Історій чув декілька. Звісно їх слід слухати, звісивши ноги з ровалин північного бастіону хустського замку і обов'язковло при місяці. Там як тільки прочистили розвалини від дерев, відкрилась неймовірна панорама на всю долину аж до гірр. Так от, дослівно не пам'ятаю, тому закопіпащу:
1. "Існує ціла легенда щодо виникнення назви міста. Згідно з нею, колись, дуже давно, чорти на своїх плечах переношували гори з місця на місце. Якось один з чортів взяв на плечі гору проте вона видалась надто важкою для нього. Тоді чорт з горою на плечах сів на землю, аби перепочити. Та поки він відпочивав, гора зсунулася на землю, притиснула чортові хвоста. Тоді він закричав щодуху: "Ой, ой, хвуст! Ой, ой, хвуст!" Почули його крик і інші чорти, які прибігли та витягнули того хвоста з-під гори. Після цього постраждалий чорт більше ні чіпав гори та пішов своєю дорогою. Так від того часу і по сьогоднішній день називається місто - Хуст, а та гора так і залишилась лежати посеред долини, де потім збудували хустський замок".
2. "Колись чортові заманулося вискочити з пекла. Набридло йому там сидіти, чи на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої рівнини. Але чорт - стиляга мав на кінці хвоста китицю, подібну до ослячої, і зачепився тою китицею за землю. Як він не намагався вийняти її, ніяк не вдавалося. Тільки потягне - земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рвонув і відірвав хвоста. З болю зарепетував на весь світ: "Йой, хвуст, хвуст, хвуст!" Луна покотилася по долині "хуст-хуст-хуст", і всі довкола почули цей крик. З того часу на місці, де чорт вискочив з пекла, стоїть гора, а саму місцевість люди прозвали Хустом."
Існує ще одна легенда. В XIII столітті ординці напали на місцевий замок, але були розбиті воєводою на ім'я Хуст. Коли воєвода повернувся додому, то дізнався, що його дружина Тиса і дочка Ріка врятувалися в підземеллях замку. З тих часів так називаються річки, що течуть через місто.
Так от, дослівно не пам'ятаю, тому закопіпащу:
1. "Існує ціла легенда щодо виникнення назви міста. Згідно з нею, колись, дуже давно, чорти на своїх плечах переношували гори з місця на місце. Якось один з чортів взяв на плечі гору проте вона видалась надто важкою для нього. Тоді чорт з горою на плечах сів на землю, аби перепочити. Та поки він відпочивав, гора зсунулася на землю, притиснула чортові хвоста. Тоді він закричав щодуху: "Ой, ой, хвуст! Ой, ой, хвуст!" Почули його крик і інші чорти, які прибігли та витягнули того хвоста з-під гори. Після цього постраждалий чорт більше ні чіпав гори та пішов своєю дорогою. Так від того часу і по сьогоднішній день називається місто - Хуст, а та гора так і залишилась лежати посеред долини, де потім збудували хустський замок".
2. "Колись чортові заманулося вискочити з пекла. Набридло йому там сидіти, чи на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої рівнини. Але чорт - стиляга мав на кінці хвоста китицю, подібну до ослячої, і зачепився тою китицею за землю. Як він не намагався вийняти її, ніяк не вдавалося. Тільки потягне - земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рвонув і відірвав хвоста. З болю зарепетував на весь світ: "Йой, хвуст, хвуст, хвуст!" Луна покотилася по долині "хуст-хуст-хуст", і всі довкола почули цей крик. З того часу на місці, де чорт вискочив з пекла, стоїть гора, а саму місцевість люди прозвали Хустом."
Існує ще одна легенда. В XIII столітті ординці напали на місцевий замок, але були розбиті воєводою на ім'я Хуст. Коли воєвода повернувся додому, то дізнався, що його дружина Тиса і дочка Ріка врятувалися в підземеллях замку. З тих часів так називаються річки, що течуть через місто.
Reply
Reply
Leave a comment