletnimi z portretami dziadków - bohaterów Wielkiej Wojny Ojczyźnianej Piotra i Dymitra Sudakiewiczów.
Франтавы здымак Дзмітрыя Паўлавіча. Быў маладзей бабулі Валі на чатыры гады.
Фронтовая фотография Дмитрия Павловича. Был моложе бабушки Вали на четыре года.
Zdjęcie z frontu dziadka Dymitra. Był młodszy od babci Wali o cztery lata.
.......19. + 20. Aляксей Iванавiч Барташевич (1922-2012) i Софiя Iванaўна Паўлюк (1925-2011) - ён нарадзіўся ў Калоніі Віленскай на Віленшчыне, яна ў Парэчча на Гарадзеншчыне, пражылі дзевяноста і восемдзесят пяць гадоў. Дзядуля Алёша быў настаўнікам, і сваёй польскай мовай я ў значнай ступені абавязана яму. У гады вайны ў акупаванай Вільні ён, зусім малады, вёў заняткі ў рамках праводзімай АК праграмы падпольнай, забароненай акупантамі школьнай асветы. Пасля вайны скончыў педагагічнае вучылішча і атрымаў працу ў Гароднi. Бабуля Соня, па крыві галичанка-малароска, гродзенскі лекар.
.......19. + 20. Алексей Иванович Бартошевич (1922-2012) и София Ивановна ур. Павлюк (1925-2011) - он родился в Колонии Виленской на виленщине, она в Поречье на гродненщине, прожили девяносто и восемьдесят пять лет. Дедушка Алёша был учителем, и своим польским языком я в значительной степени обязана ему. В годы войны в оккупированном Вильно он, совсем молодой, вёл занятия в рамках проводимой АК программы подпольного, запрещенного оккупантами школьного просвещения. После войны закончил педагогическое училище и получил работу в Гродно. Бабушка Соня, по крови галичанка-малороска, гродненский врач.
.......19. + 20. Aleksy Baroszewicz syn Jana (1922-2012) i Sofia z Pawluków córka Jana (1925-2011) - on urodził się w Kolonii Wileńskiej na Wileńszczyźnie, ona w Porzeczu na Grodzieńszczyźnie. Dziadek Aleksy był nauczycielem i swoją polszczyznę w znacznym stopniu zawdzięczam jemu. A latach wojny w okupowanym Wilnie, będąc całkiem młodym, uczył na prowadzonych przez AK nielegalnych kompletach szkolnych, zabronionych przez władze okupacyjne. Po wojnie ukończył szkołę pedagogiczną i dostał pracę w Grodnie. Babcia Zosia, z krwi Galicjanka-Małoroska, była grodzieńskim lekarzem.
БАЦЬКI - РОДИТЕЛИ - RODZICE
22. + 21. Матуля i Тата, настаўнiца i вайсковы. - Мама и Папа, учительница и военный.- Mama i Tato, nauczycielka i oficer wojska.
*.......*.......*
.......З трох пакаленняў маіх продкаў, т.ё. да прадзедаў, ніхто не нарадзіўся ў Гароднi, бліжэй за ўсіх - матуля ў 45 кіламетрах у Парэчча. З пра-прадзедаў гарадзенец толькі Аляксандр Цімафеевіч Судакевiч (нумар 2 на схеме). Пра яго толькі тое і вядома, што нарадзіўся ў Гароднi ў той жа дзень, месяц і год, калi Ленін, што стаў бацькам, калі яму было дзевятнаццаць, і што ва ўзросце сямідзесяці дзевяці памёр у Мінску. Кім ён быў, чаму з'ехаў з Гароднi, і кім быў яго бацька Цімафей Судакевiч, адзіны з маіх пра-пра-прадзедаў, чыё імя вядома, мы не ведаем зусім нічога. У Гароднi пасля войнаў і змяненняў межаў не засталося ніякіх слядоў, а пра Аляксандра Цімафеевіча мы ведаем толькі з запісу аб яго смерці ў Мінску. Але ў кожным выпадку праз чатыры пакалення і каля ста гадоў род вярнуўся да Гароднi, майго роднага горада.
.......Из трёх поколений моих предков, до прадедов, никто не родился в Гродно, ближе всех - мама в 45 километрах в Поречье. Из пра-прадедов гроднянин только Александр Тимофеевич Судакевич (номер 2 на схеме). О нём только то и известно, что родился в Гродно в тот же день, месяц и год, когда Ленин, что стал отцом, когда ему было девятнадцать, и что в возрасте семидесяти девяти умер в Минске. Кем он был, почему уехал из Гродно, и кем был его отец Тимофей Судакевич, единственный из моих пра-пра-прадедов, чьё имя известно, мы не знаем совсем ничего. В Гродно после войн и изменений границ не осталось никаких следов, а об Александре Тимофеевиче мы знаем только из записи о его смерти в Минске. Но в любом случае спустя четыре поколения и около ста лет род вернулся в Гродно, мой родной город.
.......Z trzech pokoleń, do pradziadków włącznie, nikt nie urodził się w Grodnie, najbliżej moja mama w 45 kilometrach w Porzeczu. Z pra-pradziadków grodzianinem był tylko Aleksander Sudakiewicz (numer 2 na schemacie). O nim tylko to wiadomo, że urodził się w Grodnie tego samego dnia, miesiąca i roku, co Lenin, że stał się ojcem w wieku dziewiętnastu lat i że w wieku lat siedemdziesięciu dziewięciu zmarł w Mińsku. Kim był, dlaczego opuścił Grodno, kim był jego ojciec Tymoteusz Sudakiewicz, jedyny z moich pra-pra-pradziadków czyje imię jest znane, nie wiemy całkiem nic. W Grodnie po wojnach i zmianie granic nie pozostało żadnych śladów, o Aleksandrze, synie Tymoteusza, wiemy tylko z zapisu o jego śmierci w Mińsku. Ale w każdym wypadku po czterech pokoleniach i upływie około stu lat ród powrócił do Grodna, mojego miasta rodzimego.
Тут Нёман, галоўная рака беларуска-літоўскіх земляў, уваходзіць у межы Гароднi й накіроўваецца, удалячынь здымка, да Старага горада.
Здесь Неман, главная река белорусско-литовских земель, входит в границы Гродно и устремляется, вдаль фотографии, к Старому городу.
Tu Niemen, główna rzeka ziem białorusko-litewskich, wkracza do granic Grodna i płynie, w dal zdjęcia, ku Staremu Miastu.
.......