Переклала ще одну оповідку з книжки Марка-Уве Клінга "Хроніки Кенгуру".
Попередні за тегом "
хроніки кенгуру".
Знову ж таки - буду вдячна за критику перекладу.
Тоталітаризм бульйонних кубиків
Кенгуру запросив мене на вечерю о дев’ятій. Можливо, він хтів таким чином подякувати за спустошення мого холодильника. Можливо, він надіявся отримати медаль за організацію зразкового соціалістичного колективу мешканців будинку. Коли я за п’ять дев’ята заходив у його двері, Кенгуру вже почав їсти.
- Ти запізнився, - каже він мені з набитим ротом.
- Я їм все, крім риби, - казав я йому, коли він мене запрошував.На вечерю були рибні палички.
- Я не їм рибу, - кажу я.
- Не хвилюйся, - каже Кенгуру. - Це з курки.
- В смислі? - питаю я.
- Все робиться з курки, каже Кенгуру. - Фішмак, свинячий шніцель, яловичий гуляш: все з курки.
- Все з курки? - питаю я.
- Ага, крім Чікен Нагетс, - каже Кенгуру.
- Чікен Нагетс?
Я мушу терміново припинити тупо повторювати останні слова Кенгуру.
- Чікен Нагетс - це панірований тофу, каже Кенгуру.
- Панірований тофу? - питаю я. Чорт забирай, знову!
- А тепер сідай за стіл і їж свою птицю, хлопче, - каже Кенгуру.
- За кого ти голосував? - питаю я під час їжі. Тоді якраз були вибори чогось.
- Я не голосував, - каже Кенгуру.
- Тобі не можна? - питаю я.
- Не можна і не хочу, - каже Кенгуру.
- Не хочеш? - питаю я.
- Так. Бо це насправді ніякі не вибори, - каже Кенгуру. - Насправді це ілюзія демократії, бутафорія голосування, фата моргана народовладдя. Короче кажучи: тільки видимість виборів або, говорячи офіційною мовою, “удавані вибори”.
- Удавані вибори? - питаю я.
- Це тіпу ти йдеш у супермаркет і там можеш обирати поміж бульйонними кубиками Маггі і бульйонними кубиками Кнорр, але насправді то все Нестле. Удавані вибори вселяють у людей свободу, але насправді, скажу я тобі: це все капіталізм, це все Нестле, це все курка. І так як я в принципі не їм бульйонні кубики, то мені на цей вибір у супермаркеті однобарабанственно.
- Однобарабанственно? - питаю я. - Що ти маєш на увазі?
- Ти шо, якийсь пошкоджений? - кричить на мене Кенгуру. - Повторюєш все як папуга! І глашатаї того тоталітаризму кубіків проголошують на всіх частотах: “Бульйонні кубики не мають альтернативи! Їште більше бульйонних кубиків! Бульйонні кубики не мають альтернативи!” Це все так бридко!
- Гм. Знаєш, шо насправді бридко? - питаю я, тримаючи перед собою слизьку рибну паличку. - Оце вот.
- Дурниці! - зухвало каже Кенгуру. - Колись у В’єтконгу ми таке щодня їли. Тільки без паніровки.
Я дивлюся на нього із запитанням у очах.
- І без начинки.
- В’єтконг? - питаю я.
- Та дааааа….. - каже Кенгуру багатозначно. Точніше кажучи, малозначно. Він говорить нібито все і нічого одночасно. Правда, скоріше нічого.
Без особливого ентузіазму я колупаю вилкою свою рибну паличку.
- Якщо тобі не смакує, то можеш наступного разу сам щось приготувати, - каже Кенгуру.
- Наступного разу? - питаю я. - Мені здається, я й так кожного разу сам все готую.
І поки я говорю ці слова і бачу ледь помітну успішку, що промайнула на обличчі Кенгуру, мене охоплює відчуття, що саме це було метою маневру.