як мене догнав Міро
в кожному європейському місті є свій символ. ну там у празі - то кафка, у зальцбурзі - моцарт тощо.
і практично в кожній хаті, куди заходив той символ, є музей. дофіга їх, тіки бабло встигай платити.
в барселоні символ - то гауді. тут гауді, там гауді. millions and billions and trillions of gaudi.
а так як мала там пару днів і товстезний путівник маст-си обєктів, з яких я вибрала самі маст-маст, а їх все одно дофіга, то вирішила ні на кому крім гауді не концетруватись.
але якто заперлась була на гору Монтжуїк (чи як воно там). була страшна спека, і як оаза замайоріла якато будівля. виглядала вона так круто, шо там обовязково мав бути кондишен.
а то був музей Joan Miro. каюсь, до цього моменту я його називала Джоан, але вікіпедія вперто талдичить Хуан. ну хуан так хуан.
і от в першій залі така картина:
якщо вдруг неясно, то там було волике полотно з однією крапочкою. я це, правда, тікі шо сама намалювала, але повірте - від оригіналу воно мало чим відрізняється.
а називається воно - LANDSCAPE.
ну стою, значить, ржу. але навколо шото такі серйозні всі шо йой. але бабло заплачено (10 євро за ту йню заплатила...на ті гроші можна цілу пательню паельї зжерти) і прохолодно.
йду далі. ціла кімната присвячена триптиху. кожний птих на цілу стіну. біле полотно з 1 чорною кривулястою лінією.
а потім почались всякі різнокольорові ржаки.
тіпу такого:
під кінець експозиції я вже навчилась вгадувати, шо автор мав на увазі. наприклад жінка - то в нього таке півколо з крапкою посередині. думаю, шо то "циця". але з мене канєшно культуролог як з псячого хвоста сито.
потім ше на на вулиці такі скульптури:
мальчік і дєвучко
ну вийшла така вся позитивна відти. купила ше пару листівок з його каракульками, ну шоб дома ржати, коли настрій поганий.
але от зара дивлюсь на них - а шось не ржеться. шось в ньому таке є, шо зависаю...
а можу листівку кому-то вислати. 1 штуку.
кажіть, хто його ще любить? і за що саме? бо я себе не розумію.
і практично в кожній хаті, куди заходив той символ, є музей. дофіга їх, тіки бабло встигай платити.
в барселоні символ - то гауді. тут гауді, там гауді. millions and billions and trillions of gaudi.
а так як мала там пару днів і товстезний путівник маст-си обєктів, з яких я вибрала самі маст-маст, а їх все одно дофіга, то вирішила ні на кому крім гауді не концетруватись.
але якто заперлась була на гору Монтжуїк (чи як воно там). була страшна спека, і як оаза замайоріла якато будівля. виглядала вона так круто, шо там обовязково мав бути кондишен.
а то був музей Joan Miro. каюсь, до цього моменту я його називала Джоан, але вікіпедія вперто талдичить Хуан. ну хуан так хуан.
і от в першій залі така картина:
якщо вдруг неясно, то там було волике полотно з однією крапочкою. я це, правда, тікі шо сама намалювала, але повірте - від оригіналу воно мало чим відрізняється.
а називається воно - LANDSCAPE.
ну стою, значить, ржу. але навколо шото такі серйозні всі шо йой. але бабло заплачено (10 євро за ту йню заплатила...на ті гроші можна цілу пательню паельї зжерти) і прохолодно.
йду далі. ціла кімната присвячена триптиху. кожний птих на цілу стіну. біле полотно з 1 чорною кривулястою лінією.
а потім почались всякі різнокольорові ржаки.
тіпу такого:
під кінець експозиції я вже навчилась вгадувати, шо автор мав на увазі. наприклад жінка - то в нього таке півколо з крапкою посередині. думаю, шо то "циця". але з мене канєшно культуролог як з псячого хвоста сито.
потім ше на на вулиці такі скульптури:
мальчік і дєвучко
ну вийшла така вся позитивна відти. купила ше пару листівок з його каракульками, ну шоб дома ржати, коли настрій поганий.
але от зара дивлюсь на них - а шось не ржеться. шось в ньому таке є, шо зависаю...
а можу листівку кому-то вислати. 1 штуку.
кажіть, хто його ще любить? і за що саме? бо я себе не розумію.