Cécile vs НФБ
Знову переконуюся, що Теодор Фонтане - це російська класика здорової людини. Про паралель "Карєніна - L’Adultera" я писала тут: https://www.facebook.com/iryna.pigovska/posts/10210858540484100
А тепер от виявила двійника і Настасьї Філіпповни Барашкової - Сесіль Сен-Арно, в дівицтві Воронеш-фон-Цаха (автор наголошує її католицько-слов’янське походження).
Як і НФБ, Сесіль - зубожіла дворяночка, яку підлітком узяв собі за коханку місцевий вельможа. Потім вона ще й переходить у спадок його ясновельможному племіннику, а після їх смерті повертається додому з посагом. Тобто - пропаща з ніжного віку, запродана в рабство, затаврована суспільством і глибоко цим травматизована, до нервових нападів.
І от їй стрічається, замість князя Мишкіна, заслужений бойовий полковник Сен-Арно. Він заручається з нею, бо вважає ні в чому не винуватою, а коли його співслуживець влаштовує істерику про ганьбу для полка, без зайвих слів ліквідує того на дуелі. Далі полишає службу і мандрує з молодою дружиною по європейських курортах, лікуючи їй нерви. Великого щастя вони не зазнали, але Сесіль вдячна чоловікові і глибоко його поважає.
Як і НФБ, вона femme fatale, їй хочеться поклоніння і пристрастей. Полковник ставиться до того з розумінням. І от один підчеплений на курорті палкий шанувальник (сильно джентрифікований Рогожин), раптово дізнавшись про передісторію Сесіль, неделікатно міняє тон з платонічного на пікаперський, та ще й демонструє ревнощі до третіх осіб. І пруський «Мишкін» знов-таки без зайвих слів пристрілює його на дуелі, суто за неделікатність.
Сесіль не витримує вини вже за другий труп і накладає на себе руки. Завіса.
Принципова різниця між цими сюжетами - в розумінні жіночої чистоти. У Достоєвського практично всі розуміють її фізіологічно, по-варварськи. Раз збезчещена там - навіки паплюга, навіки каліка; альтернативну думку має тільки несьогосвітній Мишкін, сам соціальний каліка, якого не поважає навіть НФБ. Натомість у Фонтане підкреслено повносправний мужній полковник серйозно вважає свою дружину чистою і ефективно захищає її честь від найменших нападок. Так само переконана у своєму праві на гідність і Сесіль, хоч і дозволяє собі флірт і платонічні взаємини на стороні. Ось як вона вичитує свого упадальника:
«Ви ревнуєте не з ревнощів; ревнощі - то приємна люб’язність; ви ж ревнуєте зі зверхності і морального святенництва. […] Одного прекрасного дня ви почули історію бідолашної фройляйн фон Цаха, і не годні її забути.
Ще напівдитиною мене висмикнули у великий світ, і поки це тривало, я тішилася його радощами, піддавалася його безумствам і заблудам. Але тепер, тепер я повернулася; не скажу: в нужденне становище - цього б я не витримала - але до спокою, миру й ідилії, а ще, дозволю собі сказати - до невинності. Авжеж, мені випала немала вина. Та якщо я навіть після такого життєвого шляху лишаюся марнославна й небайдужа до упадань, що живлять моє марнославство, то все ж, друже, я ставлю цим упаданням чітку межу.
[…] Коли того невитравного з пам’яті дня я потайки, жахаючись, пробралася в дім, де лежав застрелений Дзялінський, і погляд його мертвих очей наче сказав мені: «Це ти винна» - тоді я склала в душі своїй присягу - ви знаєте, яку. І якщо я загрузла в марнославстві, нині й повіки, то все ж завдячую євангельському вченню одним - почуттям обов’язку. А де є почуття обов’язку, там є й сила його сповнити.»
І, нарешті, грандіозна різниця між НФБ і Сесіль - у причинах їх самогубства. НФБ мститься всім за те, що її безвинно погубили, тому й самовбивча втеча з Рогожиним. Сесіль не витримує своєї, хай непрямої, вини за дві смерті - тобто думає не про себе, а про інших. Між іншим, у передсмертному листі вона згадує добрим словом не тільки свого чоловіка, але й князів, яким була в юності забавкою - за дружбу, прихильність і опіку. («Ах, кабы добра! Всё было бы спасено!» - казав Мишкін про НФБ).
Взагалі гідне подиву погідне, вдячне і просте ставлення персонажів Фонтане до життя - можна б сказати, християнське. Навіть і малосимпатичний ліквідований упадальник висловлюється так:
«Some days must be dark and dreary» - не знаю, в Теннісона це було чи Лонгфелло; і якщо вже котрісь дні мають бути темні та сумні, то чому б не цей? Врешті, маю вогонь у печі і кухоль кави, вони виправлять становище».
А тепер от виявила двійника і Настасьї Філіпповни Барашкової - Сесіль Сен-Арно, в дівицтві Воронеш-фон-Цаха (автор наголошує її католицько-слов’янське походження).
Як і НФБ, Сесіль - зубожіла дворяночка, яку підлітком узяв собі за коханку місцевий вельможа. Потім вона ще й переходить у спадок його ясновельможному племіннику, а після їх смерті повертається додому з посагом. Тобто - пропаща з ніжного віку, запродана в рабство, затаврована суспільством і глибоко цим травматизована, до нервових нападів.
І от їй стрічається, замість князя Мишкіна, заслужений бойовий полковник Сен-Арно. Він заручається з нею, бо вважає ні в чому не винуватою, а коли його співслуживець влаштовує істерику про ганьбу для полка, без зайвих слів ліквідує того на дуелі. Далі полишає службу і мандрує з молодою дружиною по європейських курортах, лікуючи їй нерви. Великого щастя вони не зазнали, але Сесіль вдячна чоловікові і глибоко його поважає.
Як і НФБ, вона femme fatale, їй хочеться поклоніння і пристрастей. Полковник ставиться до того з розумінням. І от один підчеплений на курорті палкий шанувальник (сильно джентрифікований Рогожин), раптово дізнавшись про передісторію Сесіль, неделікатно міняє тон з платонічного на пікаперський, та ще й демонструє ревнощі до третіх осіб. І пруський «Мишкін» знов-таки без зайвих слів пристрілює його на дуелі, суто за неделікатність.
Сесіль не витримує вини вже за другий труп і накладає на себе руки. Завіса.
Принципова різниця між цими сюжетами - в розумінні жіночої чистоти. У Достоєвського практично всі розуміють її фізіологічно, по-варварськи. Раз збезчещена там - навіки паплюга, навіки каліка; альтернативну думку має тільки несьогосвітній Мишкін, сам соціальний каліка, якого не поважає навіть НФБ. Натомість у Фонтане підкреслено повносправний мужній полковник серйозно вважає свою дружину чистою і ефективно захищає її честь від найменших нападок. Так само переконана у своєму праві на гідність і Сесіль, хоч і дозволяє собі флірт і платонічні взаємини на стороні. Ось як вона вичитує свого упадальника:
«Ви ревнуєте не з ревнощів; ревнощі - то приємна люб’язність; ви ж ревнуєте зі зверхності і морального святенництва. […] Одного прекрасного дня ви почули історію бідолашної фройляйн фон Цаха, і не годні її забути.
Ще напівдитиною мене висмикнули у великий світ, і поки це тривало, я тішилася його радощами, піддавалася його безумствам і заблудам. Але тепер, тепер я повернулася; не скажу: в нужденне становище - цього б я не витримала - але до спокою, миру й ідилії, а ще, дозволю собі сказати - до невинності. Авжеж, мені випала немала вина. Та якщо я навіть після такого життєвого шляху лишаюся марнославна й небайдужа до упадань, що живлять моє марнославство, то все ж, друже, я ставлю цим упаданням чітку межу.
[…] Коли того невитравного з пам’яті дня я потайки, жахаючись, пробралася в дім, де лежав застрелений Дзялінський, і погляд його мертвих очей наче сказав мені: «Це ти винна» - тоді я склала в душі своїй присягу - ви знаєте, яку. І якщо я загрузла в марнославстві, нині й повіки, то все ж завдячую євангельському вченню одним - почуттям обов’язку. А де є почуття обов’язку, там є й сила його сповнити.»
І, нарешті, грандіозна різниця між НФБ і Сесіль - у причинах їх самогубства. НФБ мститься всім за те, що її безвинно погубили, тому й самовбивча втеча з Рогожиним. Сесіль не витримує своєї, хай непрямої, вини за дві смерті - тобто думає не про себе, а про інших. Між іншим, у передсмертному листі вона згадує добрим словом не тільки свого чоловіка, але й князів, яким була в юності забавкою - за дружбу, прихильність і опіку. («Ах, кабы добра! Всё было бы спасено!» - казав Мишкін про НФБ).
Взагалі гідне подиву погідне, вдячне і просте ставлення персонажів Фонтане до життя - можна б сказати, християнське. Навіть і малосимпатичний ліквідований упадальник висловлюється так:
«Some days must be dark and dreary» - не знаю, в Теннісона це було чи Лонгфелло; і якщо вже котрісь дні мають бути темні та сумні, то чому б не цей? Врешті, маю вогонь у печі і кухоль кави, вони виправлять становище».