(no subject)
Улянці 6 місяців. Вона дуже доросла і цілеспрямована, завжди чітко знає, куди їй треба (туди, куди не пускають) і чого вона хоче (на ручки і маму). Як і Устинка, дуже любить книжки. Але переважно гризти і облизувати. Повзати вміє вправно, але їй набридло ще місяць тому - за будь-якої нагоди (опори) встає і перетупцює. Дуже тішиться Устинці, в захваті від Устинкиного ричання, писку і вереску, на відміну від мене. Любить бавитися в ку-ку і взагалі з кимось бавитися, кидається на будь-яку їжу, в тому числі столові прибори - не дарма ж дорослі з таким апетитом підносять їх до рота! А ще, Господи, скільки віри і наполегливості в малих дітях - якби я стільки разів падала на шляху до бажаного, так боляче розчаровувалась у надійності світу, на який опираєшся, напевно я би давно вже здалася. А ця - заспокоюється у моїх обіймах і знову вперто намагається перелізти з ліжка на штору, незважаючи на глибоку прірву між ними...
За шаленим темпом змін у молодшої, поступовий розвиток старшої не настільки помітний. Вона теж подорослішала. Вчора придумала нову форму дієслова, future perfect в українському варіанті: мамо, дивись, щоб я не забудила цю ляльку, коли поїдемо додому. Вміє вправлятися з ножем, допомагає мені нарізати овочі в суп або салат. Дуже любить свою сестричку, десятки разів за день її цілує (хоч часом в не зовсім відповідні (стійкі) моменти так, що в Улі від її ніжності земля тікає з-під ніг і з прискоренням наближається до потилиці). Ще Устинка природжена акторка. Не розповідатиму, як вона одним поглядом вміє переконувати тата купити повітряну кульку, морозиво і покатати на паровозику, але в грі їй так майстерно вдаються трагічні ролі, що я інколи гублюся від імені собачки чи рожевого слоника і не знаю, як її розрадити, вона ж ніколи не видасть свою роль посмішкою, тільки хитрим поглядом з-під лоба. З усіх активностей найулюбленішою для неї лишається спільне читання - в якому б некерованому штопорі чи істериці вона не була, вона одразу готова зупинитися, якщо запропонувати їй цікаву книжку) це справді рятує.
І наостанок, для тих, хто ще не зважився на другу дитину і кого лякають такі перспективи - так, з двома часом буває складно (як зрештою і з однією); так, ресурсу інколи катастрофічно не вистачає; і так, часто ти потрібна їм одночасно і мусиш іти на хитрості, щоб задовільнити їх потреби. Але, звертаюся до батьків однієї дитини - зважаючи на ваш нелегкий досвід батьківства, якби ви знали його наперед, з усіма його складнощами, недоспаними ночами, вимотаними нервами і дитячими істериками - ви б відмовилися від своєї дитини як від непідйомної ноші? Думаю, ні. Після появи дитини в сім'ї, вже стає важко уявити, що колись було життя без неї. І це не залежить від її порядкового номеру :)
За шаленим темпом змін у молодшої, поступовий розвиток старшої не настільки помітний. Вона теж подорослішала. Вчора придумала нову форму дієслова, future perfect в українському варіанті: мамо, дивись, щоб я не забудила цю ляльку, коли поїдемо додому. Вміє вправлятися з ножем, допомагає мені нарізати овочі в суп або салат. Дуже любить свою сестричку, десятки разів за день її цілує (хоч часом в не зовсім відповідні (стійкі) моменти так, що в Улі від її ніжності земля тікає з-під ніг і з прискоренням наближається до потилиці). Ще Устинка природжена акторка. Не розповідатиму, як вона одним поглядом вміє переконувати тата купити повітряну кульку, морозиво і покатати на паровозику, але в грі їй так майстерно вдаються трагічні ролі, що я інколи гублюся від імені собачки чи рожевого слоника і не знаю, як її розрадити, вона ж ніколи не видасть свою роль посмішкою, тільки хитрим поглядом з-під лоба. З усіх активностей найулюбленішою для неї лишається спільне читання - в якому б некерованому штопорі чи істериці вона не була, вона одразу готова зупинитися, якщо запропонувати їй цікаву книжку) це справді рятує.
І наостанок, для тих, хто ще не зважився на другу дитину і кого лякають такі перспективи - так, з двома часом буває складно (як зрештою і з однією); так, ресурсу інколи катастрофічно не вистачає; і так, часто ти потрібна їм одночасно і мусиш іти на хитрості, щоб задовільнити їх потреби. Але, звертаюся до батьків однієї дитини - зважаючи на ваш нелегкий досвід батьківства, якби ви знали його наперед, з усіма його складнощами, недоспаними ночами, вимотаними нервами і дитячими істериками - ви б відмовилися від своєї дитини як від непідйомної ноші? Думаю, ні. Після появи дитини в сім'ї, вже стає важко уявити, що колись було життя без неї. І це не залежить від її порядкового номеру :)