Прочиталося сьогодні
Десь на простірах рунета: "Украинцы хоронят своих открыто и как героев. А мы своих - тайно и как бомжей".
І хоч би одна мати, жінка, друзі або діти замислилися: якщо так, то, може, "ваші" роблять щось не те? Щось, не варте ані того, щоб тим пишатися, ані того, щоб то пам'ятати?
Що ті жінки розкажуть своїм дітям? Що їхній батько загинув на чужій землі за чужі химерні ідеї?
Сумно, сумно аж за край...
І хоч би одна мати, жінка, друзі або діти замислилися: якщо так, то, може, "ваші" роблять щось не те? Щось, не варте ані того, щоб тим пишатися, ані того, щоб то пам'ятати?
Що ті жінки розкажуть своїм дітям? Що їхній батько загинув на чужій землі за чужі химерні ідеї?
Сумно, сумно аж за край...